Визначення фактичного та оптимального рівня митного тарифу
Відомо, що чим вищий рівень імпортного мита, тим більший захист отримують національні виробники від держави. Тому при аналізі наслідків від застосування митного тарифу необхідно з'ясувати, який рівень захисту забезпечує мито. Даний рівень можна визначити й емпірично. При використанні адвалорного мита сама його ставка визначає певний рівень захисту (10%, 25 %, 30 %). Якщо ж використовується специфічне мито, то рівень захисту можна визначити, розділивши його величину на ціну до введення мита. Але визначення рівня захисту потребує економічних розрахунків. Для з'ясування, хто отримає виграш від введення митного тарифу, необхідно розглянути структуру виробництва.
Імпортне мито захищає не тільки національні фірми, що виробляють імпортозамінний товар, але й доходи працюючих на цих підприємствах, а також доходи галузей, що постачають для національного виробника сировину і матеріали. На стан фірми, яка виробляє телевізори, впливають також митні тарифи на комплектуючі: телевізійні плати, кінескопи і под.
Вважаємо, що для аналізу впливу тарифної політики держави на окреме підприємство необхідно побудувати повну модель взаємодії попиту і пропозиції, яка охоплювала б декілька галузевих ринків, що потребує розгляду поняття фактичного рівня захисного тарифу.
Фактичний рівень захисного мита (the effective rate of protection) імпортних товарів розраховується виходячи з розміру мита, яке застосовується стосовно імпорту комплектуючих. Розмір мита визначається як величина (у відсотках), на яку збільшується в результаті функціонування всієї тарифної системи створена в даній галузі додана вартість одиниці товару.
Реальний рівень захисту для галузі визначається як
Визначимо фактичний рівень захисного мита на конкретному ринку продається за ціною $ 100, з якої комплектуючі коштують $ 80. Країна прагне розвивати галузь зі складання телевізорів. Для підтримки національного виробника телевізорів вона вводить адвалорне мито на імпортні телевізори, ставка якого дорівнює 25 %. У такий спосіб країна розширює ціновий діапазон для національних виробників до 125 дол. замість 100 дол. початкових. Але твердити, що рівень захисту національного виробника дорівнює 25 % неправомірно, через те що до введення митного тарифу складання телевізорів всередині країни було вигідним тільки в тому разі, якщо він дорівнював 20 дол. або менше (тобто різниця між 100 дол. за телевізор і 80 дол. за комплектуючі). Після введення тарифу складання можна здійснювати навіть, якщо витрати складали б 45 дол. (різниця між ціною 125 дол. і вартістю комплектуючих). Таким чином, мито в 25 % забезпечує складальникам телевізорів фактичний рівень захисного мита в 125 %.
Тепер припустимо, що для стимулювання виробництва комплектуючих для телевізорів країна вводить 10 %-ве мито на імпортні комплектуючі, підвищуючи їхню вартість з 80 дол. до 88 дол. До введення мита телевізори в країні доцільно було складати за 20 дол. (100-80 дол.), після введення мита складання можна здійснювати, якщо це коштуватиме не дорожче 12 дол. (100-88).
Слід зауважити, що фактичний рівень захисного тарифу в окремій галузі може значно відрізнятися від розміру тарифу, що сплачується споживачем. Різницю між номінальним рівнем захисного тарифу і фактичним рівнем захисного тарифу проілюстровано на рис. 4.15 за 25-відсоткового імпортного мита на телевізори і 10% мита на імпорт транзисторів, мікросхем та інших комплектуючих, необхідних для виробництва телевізора.
Рис. 4.15. Розрахунок фактичного рівня захисного мита
Власне 25-відсотковий імпортний тариф на телевізори підвищить ціну і додану вартість кожного телевізора на $ 25. 10-відсотковий тариф на комплектуючі для цієї галузі збільшить їх внутрішні ціни на $ 8 за кожний телевізор. Загалом обидва тарифи збільшать додану вартість одного телевізора тільки на 17$, це рівень захисту доданої вартості (отже, і доходів) галузі розміром 85 % її величини (а не 25 % або навіть менше, як можна було очікувати, якщо брати до уваги тільки номінальний рівень захисного тарифу).
