Економічні основи розвитку України. Економічні стимулятори виробництва

Економіка як наука вивчає економічні відносини і закономірності становлення відтворювальних процесів виробництва, ефективність основних напрямків розвитку продуктивних сил та забезпечення життєдіяльності суспільства в умовах формування повноцінних конкурентних ринкових відносин.

її завданням є:

чітке визначення взаємозв'язків між виробником і потребами соціально-економічного розвитку держави;

надання рекомендацій щодо поточних та перспективних напрямків структурної перебудови господарства;

прогнозування розвитку виробництва і його відтворювальних процесів на основі впровадження нових технологій, інвестування в нове обладнання і техніку для виробництва конкурентоспроможної продукції, надання виважених пропозицій щодо розвитку продуктивних сил як у державі, так і в окремих територіях;

моделювання єдиної територіально-галузевої системи виробничих, фінансово-кредитних, цінових, природних та інших чинників, спрямованих на стабілізацію і зростання виробничих і соціально-культурних процесів розвитку країни;

розробка основних вимог до інвестування у виробництво і ведення господарської діяльності;

обґрунтування положень по вдосконаленню системи прогнозування, програмування перспектив розвитку продуктивних сил, проектів капітального будівництва виробничої сфери та технічного переобладнання виробництва; розробка фінансово-кредитних і, передусім, податкових і бюджетних важелів стимулювання виробничих процесів тощо.

Глибокий і всебічний аналіз нашої власної економічної еволюції доби незалежності та досвіду інших країн свідчить, що успіх досягається лише за умов органічного поєднання теоретичних моделей і концепцій з широким арсеналом практично-політичних заходів розв'язання важливих економічних завдань.

Нині створюються необхідні передумови для пожвавлення виробництва і поступового його зростання. Для цього, на наш погляд, слід у синхронному режимі задіяти основні економіко-організаційні блоки, які формують зростання виробництва і добробут народу, як на макро-, так і на мікрорівні.

Економічне зростання й добробут потребують значного поліпшення інноваційної діяльності.

Інновації - явище, в якому досягнення науки й техніки тісно переплітаються з розвитком економіки, характеризуючи єдність у відображенні організаційних процесів. Основними особливостями інноваційних процесів є циклічність, постійна реалізація нововведень, а також великий ризик. Віддача від спрямованого в інноваційний процес капіталу може бути дуже низького рівня і, як правило, на першому етапі збиткова.

Інноваційна діяльність має пройти ряд етапів: дослідження, розробку, підготовку до виробництва та виробництво і збут. Поряд з цими процесами має існувати чітка інформація про дані етапи. Проходження названих етапів має спиратись на відповідні умови (стабілізацію економіки через організаційні, інвестиційні, інституційні перетворення) згідно з потребами ринкової економіки.

Перехід до ринкових форм господарювання, як відомо, супроводжується порівняно тривалим трансформаційним спадом. Імпульси для пожвавлення виробництва у ринковому середовищі посилає ринок, який неупереджено фіксує стан економічної кон'юнктури в регіоні, країні та у світі взагалі. Завдання державної економічної політики й полягає у створенні сприятливих макроекономічних, тобто загальнодержавних, передумов для активізації суб'єктів господарської діяльності, передусім на власній території. Йдеться про те, що не лише відносно невеликий національний капітал не повинен відтікати за кордон, як це відбувається зараз, а й зарубіжні інвестори внаслідок привабливості проектів мають вкладати свої інвестиції в економіку України.

Визначальний вплив на стан економіки справляють такі макроекономічні параметри, як інфляція, ціни та облікова ставка Національного і комерційних банків, дефіцит держбюджету, обмінний курс національної грошової одиниці. Слід сказати, що світові інфляційні хвилі періодично впливали на економіку, спочатку спустошуючи її, а потім спричинюючи прогресивні структурні зрушення і підвищення продуктивної сили праці й капіталу.

Основною рушійною силою цього процесу є інституціональні перетворення, що охоплюють формування ринкових структур і механізмів, наповнюють новим змістом існуючі державні та економічні інституції - від вищих органів законодавчої і виконавчої влади і до акціонерних підприємств, фірм та інших суб'єктів господарської діяльності.

Якою ж мірою сприяють економічному зростанню інституціональні фактори і структури? На превеликий жаль, в Україні засоби інституціональної політики виявилися неефективними з погляду впливу на подолання економічної кризи і формування передумов економічного піднесення. У процесі приватизації не було вирішено двох основних завдань економічного зростання:

створення ефективного, конкурентоспроможного власника;

стратегічно сильного сучасного інвестора.

Унаслідок сертифікатної приватизації велика кількість державних підприємств перейшла у власність дрібних акціонерів, переважно трудових колективів, шляхом створення закритих акціонерних товариств, що не забезпечує економічних підвалин для їх розвитку. Крім того, така форма підприємства ускладнює доступ до нього ефективних власників із числа вітчизняних фінансових організацій та іноземних інвесторів. Отже, переважання приватної, акціонерної власності ставить на порядок денний проблему приведення структури власності у відповідність з нагальними завданнями економічного зростання і в першу чергу - створення умов для зростання малого і середнього бізнесу. Очевидно, що економічний маневр має спрямовуватись на:

підтримку великих акціонерів, які на приватній основі володіють контрольним пакетом акцій і мають змогу концентрувати необхідні ресурси в рамках фінансово-промислових груп національного і міжнародного характеру;

створення відповідної бази і фінансової підтримки малого і середнього бізнесу;

зміцнення державних підприємств стратегічного значення на основі створення ефективної системи корпоративного управління державною власністю;

підтримку іноземних інвесторів, які гарантують зростання виробництва на сучасній техніко-технологічній основі.

