Таким чином, економічний спад може бути обумовлений не тільки помилками у проведенні грошово-кредитної політики, наприклад, різким скороченням грошової маси в обігу, а й зменшенням споживання або скороченням інвестиційних витрат.

Дж. Кейнс вбачав шляхи виходу з економічного спаду в регулюванні фіскальної системи, тобто регулюванні величини податків і державних закупок. Після великої депресії і до сьогодні економіка США не переживала глибоких спадів, але економісти Є. Долан, К. Кемпбел і Ф. Кемпбел розцінюють це не як втілення в практику економічної теорії Кейнса, а як результат дії федерального уряду. Проте незначні спади все-таки були. Інфляція 1970-х років стала досить скрутним періодом для економіки США. Розглядаючи теорії макроекономічної рівноваги, слід зупинитися на прикладах роботи, зокрема банків США, щодо контролю кількості грошей в обігу.

Головним методом, за допомогою якого банки США контролюють кількість грошей в обігу, є операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку - це купівля або продаж цінних паперів на фінансових ринках держави. Купівля цінних паперів на відкритому ринку впливає на грошову масу. Так, купівля цінних паперів, виконувана банками, збільшує обсяг грошової маси, а продаж банками цінних паперів скорочує обсяг грошової маси.

Ступінь кінцевої зміни грошової маси залежить від двох факторів: співвідношення резервів банків і банківських депозитів; від пропорції, за якою населення розділяє свої гроші на готівку і банківські депозити.

Якби банки тримали всі 100% коштів у вигляді резервів, то операції на відкритому ринку не мали б сенсу, тому що банки не були б зацікавлені в додаткових операціях. За невеликої питомої ваги обов'язкових резервів банку (наприклад 10%) приріст депозитів і резервів сприяє їх значному збільшенню, у такому випадку банк зможе використати значну частину приросту коштів (резерву) на закупівлю цінних паперів, що сприятиме приросту грошової маси.

Якщо населення знімає готівку з рахунків у банку, то тим самим воно скорочує кредитні можливості банку, і він не може виділяти додаткові кредити. Величина множника, на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на відкритому ринку, називається грошовим мультиплікатором.

Грошовий мультиплікатор показує зміну обсягу грошової маси на кожну грошову одиницю (гривню) проведених операцій на відкритому ринку.

Величина грошового мультиплікатора обернено пропорційна нормі обов'язкових банківських резервів, а також пропорції розподілу грошових коштів на готівку і банківські депозити.

Наприклад, у 2003 р. показник грошового мультиплікатора в економіці СІЛА становив 2,8. Якщо банк закуповував цінних паперів на 1 млн. доларів, то грошова маса зростала до 2,8 млн. доларів. Значення показника може змінюватись, тому що воно залежить від поведінки банків і населення, однак, попри все, грошовий мультиплікатор в міру стабільний. Його зменшення відбувається внаслідок збільшення готівкових грошей відносно депозитів.

Слід зазначити, що грошова маса являє собою готівку в сукупності з депозитами. Обсяг грошової маси визначається як результат дії центрального банку, комерційних банків і населення.

Грошовий мультиплікатор можна виразити формулою:

де с - відношення суми готівки до депозитів (наприклад, 25%); р - норма обов'язкового банківського резерву (15%). Підставивши значення, одержуємо 3,125, що означає ефективне вкладання коштів, які зростатимуть у стільки ж разів.

Приклад свідчить про те, що із збільшенням резервної норми або вищим співвідношенням готівки і депозитів величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Відзначаючи внесок Дж. Кейнса в розвиток теорії державного регулювання економіки і бачення грошей, фінансів і кредиту, його далекоглядність щодо обґрунтування державного втручання в розширене відтворення виробництва, впливу на зайнятість і обсяги виробництва через інвестиції, слід визнати, що його виважена бюджетна та фіскальна політика була передовою. Недоліком його вчення є недооцінка впливу зростання цін на процеси відтворення виробництва, того, що підвищення попиту при відсутності пропозиції призводить до інфляційних процесів, недооцінка впливу грошей як міри вартості на забезпечення високих темпів підйому економіки.

Помилкові ідеї, які мали місце в теоретичних розробках Дж. Кейнса, стали підмурком, на якому зросла теорія монетаризму. Цю теорію започаткувала група економістів, найбільш помітним серед яких є М. Фрідман (США). Основою його вчення є кількісна теорія грошей, що розглядає їх у динаміці з використанням статистичного аналізу. На його думку, нестабільність в економіці обумовлена грошовою сферою, тобто грошова маса вважається головною у витратах економіки.

