Економіка перетворень. Економічні теорії розвитку

Економічні теорії відтворюють взаємозв'язки і взаємозалежність усіх основних категорій розширеного відтворення виробництва і його темпів. Практично вони розглядають три складові:*

фактори, які впливають на потенційне зростання економіки;*

взаємозалежність макроекономічних категорій (споживання, накопичення, інвестиції тощо), які забезпечують стабільне зростання економіки;*

шляхи досягнення стабільного зростання економіки.

Економісти Р. Харрод та П. Самуельсон розробили економічну теорію прискорення, або так званий "акселератор" - макроекономічний коефіцієнт відношення зростання інвестицій до зростання доходів.

Більш як півстоліття тому англійський економіст Дж. Кейнс створив економічну теорію ринкової економіки і на її основі розробив підхід до аналізу проблем економічного зростання, коли попит не відповідає пропозиції, а накопичення — потребам в інвестиціях. Отже, важливу увагу в процесі стабілізації економічного зростання слід приділяти формуванню попиту, і над усе - попиту на капіталовкладення.

Головним фактором економічного зростання є норма накопичення, яка гарантує постійність темпів зростання внаслідок стабільності доходів і накопичень. Певна річ, стабільності автоматично досягнути не можна. Відхилення фактичних темпів зростання від гарантованих викликає коливання економічного зростання і його зниження. Для стабілізації потрібне державне втручання в економічні відносини через регулювання накопичення і споживання і насамперед - через податкову і бюджетну політику.

Шведський учений К. Вікселл у 1893-1906 рр. в роботах "Вартість, капітал і рента в нових економічних теоріях" та "Процент і ціни" висунув ідею незалежної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні їх граничних продуктів. Це дозволило вченим-економістам вивести систему показників характерної залежності між витратами і виробленою продукцією та між самими витратами, а також дати кількісну характеристику економічному впливу технічного прогресу. Оцінка параметрів виробничих функцій є важливим фактором виявлення кількісних взаємовідносин, що визначають потенційно можливий випуск продукції. Ці оцінки дають підставу для висновку про те, що головними стратегічними факторами економічного зростання е технічний прогрес і аспекти його прояву: підвищення якості обладнання, кваліфікація робітників і службовців, рівень організації виробництва.

Складовою частиною економічної теорії є також обґрунтування механізму розподілу національного доходу між працею та капіталом, що спрямовано на розширення виробництва і розвиток соціальної інфраструктури.

Акселератор е коефіцієнтом відношення приросту інвестицій до викликаного ним відносного приросту доходу, споживчого попиту або готової продукції. Акселератор виражається формулою:

Він кількісно виражає "принцип акселерації", за яким кожний приріст або скорочення доходу, попиту чи продукції потребує більшого у відносному вираженні приросту або скорочення інвестицій.

Більш висока динаміка приростів інвестицій порівняно з динамікою одержання доходів або зростання попиту обумовлена тривалістю строків виготовлення обладнання, що створює часовий проміжок між виникненням попиту на додаткове обладнання і його випуском. Незадоволений попит спонукає до розширення виробництва. Якщо, наприклад, при основних фондах у 100 млн. одиниць амортизація складе 10% на рік, або 10 млн., а попит на готову продукцію зросте також на 10 млн. одиниць, то необхідно передбачити інвестиції не тільки на амортизовану частину коштів, а й на додаткове розширення виробництва для задоволення зростаючого попиту, тобто необхідно вже 20 млн. одиниць. Таким чином, збільшення попиту на готову продукцію всього лише на 10% сприяє зростанню інвестицій в обладнання у два рази.

В макроекономічних моделях акселератор поєднується з мультиплікатором (множником) як рівняння:

де А - автономні інвестиції; (1 - С) - частка споживання в національному доході або його приріст.

Залежно від співвідношення мультиплікатора (коефіцієнта співвідношення до споживання) і акселератора динаміка національного доходу (Д), або його приріст, може набувати рівномірного або циклічного характеру. Причому циклічні коливання виникають при співвідношенні

У цілому акселератор розглядається економістами як головне роз'яснення причин економічних циклів. Однак роз'яснення економічних циклів буде неповним без висвітлення різних теорій грошей і кредиту.

Щодо суті грошей існують теорії металізму, номіналізму тощо, хоча про них і забувають.

Металізм ототожнює поняття грошей і благородних металів як грошей. Таке ототожнення ігнорує суспільний характер грошей.

Металістична теорія стверджує, що неповноцінні гроші не можуть служити для накопичення капіталу і тому продаж товарів має відбуватися за повноцінні гроші. Ця теорія визнає функції грошей як міри вартості, накопичення капіталу та світових грошей*

Металістична теорія не сприймає того, що золото й срібло не є грошима, а стають ними лише за певних суспільних відносин. Гроші не просто товар, а своєрідний товар, суспільна функція якого полягає в тому, щоб бути узагальненим еквівалентом. Відкидаючи такі функції грошей, як засіб обігу і засіб платежу, ця теорія не враховує, що гроші можна замінити на знаки вартості, що ми і маємо сьогодні. Від паперових грошей важко повернутися до виготовлення їх із золота чи срібла.

