Право регресу, його складові та способи реалізації
Регрес — це право векселетримача, а також будь-якої іншої особи, яка оплатила вексель, пред'явити вимогу до
І всіх солідарно відповідальних за векселем осіб, за винятком основного боржника (векселедавця простого векселя,
акцептанта переказного векселя).
Його основним змістом є: по-перше, право векселетримача чи будь-якого підписувача, який сплатив вексельну суму, пред'явити регресивну вимогу до попередніх векселетримачів, векселедавця та їхніх авалістів про сплату за векселем, незалежно від черговості їхніх підписів на векселі; по-друге, вимога оплатити вексель до всіх зобов'язаних осіб, коли основний боржник відмовляється від платежу або коли платіж здійснено іншою особою, яка підписала вексель; по-третє, право зворотної вимоги за векселем.
Регресивний позов суттєво відрізняється від прямого позову векселетримача до платника у тратті або до векселедавця у простому векселі. Як правило, регресивному позову має передувати протест векселя у неакцепті або неплатежі основним боржником. Особа, яка набула право регресу, називається регресантом, а та векселезобов'язана особа, проти якої висунено регресивну вимогу, — регресатом. Особу, яка заявила регресивну вимогу, називають ще регридієнтом. Ним насамперед стає останній векселетримач, котрий опротестував вексель. Далі регресантом стає кожний індосант, який оплатив вексель у порядку регресу. Регресант сам вибирає наступного платника (регресата). Регресатами не стають:*
ті, що вмістили до свого індосаменту застереження про безоборотний обіг;*
індосанти пере поручительських написів;*
індосант іменного напису відносно свого індосата;*
індосант, котрий одночасно є індосатом векселетримача.
Крім того, від платежу за регресом звільняються індосант і поручитель преюдифікованого векселя, тому що і вони не мають права регресу проти своїх попередників. Вони могли б стати відповідальними у регресі лише тоді, коли б уміщували у свої написи застереження "Без протесту" і одночасно виступали єдиними надписувачами на векселі.
Векселетримач може пред'явити регресивний позов до індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб при настанні терміну платежу, якщо платіж не був виконаний. Раніше цього терміну право регресу може виникнути: якщо в акцепті відмовлено цілком або частково; у випадку проголошення судом неспроможності платника незалежно від того, акцептував він вексель, чи ні; у разі припинення платежів боржником, навіть коли це не було встановлене судом; після безрезультатних звернень до боржника щодо стягнення майна; внаслідок встановлення факту банкрутства векселедавця за векселем, що не підлягає акцепту. В усіх цих випадках, а також у разі затримки.платником тратти, що була пред'явлена йому векселетримачем для акцепту, право регресу починає діяти після здійснення протесту, тому що останній є обов'язковою умовою звернення щодо зворотного стягнення за векселем до зобов'язаних осіб.
Право вимоги у регресі являє собою сукупність юридичних норм, які векселетримач може використати для притягнення учасників обігу до тієї відповідальності, яку вони взяли на себе згідно зі змістом векселя. Серед них такі: акцептант або векселедавець простого векселя мають своєчасно і в указаному місці сплатити вексельну суму; векселедавець переказного векселя та індосанти повинні заплатити за векселем у разі неплатежу з боку боржника; всі вищевказані особи є солідарно відповідальними перед векселетримачем, тому він може, не дотримуючись послідовності, висувати свою вимогу до кожного окремо і до всіх одночасно; особи, котрим пред'явлено вексельну вимогу, не можуть висувати векселетримачеві заперечення, які випливають, з їхніх особистих взаємостосунків із векселедавцем чи з попередніми власниками векселя. Виняток може становити лише випадок, коли пред'явник векселя у процесі його придбання свідомо діяв на шкоду боржникові. Але довести це дуже складно.
Отже, і у праві регресу вексель зберігає абстрактний характер відносин між боржником і третіми особами, а у відносинах між векселедавцем переказного векселя і платником немає нічого, крім загальноцивільних норм стосунків між послідовними векселеучасниками. Висунення вексельних вимог та їх задоволення означає одночасне погашення як вимог, так і векселя.
Вексельним правом передбачено ряд умов, за яких векселетримач утрачає право регресу проти векселезобов'язаних осіб. Це може траплятися насамперед унаслідок прострочення терміну презентації тратти "за пред'явленням" або "у такий-то час від пред'явлення", прострочення терміну для опротестування в неакцепті або у неплатежі та у випадку застереження "Оборот без затрат". Право регресу не може виникнути і тоді, коли:*
платник відмовляється акцептувати тратту, яка векселедавцем заборонена для акцепту;*
векселедержатель не довів, що ужив достатніх заходів, щоб виявити платника у місті його знаходження;*
векселетримач не може довести факт вигаданості найменування платника тощо.
