У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


місцевих бюджетів; внутрішній фінансовий контроль підприємств та їх взаємовідносин з іншими підприємствами; контроль за кредитуванням підприємств і організацій через комерційний та державний кредити банків. Усі види контролю взаємно пов'язані і мають спільну основу та спрямованість. Разом з тим кожний з них має свою особливість і специфіку, обумовлені сферою їх дії та поставленими завданнями.

Знання функцій фінансів дозволяє чітко відстежувати і використовувати позитивні процеси, що відбуваються в обігу капіталу та відтворенні виробництва, а також негативні явища, які стосуються виробництва і накопичення капіталу.

Розвинута система грошових відносин обумовлює необхідність існування різних гілок фінансової системи: фінансів підприємств усіх форм власності, державного і місцевого бюджетів та позабюджетних фондів. Перехід до ринкових відносин започаткував зміну фінансових відносин, які ґрунтувалися на принципах державного планування і централізованого керівництва з боку бюджетної системи, державного соціального страхування, а через міністерства - всіх галузей і підприємств. Єдність фінансової системи раніше забезпечувалась завдяки дії принципу демократичного централізму та єдності центральних і місцевих органів влади, що діють і сьогодні. Наприклад, усі фінансові органи підпорядковуються по вертикалі вищестоящому органу, а по горизонталі - місцевій Раді, тобто діяв принцип подвійного підпорядкування, що забезпечувало єдине керівництво всією роботою фінансових органів з боку міністерства фінансів згори донизу та єдину спрямованість їх діяльності.

З наданням місцевим органам влади, а з ними і фінансовим органам самостійності цю функцію подвійного підпорядкування перебрало на себе Державне казначейство, а податкові органи повинні забезпечувати виконання місцевих бюджетів і контроль за підвідомчим господарством та за фінансово-господарською діяльністю підприємств даної Ради. Тобто тепер Міністерство фінансів проводить свою діяльність значною мірою за рахунок казначейства у частині мобілізації коштів у бюджет та періодично контролює виконання завдань.

Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі і функціях державної влади та управління торкаються й бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюючи при цьому їх обсяг і внутрішню структуру.

Структура бюджетної системи закріплюється Конституцією. В ній та в Бюджетному кодексі окреслені права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

Розглядаючи питання бюджетної системи та бюджетного устрою, слід зазначити, що за умов ринкової економіки в державі зберігаються затратні функції, які супроводжуються спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи в державному бюджеті поповнюється за рахунок централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Відповідно місцеві органи влади і управління повинні розробляти заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та пошуків можливостей додаткового залучення коштів до їх бюджетів та підтримку діючих установ охорони здоров'я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямків економічного розвитку, то вона не зможе достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і тоді останні змушені скорочувати видатки саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що не може вважатись позитивним явищем.

Те, що реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування інфраструктури, є позитивним моментом, оскільки з державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття бюджету призводить до значних навантажень на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за стан справ при виконанні бюджету.

Позитивним у бюджеті є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридично врегульовану сукупність бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів, тобто при цьому надається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх його ланок, яка обумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямків їх використання.

Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих Рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює негативні явища в економіці.

Як бачимо, бюджет - це форма накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, які здійснюють органи державної влади та управління, регіонального та місцевого самоврядування.

Накопичення коштів відбувається в галузях виробництва, а тому підприємства всіх форм власності є провідною ланкою у створенні фінансів держави: їх фінанси опосередковують грошові відносини, що виникають при створенні і використані грошових доходів для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та обслуговування обігу коштів підприємств і зміну форм вартості в процесі цього кругообороту. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні фінанси використовуються для розподілу і перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети.

Розглядаючи фінанси як сукупність економічних відносин, пов'язаних зі створенням, розподілом і використанням коштів, слід торкнутися питання про "фінансовий стан" підприємства, про наявність ресурсів та раціональне їх використання, яке визначається відносними показниками фінансової діяльності.

Під фінансами підприємства ми розуміємо забезпеченість підприємства власними та позиковими коштами, а також ефективність їх використання при економічних відносинах, що склалися. З цієї точки зору фінансова стратегія буде розглядатися як спрямованість дій підприємства по перерозподілу коштів, які надходять у його розпорядження.