Номіналістична теорія грошей відкидає їх виникнення на основі товарного виробництва і обміну, а також не визначає їх внутрішньої вартості. Вона визнає гроші як умовний знак і визначає їх як абстрактну величину, що не має матеріального забезпечення. Ця теорія розвінчує гроші з благородних металів і протиставляє їм паперові гроші.

Номіналізм як теорія має різні напрямки. Серед них і державна теорія грошей, що розглядає гроші як результат діяльності державної влади, яка не тільки створює гроші, а й наділяє їх платоспроможністю. Виходячи з

юридичної природи грошей, державна теорія грошей відкидає будь-яке значення вмісту металів для платіжної сили, стверджуючи, що паперові гроші такі самі за цінністю, як і гроші з благородних металів. Вона відкидає поняття грошей як міри вартості і прийнятна у період війн та інфляцій, що ми маємо сьогодні в Україні, оскільки роль грошей зводиться до функції платіжного засобу, а їх платіжна сила встановлюється державою.

Інша номіналістична теорія розглядає гроші у плані масштабу цін і засобу обігу. В цілому ці два напрями розглядають гроші як умовні знаки, щось на зразок талонів, марок або купонів. Платіжна сила цих грошей визначається кількістю облікових одиниць* проставлених на паперовому грошовому знаку.

Необхідно відзначити і кількісну теорію грошей, особливо в її кейнсіанському трактуванні, яка надає пріоритет грошам як факторові формування інвестиційного попиту, а норму проценту ставить у залежність від грошового ринку.

Більше півстоліття тому англійський економіст Джон Мейнорд Кейнс у книзі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей" розробив економічну модель ринкової економіки. Досить швидко методи аналізу і термінологія" які використав Кейнс у своїй праці, стали елементами універсальної мови, якою економісти усіх шкіл і напрямів спілкуються між собою. Разом з тим економісти висловлювали упевненість, що рекомендації Дж. Кейнса не безспірні, хоч вони й дали розвиток економічній думці. Навіть у період сьогодення ще не всі науковці знають, що фундаментом розробки економічної моделі ринкової економіки Дж. Кейнса були фундаментальні праці українського вченого-економіста, академіка НАНУ Михайла Туган-Барановського, такі, як "Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь", "Русская фабрика в прошлом и настоящем", "Основы политической экономии" та інші.

Вирішальним положенням кейнсіанської економічної теорії е поняття макроекономічної рівноваги, а також окремих ринків - ринків товарів, послуг, грошей і цінних паперів. Дж. Кейнс розглядав взаємний зв'язок між запланованими видатками і національним доходом як елемент питання макроекономічного аналізу. Чи будуть спроможні сімейні господарства, фірми-виробники, урядові органи задовольнити попит на товари та послуги, які та чи інша економічна система зможе запропонувати в умовах повної зайнятості? Цим питанням Дж. Кейнс займався, розглядаючи економічну систему на довгострокових часових відрізках. Особисте споживання (значна частина видатків) займає більше двох третин в обсязі всіх закупок товарів і послуг. Це дає уявлення про розрахунковий доход після всіх податкових виплат як про головний фактор, що визначає структуру споживчих видатків. Будь-яке збільшення доходу збільшує й видатки, однак на суму, нижчу від доходу. Частку заощаджень - різницю між зростанням доходу і проведеними видатками — Кейнс називає граничною схильністю до споживання.

Функцію споживання в аналітичному вигляді можна виразити формулою:

При зростанні доходів зростають податки і збільшується національний доход, але рівноваги між плановими витратами і національним продуктом досягти важко. Наприклад, національний доход зросте на 1000 дол., але це не спричинить збільшення планових витрат на ту ж суму, оскільки потрібний деякий час для нарощування виробництва товарів. Якщо ж національний доход знижуватиметься, різниця залишатиметься в товарно-матеріальних запасах.

Рівень національного доходу змінюється більше, ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що викликала це збільшення. Це є ключовим моментом кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги. Це поняття в макроекономічній теорії розглядається як мультиплікаційний ефект. Відношення абсолютних величин рівноваги національного доходу до рівня автономних витрат, що їх викликали, називають мультиплікатором витрат.

Зміни в автономному споживанні можуть змінювати планові витрати, що якоюсь мірою компенсує часті розширення і згортання економічної системи в ході її розвитку за фазами ділових циклів. Це випливає з того, що споживач не розподіляє свій доход на частку для збереження і частку для витрат на кожний день, місяць, рік без змін, оскільки зробити це дуже важко, практично неможливо.