Фінанси, бюджет та інвестиції, за цим ученням, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси, мають другорядне значення. Такий висновок відсуває кейнсіанську теорію економічних факторів (бюджетної політики та інвестицій) на другий план, а на перший виводить культ грошей, які гарантують платіжність, а звідси і вплив, наприклад Національного банку, на величину грошової маси як найефективніший. Таке трактування обумовлює необхідність послаблення впливу урядів па кредитну політику й емісію, зокрема, при емісійному фінансуванні бюджетного дефіциту. Отже, кейнсіанська модель економічного регулювання економіки та роль бюджету у цьому процесі поставлені під великий сумнів.

На наш погляд, і кейнсіанська модель, і монетарна мають позитивні моменти. Саме кейнсіанська модель регулювання економіки дала можливість подолати глибокі негативні процеси великої депресії у США і Англії.

Економічна криза, яку переживає Україна, в чомусь подібна до великої депресії, але має ще тяжчі наслідки. Валовий національний продукт в Україні скоротився більш ніж наполовину, капітальні вкладення та державні закупки - ще більше. Виробничі потужності простоюють, або ж використовуються менше ніж на 50%. Кейнсіанська теорія регулювання економіки якраз і передбачає подолання таких кризових явищ шляхом запровадження:

державних інвестицій в економіку на капітальні вкладення для впровадження передових технологій;

повної відміни від закупівлі імпортних товарів;

емісії грошової маси при бюджетному дефіциті для ефективного використання в пріоритетних напрямах виробництва;

створення виробничих потужностей усіх форм власності з виробництва однойменних товарів для вільної їх конкуренції на ринку;

впровадження енергозберігаючих технологій на основі жорсткого режиму економії.

Ідеальні моделі створити неможливо. Практика показала, що стримування грошової маси може певний час гальмувати зростання цін, але суто монетарними методами зупинити інфляційні процеси, розв'язати проблему економічної кризи, а тим більше зупинити падіння виробництва не вдається. Потрібен цілий комплекс заходів, що передбачають удосконалення податкової системи, валютного регулювання, цінової політики, цільового спрямування бюджетних витрат.

В основі будь-якої суспільної моделі лежить реальна економіка, функціонування якої забезпечує задоволення особистих і загальнонаціональних потреб. У кінці 80-х - початку 90-х pp. XX ст. революційні темпи створення ринкових форм в Україні охопили сфери організації банківської справи, ціноутворення, приватизації, ринку державного боргу. Частково це стосується сфер, які мають переважно похідний від реальної" економіки характер (банківська справа, держборг). Створення ринкових форм в цих сферах з погляду спрямованості і динаміки було швидше самоціллю, ніж чинником розвитку реальної (нефінансової) економіки. Внаслідок цього перетворення здійснювалися у формах, не адекватних загальноекономічному змісту перехідних процесів. З ряду причин об'єктивного і суб'єктивного характеру лібералізація в цих секторах економіки не може бути доповнена ефективним режимом регулювання всієї економічної системи. Методи приватизації, як і система державного регулювання ряду базових сфер (природні і штучні монополії, науково-технічний потенціал і деякі інші), недостатньо сприяли створенню передбачуваних ринковою моделлю економіки ефективних ринків товарів, капіталів і праці.

Загалом початково вибраний шлях, реально орієнтований не на формування нової економічної системи, а на форсоване створення окремих передових ринкових форм, виявився неефективним. Відсутність необхідної координації елементів економічної політики, а також досить насиченого конкурентного середовища (це було зумовлене нерозвиненістю виробництва засобів споживання і тією обставиною, що в багатьох найважливіших напрямах економічної діяльності домінуючі позиції історично належали монополіям) мала негативні наслідки. Процеси перетворення економіки відбувалися стихійно. Ліберальні економічні реформи мали гіпертрофований характер, їх функціонування не було скоординоване з функціонуванням інших економічних форм.

Забезпечуючи вирішення окремих тактичних завдань, такий метод побудови ринкової економіки сприяв поглибленню раніше існуючих економічних диспропорцій і дисфункції економічної системи, породжував додаткові соціально-економічні проблеми (посилення диференціації населення за рівнем прибутків на фоні загального їх зниження, безробіття, криміналізації суспільства). У свою чергу, ці проблеми створили умови, несприятливі для розвитку реформ і формування економічного підмурка суспільства, функціонуючого на принципах ринку, тобто передусім на принципі еквівалентності.

У перехідний період принципово важливого значення набуває проблема оптимального поєднання ліберальних, ринкових методів управління.

В умовах початково неринкової економічної структури досягнення системного результату потребує забезпечення стабільного економічного зростання при прийнятному інфляційному фоні (формування так званої монетарної економіки, тобто економіки, збалансованої за платоспроможним попитом і товарною пропозицією при розвиненій функції пропозиції). Поряд з цим воно потребує застосування виважених методів управління. При цьому істотним чинником вибору точки оптимуму в цьому поєднанні ? знак і величина торгового сальдо, а також рівень імпорту продуктивного капіталу: чим ці параметри вищі, тобто чим надійніше захищена національна