Новостворені фінансово-ринкові інституції, а особливо інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, зорієнтовані переважно на посередницько-спекулятивні операції, а не на сприяння виробництву і як такі не стимулюють економічного піднесення.

Нині навіть найсприятливіші макроекономічні передумови автоматично не сприяють економічному пожвавленню і зростанню виробництва. Для цього потрібний відповідний ресурсний потенціал у вигляді інвестицій, інновацій, сучасних технологій, кваліфікованої робочої сили, менеджменту, маркетингу тощо.

Історична практика свідчить, що без накопичень, які виділяються з прибуткової частини будь-якого підприємництва, економічний поступ неможливий. Отже, основою економічного зростання і своєрідним пусковим механізмом є активізація інвестиційного процесу, модернізація виробництва на основі новітньої техніки й технології.

Натомість статистичні дані вказують на тенденцію як відносного, так і абсолютного скорочення капітальних вкладень в економіку України за останні роки. Тому суть проблеми полягає в оперативному вжитті неординарних політико-економічних заходів з метою нейтралізації негативних тенденцій, що склалися в інвестиційному процесі, і його енергійного спрямування у конструктивне, творче русло. Передусім йдеться про мобілізацію всіх наявних джерел інвестицій, залучення додаткових внутрішніх і зовнішніх коштів, сукупна критична маса яких засвідчить наявність позитивних зрушень в інвестиційному процесі.

Серед традиційних джерел інвестування активнішу роль мають відігравати відрахування з прибутку підприємств та бюджетні інвестиції, тобто капітал повинен спрямовуватись у стратегічні галузі і виробництво загальнодержавного значення. З поліпшенням фінансової ситуації можна розраховувати на збільшення середньо- та довгострокових кредитів комерційних банків. Основну ж роль детонатора інвестиційного процесу мають відіграти додаткові ресурси, що виникають в економіці внаслідок її ринкової трансформації. Це зростання коштів від використання можливостей внутрішнього і зовнішніх фондових ринків, створення сприятливих економічних умов для залучення вільних грошових заощаджень населення до інвестиційної сфери, поступове й неухильне запровадження іпотечного кредитування під заставу нерухомості та землі, і, нарешті, активне використання іноземних інвестицій.

Основні канали надходження інвестицій - прямі інвестиції приватних фірм, портфельні інвестиції зарубіжних банків, страхових компаній та інших інвесторів нерезидентів.

Аналізуючи сказане, можна дійти висновку, що основу економічного розвитку України, і передусім відтворювальних процесів, становлять фінанси. Вони є економічною категорією, заснованою на використанні вартості та її форм, що виникають у процесі функціонування грошей у системі товарно-грошових відносин. Інакше кажучи, окремо від грошей і руху грошових ресурсів при розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту у грошовій формі не можуть існувати фінансові відносини та створюватись фінансові ресурси.

Існування фінансів обумовлене товарним виробництвом і грошовими відносинами, дією закону вартості і необхідністю використання вартості та її форм у процесі розширеного відтворення і функціонування держави.

Рух матеріальних благ у процесі відтворення виявляється переважно через грошові відносини, утворення, розподіл і використання доходів і накопичень. Фінанси виражають одну із важливих характеристик виробничих відносин, суть і призначення яких розкриваються лише при розгляді їх як економічної категорії. Гроші, ціна, доходи, кредит - це ті економічні важелі, за допомогою яких здійснюється використання вартості і її форм у процесі розширеного виробництва.

Рух матеріальних цінностей валового внутрішнього продукту, створюваного у процесі виробництва як вихідного продукту споживання та як завершального етапу, опосередковується товарно-грошовими відносинами і втілюється у грошовій формі.

Розглядаючи фінанси як певну систему грошових відносин, наприклад, опосередковане надходження коштів через податки в бюджет, слід зауважити, що не будь-які грошові відносини можуть розглядатися як фінансові. Вартісна форма не може бути підставою поширення фінансів на всю систему грошових відносин. Останні поняття ширші, оскільки фінанси підприємств відображають економічні відносини, пов'язані з мобілізацією і використанням грошових доходів і накопичень, які створюються під час їх виробничої діяльності.

Організація грошового обігу, система ціноутворення, реалізація і купівля товарів населенням засновані на грошових відносинах, на використанні вартості та її форм. Однак це не означає, що дані відносини є фінансовими.

Отже, із усієї сукупності різнобічних грошових відносин важливо відокремити ті, які характеризують специфіку фінансів. Зауважимо, що нині в умовах ринкової економіки товарна маса реалізується навіть через бартерний обіг, але такий вид відносин не можна ототожнювати з фінансовими. Ці тимчасові явища породжені економічною кризою та інфляцією. Вони зруйнували грошову систему. До того ж навіть бартерний