комплексного розв'язання міжгалузевих науково-технічних і організаційно-управлінських проблем, обумовлених необхідністю економічного пожвавлення і розвитку в інтересах населення України;

підвищення технологічного та інформаційного рівнів усіх сфер творчої діяльності з метою досягнення конкурентоспроможності продукції і послуг підприємницьких структур;

розробки і послідовного здійснення стратегії розвитку, сприяння формуванню високоефективної структури економіки держави.

Саме в цьому й полягає найважливіша суть економічної політики держави. Термін "територіальна система" застосовується для різних просторових соціально-економічних явищ. У даній праці цей термін використовується для позначення територіальних структур (областей, адміністративних районів, міст), що об'єднують на певній території об'єкти матеріального виробництва, невиробничої сфери та людські ресурси. Під територіальною системою в данному підручнику будемо розуміти цілісну сукупність різних видів продуктивних сил і виробничих відносин, що розвиваються в певних пропорціях і взаємозалежності на даній території і покликані задовольняти матеріальні та духовні потреби населення.

Щоб визначити характер і закономірності розвитку територіальної системи, необхідно визначити набір її функціональних підсистем і окремих виробничих і соціально-економічних елементів. Існують різні пропозиції щодо цього. Фактично в згрупованому вигляді можна виділити чотири територіальні підсистеми, до яких слід віднести матеріальне виробництво, виробничу інфраструктуру, населення і пов'язану з ними соціально-побутову інфраструктуру, природні ресурси і їх територіальні структури. При спрощенні питання виділяються три територіальні підсистеми - виробництво, обслуговування, населення. При цьому територія розглядається як особлива категорія, яка забезпечує просторову спільність підсистем. Обґрунтовується також виділення синтетичних територіальних структур без їх адміністративно-територіальної прив'язки. Для розв'язання конкретних завдань керування розвитком територіальних систем прийнятнішим є поділ їх на підсистеми та складові елементи. Однак до складу територіальних підсистем має ввійти в нових умовах господарювання не тільки виробництво, населення, соціально-побутова інфраструктура, але й ринкова інфраструктура.

У рамках підсистем (виробництво, обслуговування, розселення) відбуваються взаємопов'язані процеси виробництва, накопичення, обміну і споживання (фази єдиного відтворювального процесу), а також соціально-демографічного розвитку. Дослідження їх має велике значення для керування комплексним розвитком територіальних систем.

Основна особливість відтворювального процесу може бути сформульована як необхідність задоволення двоєдиної функції економіки держави. Відповідно до цієї функції територіальна система має функціонувати як складова підсистема народного господарства країни. З іншого боку, вона повинна забезпечувати розвиток своїх внутрішніх елементів як цілісної взаємопов'язаної системи.

Соціально- і техніко-економічний аналіз стану і розвитку територіальних систем свідчить про наявність низки проблем (наприклад, міжгалузевої ув'язки розташування на території області підприємств і виробництв з різними видами діяльності: виробничого, інвестиційно-будівельного, економічного, науково-технічного, соціального, санітарно-гігієнічного тощо; міжвідомчої координації розв'язання найскладніших соціально-економічних і природно-екологічних проблем), вирішення яких має важливе значення для регулювання єдиного відтворювального процесу і соціально-демографічного розвитку, який, до речі, поки що належно не виконується. Це призводить до відчутних негативних економічних і соціальних наслідків: структурно-галузевих диспропорцій; неузгодженості і затягування інвестиційно-будівельного циклу; відставання і некомплектності формування виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури; неефективної організації науково-технічної діяльності і підготовки кадрів; відчутних екологічних наслідків. Обґрунтоване розв'язання цих проблем, на нашу думку, може ефективно вплинути на функціонування всього народногосподарського комплексу територіальної системи без значного залучення фінансових, матеріальних, трудових ресурсів та нарощування нових виробничих потужностей.

Траєкторія перспективного розвитку, що задається для систем території, повинна визначатися з врахуванням:

функцій, що нею виконуються у суспільному розподілі праці;

оптимальних способів внутрішніх регіональних потреб з позицій всього народного господарства;

узгодженості в розвитку всіх стадій відтворювального процесу. Неодмінною умовою такої узгодженості є встановлення для кожного етапу розвитку оптимальної взаємозалежності як між самими підсистемами, так і в їх середовищі. Це і передбачає, зрештою, необхідність і важливість багаторазових узгоджень міжпідсистемних пропорцій.

Актуальність даного положення не втратила свого значення і на сучасному етапі розвитку господарства територій. Однак у наш час кардинально змінилися методи цього узгодження. Замість наведених методів найбільшого поширення набули економічні методи, засновані на договірних відносинах.

Розвиток товарно-грошових відносин, заснованих на поєднанні інтересів господарюючих суб'єктів на даній території, дозволяє повною мірою різним підсистемам і окремим об'єктам господарського комплексу територіальних систем використати весь потенціал горизонтальних зв'язків, бо інтереси всіх об'єктів і підсистем територіальних систем тісно переплітаються за багатьма параметрами відтворювального процесу. Це вже вимагає не тільки регулювання розвитку міжпідсистемних пропорцій, але й розгляду всієї економіки конкретних територіальних систем як єдиного цілого.