Економічні відносини, які складаються в процесі виробництва, передбачають наявність зв'язків підприємства з багатьма фінансовими інститутами. Актуальною стає проблема оцінки фінансового стану наявних та потенційних партнерів - промислових підприємств. Розв'язанням даної проблеми нині займаються в Україні аудитори та банки, які мають для цього власні специфічні методичні розробки і оцінюють фінансовий стан своїх клієнтів з метою зниження ризику непогашення кредиту. У зв'язку з цим багато підприємств втрачають можливість отримання кредиту. Подальша їх фінансова стратегія полягає у прагненні створити додаткові виробничі запаси, що, у свою чергу, призводить до диспропорцій у складі коштів підприємства та джерел їх надходження. У багатьох випадках результатом такої фінансової політики є невиправдане скорочення виробництва.

Фінансовий стан підприємства розглядається також як результат впливу внутрішніх і зовнішніх факторів на їх фінансову систему. Мета розвитку такої системи - оптимальний перерозподіл фінансових ресурсів для забезпечення безперебійності виробничого процесу та можливості розширеного відтворення. Пропонується оцінку фінансового стану підприємства проводити за чотирма напрямками: фінансовою стійкістю, платоспроможністю, ефективністю діяльності та економічним потенціалом. Фінансова стійкість підприємства передбачає таку організацію фінансового обігу, при якій можливі вимушені зміни в перерозподілі коштів мало впливають на фінансову стратегію підприємства. Платоспроможність підприємства визначає його можливості швидко і вчасно розраховуватись зі своїми борговими зобов'язаннями, не допускаючи невиправданих дебіторської та кредиторської заборгованостей. Ефективність діяльності підприємства полягає в отриманні максимального результату від діяльності господарюючого суб'єкта при найповнішому використанні його фінансових ресурсів. Економічний потенціал характеризує стабільність роботи підприємства, здатність до розширеного виробництва та найраціональніше використання коштів.

Розглядаючи прибуток як найважливіший показник діяльності господарюючого суб'єкта, ми виходимо з припущення, що саме величина прибутку у першу чергу впливає на організацію фінансових потоків на підприємстві. Обсяг реалізованої продукції, а звідси й величина прибутку, значною мірою залежать від складу і структури коштів підприємства та їх джерел. У свою чергу, величина отриманого прибутку чинить зворотний вплив на процеси його формування. З цієї точки зору ми розглядаємо підприємство як замкнену фінансову систему зі зворотним зв'язком. Для аналізу такої системи необхідно розімкнути зв'язки, тобто вилучити один або кілька факторів впливу. Виключення замикаючих ланок, на наш погляд, - необхідний акт, оскільки при цьому усуваються дублюючі показники. У даній монографії розглядаються фактори, що найбільше впливають на фінансовий стан підприємства: оборотні активи, а в їх складі - запаси товарно-матеріальних цінностей та дебіторська заборгованість, джерела власних коштів, кредиторська заборгованість за короткостроковими зобов'язаннями, обсяг реалізованої продукції і отриманий прибуток від її реалізації.

Фінансова політика підприємства в умовах господарської самостійності має виходити з розробки власної фінансової стратегії, якій підпорядковується подальше прийняття рішень.

В усіх країнах кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаних з тимчасовим перерозподілом частини вільних коштів підприємств, організацій і населення, як правило, у формі банківського кредиту. А банківський кредит є джерелом додаткових ресурсів підприємств усіх форм власності, яке використовується для відновлення основних фондів і їх розширення, формування оборотних фондів і фондів обігу.

Для забезпечення постійного виробництва і його відтворення в дедалі більших розмірах та забезпечення постійного кругообороту капіталу підприємств необхідно мати резерв коштів, який використовується для проведення розрахунків по заробітній платі, оплаті за матеріали, сировину тощо. Якщо підприємство не має резерву коштів, то воно позичає гроші в кредит. Кредит виступає як прискорювач процесу відтворення виробництва, оборотності коштів, як регулятор грошового обігу, замінює готівку в


Сторінки: 1 2 3 4