Висуненням вимог у порядку регресу до векселезобов'язаних осіб, що відповідають у другу чергу (у тратті це індосанти і трасант, у простому векселі — індосанти й авалісти), і їх задоволенням вексель ще не погашається. Той, хто оплатив вексель, отримує право зворотної вимоги до інших індосантів. Він може закреслити як свій власноручний напис, так і написи наступних індосантів. Якби він закреслював написи попередніх індосантів, то тим самим зменшував би число своїх векселезобов'язаних осіб, тому що закреслені написи вважаються недійсними.
Зворотна вимога може реалізуватися двома способами: по-перше, пред'явленням векселя з актом про протест до платежу; по-друге, пред'явленням позову, в основі якого є вексель і акт про протест. Як правило, векселетримач спочатку використовує перший спосіб, а у випадку відмови — другий. Загальна сума регресивних вимог особи, яка оплатила вексель, охоплює всю сплачену нею вексельну суму, а також проценти у розмірі ставки рефінансування Національного банку України починаючи з того дня, коли дана особа оплатила вексель, та інші її видатки.
Право регресу проти векселедавця отримує і аваліст, якщо він сплатив вексельну суму. Він може, як і будь-яка інша особа, яка оплатила вексель, вимагати відшкодування своїх коштів не лише від того, за кого зробив авальний напис, а й від усіх тих, хто винен перед нею. У разі часткового платежу кожний векселетримач має погоджуватися на нього, тому що відмова веде до втрати ним права регресу відносно всіх зобов'язаних за векселем осіб. Розрізняють три типи регресу:*
послідовний регрес — якщо регресант послідовно спрямував свою вимогу до всіх попередників починаючи зі свого безпосереднього індосанта;*
"регрес зі стрибком", який означає, що регресант не звертає уваги на послідовний порядок підписів і, минаючи деякі з них, спрямовує свою вимогу до будь-кого з попередників за векселем;*
"регрес зі стрибками І з поворотом". У цьому випадку регресант звертається з вимогою до своїх попередників поперемінно — то до ближчих, то до їхніх попередників, то до віддалених, у тому числі векселедавця, — і так аж до задоволення своїх вимог.
Отже, для векселетримача не має значення, хто з векселезобов'язаних осіб сплатить. Він може притягти до відповідальності всіх векселезобов'язаних осіб, вибрати одного з них чи кількох, може кинути цих і вибрати інших, вдатися до послідовного регресу чи робити стрибки з поворотами — аж до тих пір, поки не буде задоволена його зворотна вимога. Лише оплата векселя векселедавцем звільняє усіх індосантів і. авалістів від відповідальності. Наголосимо, що таким правом регресу відносно індосантів векселедавець у простому і трасант у переказному векселі не володіють.
Примусове стягнення боргу за векселем відбувається внаслідок прийняття судового рішення, на основі якого виписується виконавчий лист. Він виставляється на розрахунковий рахунок боржника, і в міру надходження на нього коштів вони переказуються на користь векселетримача. Якщо на розрахунковому рахунку кошти відсутні, судовий виконавець робить опис майна боржника, а суд його реалізує. Якщо у того і майна немає, то стягнення переноситься на інших векселезобов'язаних осіб.
В реалізації права регресу важливе місце посідає Указ Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" від 23 серпня 1998 р., яким встановлено, що опротестовані нотаріусом векселі стають виконавчим видом документів. Тобто такий вексель дає змогу векселетримачеві домагатися безакцептного списання грошових коштів з розрахункового рахунку векселезобов'язаної особи. У розвиток положень цього Указу Постанова Правління НБУ від 5 лютого 1999 р. затвердила доповнення до Інструкції № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", яким передбачене стягнення за опротестованими векселями із солідарно зобов'язаних осіб за вибором векселетримача. У разі часткової оплати векселя, що може трапитися внаслідок нестачі коштів на розрахунковому рахунку, стягувач може пред'явити розрахунковий документ (опротестований вексель) іншим зобов'язаним за цим векселем особам.
Отже, дія права регресу цілковито спрямована на виконання вексельних зобов'язань та на забезпечення такої взаємодії всіх учасників обігу, яка має повністю задовольнити вексельну вимогу і погасити вексель.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вексельное обращение. Киев, 1996.
2. Лысенков Ю. М., Рымарук А, И., Ляшко В. П., Фомичева С. Ю. Переводной и простой вексель: практика применения. Киев, 1998.
3. Львов О. М.Вексель как средство платежа и кредита и его практическое применение. Санкт-Петербург, 1995.
4. Максутов С.Векселем по бартеру // Бизнес. 1997. № 47. Малюк В. М.
5. Вексель в Україні. Київ, 1997, Мовчановский Б. Ф. Вексель. Москва, 1927.
6. Мороз Ю. Н. Вексельное дело. Киев, 1996. Нормы и обычаи вексельного оборота // Финансовая тема. 1999.