Цілісність територіальної системи виявляється у взаємній обумовленості розвитку її функціональних підсистем та конкретних формах її просторової організації. Конкретні форми просторової організації територіальних систем визначають функціональні відносини між окремими елементами і підсистемами. Ці відносини характеризуються спільним використанням природних і трудових ресурсів, виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури тощо. Взаємообумовленість розвитку функціональних підсистем дозволяє певній території стати єдиним господарським організмом. Виключення або включення в даний організм будь-якого нового елемента, нового виробництва або групи виробництв можливе тільки тоді, коли це не суперечить оптимальній траєкторії розвитку даної системи.

Комплексний розвиток має місце, коли зберігається пропорційність між природними ресурсами і видобувними галузями, між всіма галузями виробництва, між зайнятістю як чоловіків, так і жінок; коли забезпечується народногосподарська потреба і попит населення на товари і послуги; коли підвищується життєвий рівень народу; вирівнюється життєвий рівень підрайонів; досягається соціально-економічна однорідність населення; повністю використовуються потужності підприємств; залучається до суспільного виробництва вся територія району тощо.

Комплексний розвиток територій можна трактувати як такий їх поступ, який передбачає комбінування і кооперування на певній території різних виробництв з метою використання ресурсів, виробничої та соціальної інфраструктури в інтересах найповнішого задоволення потреб населення з урахуванням його оптимального розселення.

На наш погляд, основними вимогами комплексного розвитку територіальних систем є взаємозв'язок і взаємозалежність елементів і функціональних підсистем комплексу; пропорційність виробництва, ресурсів, ринкової інфраструктури і споживання; збалансованість обсягів випуску продукції і споживання матеріальних, природних, трудових і фінансових ресурсів, основного виробництва і виробничої інфраструктури, матеріального виробництва і сфери обслуговування; раціонального використання природних і економічних умов.

Зміна тих чи інших параметрів у взаємопов'язаних процесах виробництва, накопичення обміну і споживання обумовлює численні варіанти розвитку територіальної системи. Кожному варіанту відповідає можливість отримання певного значення кінцевого ефекту. Максимальне значення ефекту має той варіант розвитку системи, який характеризується оптимальними пропорціями між господарськими і соціальними елементами територіальної системи, раціональною галузевою структурою, ефективним використанням всіх видів ресурсів і найповнішим задоволенням матеріальних і духовних потреб населення. В отриманні максимального значення кінцевого ефекту і полягає об'єктивна необхідність комплексного розвитку.

З урахуванням сказаного розглянемо питання аналізу територіальних проблем формування і розвитку ринкових відносин. На наш погляд, реалізація і розвиток ринкових відносин в умовах різних форм власності мають здійснюватися на основі аналізу таких ключових питань, як:

оцінка загальногосподарської кон'юнктури ринку, тобто оцінка господарської ситуації виробництва (товарного ринку), що склалася на території області відповідно до попиту і пропозиції;

товарно-грошова збалансованість між ресурсами (виробнича сфера) і збалансованість споживчого ринку (невиробнича сфера);

фінансовий аспект територіального розвитку, тобто аналіз попиту фінансової, грошової, кредитної сфер і ціноутворення;

розвиток науково-технічного прогресу, його вплив на зміну попиту і пропозиції;

вплив і оцінка соціальних чинників на розвиток ринкових відносин;

зовнішні економічні ринкові зв'язки у формуванні ринку.

Умови функціонування ринку, його структура визначаються масштабами всього суспільного виробництва, мірою задоволення суспільних виробничих і невиробничих потреб. Тому для оцінки загальногосподарської кон'юнктури ринку, тобто господарської ситуації виробництва, яка склалася і характеризується діяльністю всіх підприємств і організацій, функціонуванням всіх галузей народного господарства на територіальному рівні, мають аналізуватися дані динаміки і структури споживання всіх видів товарів (продукції) в узагальненому вигляді. Це матеріальні блага і послуги, засоби виробництва (товари виробничого призначення), споживчі товари і послуги (споживчий ринок), динаміка їх оптової і роздрібної торгівлі (відповідно до попиту і пропозиції). Причому попит визначається з позицій суспільної потреби в матеріальних благах і послугах, у засобах виробництва і предметах споживання. Зазначимо, що він визначається рівнем економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку держави, структурою суспільного продукту, розмірами національного доходу, характером його розподілу, механізмом розподілу продукції і послуг, рівнем життя населення.

Акцентування нашої уваги на питанні збалансованості попиту і пропозиції пояснюється тим, що при ринкових відносинах найголовнішим є задоволення суспільних виробничих і невиробничих потреб.

Отже, необхідно дослідити наведені вище аспекти збалансованості, які мають загальне походження і тісно взаємопов'язані. Так, наприклад, незбалансованість між фінансовими ресурсами і можливістю їх матеріального забезпечення призводить до підвищеного попиту на матеріальні ресурси або викликає неощадливе витрачання ресурсів, що використовуються у (підвищений попит на матеріальні ресурси потребує жорсткої системи їх розподілу). Наслідком незбалансованості між попитом і пропозицією на матеріальні ресурси є диктат виробника, що може призвести до виробництва застарілої і неякісної продукції, до ігнорування досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Види незбалансованості можна дослідити на взаємозв'язках народногосподарських показників суспільного виробництва області. Зокрема, зростання товарно-грошової незбалансованості супроводжується збільшенням матеріальних витрат на одиницю випуску продукції, що негативно впливає на ефективність використання основних виробничих фондів.

Призначення оптової торгівлі - створення матеріальних передумов і умов для ефективного розвитку господарства області,