Проаналізуємо розрахунок фактичного рівня захисту галузі за формулою:
А — частка вартості імпортованих компонентів у вартості кінцевого продукту, тепер можна виявити певні закономірності:*
Якщо при виробництві кінцевої продукції не використовувались імпортні компоненти (А = 0), то фактичний рівень захисного тарифу дорівнює номінальному (Тф = Тн).*
Якщо ставка митного тарифу на кінцеву продукцію і на імпортні компоненти однакова (Тн = Тім), то фактичний рівень захисного тарифу знову ж таки дорівнює номінальному Тф = Тн.*
Якщо ставка митного тарифу на кінцеву продукцію більша за ставку тарифу на імпортні компоненти (Тн > Тін), то ставка фактичного рівня захисного тарифу більша від номінальної Тф > Тн, і навпаки.*
Ставка фактичного рівня захисного тарифу (Тф) зростає в міру збільшення частки імпортних компонентів кінцевої продукції (збільшення коефіцієнта А).*
Ставка фактичного рівня митного тарифу Тф знижується в міру зростання тарифу на імпортні компоненти (Тін), і навпаки.*
У випадку, якщо тариф на імпортні компоненти значно перевищує тариф на кінцеву продукцію, номінальна ставка тарифу може бути як додатною, так і від'ємною.
Даний приклад ілюструє два основних принципи, на яких ґрунтуються концепції сукупного ефекту протекціонізму, — доходи галузі або її додана вартість перебувають під впливом торговельних бар'єрів, що стають не тільки на шляху конкуруючої імпортної продукції, але й матеріалів, які використовуються у процесі виробництва даної продукції. 1 якщо кінцева продукція галузі захищається більш високим митом, ніж її проміжна продукція, фактичний рівень захисного тарифу перевищує його номінальний рівень. Тому необхідно розглядати не захист окремого суб'єкта, а господарської системи загалом в контексті витрати - виробництво.
На нашу думку, розрахунок фактичного рівня митного тарифу необхідно здійснювати не тільки при митному регулюванні зовнішньоекономічної діяльності, а й при виробленні ефективної торговельної політики. Так, у разі захисту вітчизняних виробників національної продукції ставка імпортного мита на готові вироби має значно перевищувати ставку мита при імпорті напівфабрикатів. Якщо ж необхідно захистити сектори економіки, що виробляють проміжну продукцію, і при цьому стимулювати конкуренцію в секторах, які виробляють готову продукцію, то встановлюється високе імпортне мито на напівфабрикати, внаслідок чого номінальна ставка тарифу на готову продукцію буде мати більш низький, а інколи й негативний рівень діючого тарифного захисту, про що свідчить зарубіжний досвід. Так, номінальний і фактичний рівень митного тарифу на продукти харчування складають у США 4,7% і 10,6% відповідно, в Японії — 25,4% і 50,3%, в країнах ЄС — 10,1 % і 17,8%. Практично двократне перевищення фактичного рівня митного тарифу за продуктами харчування над номінальним рівнем митного тарифу досягнуто за рахунок митного оподаткування харчових продуктів, з яких вони виготовляються. Тому фактичний рівень митного тарифу, а не номінальний рівень митного тарифу і є предметом переговорів при виникненні торговельних конфліктів між країнами.
Нині не можна назвати жодної країни, яка послідовно дотримувалася б принципів вільної торгівлі, теоретична модель якої була сформована Адамом Смітом і Давидом Рікардо. Шведські вчені Є. Хекшер і Б. Олін, ґрунтуючись на теоріях абсолютних і відносних переваг, розробили теорію факторних пропорцій, яка стала основною в загальній теорії міжнародної економіки, побудованій на принципах вільної торгівлі.
Прихильники цієї теорії вважають, що вільна торгівля сприяє появі додаткових переваг, дає змогу уникнути витрат, пов'язаних з митним захистом, підвищує національний добробут і не потребує втручання держави.
Протекціоністська політика, навпаки, призводить до значних втрат, що знижує рівень добробуту в країнах-учасницях міжнародної торгівлі (це стосується як країн-експортері в, так і країн-ініціаторів введення митних тарифів).
Детально проаналізувавши виграші і втрати від застосування митних тарифів, економісти дійшли висновку, що вони не є універсальним інструментом політики протекціонізму.
Як бачимо, теоретично модель вільної торгівлі досить аргументована. Але емпіричні перевірки виграшів і втрат від вільної торгівлі, детальний їх аналіз дали змогу аргументувати вигоду від введення митних тарифів.
Це насамперед стосується країн-монополістів, які спроможні впливати на світові ціни. Введення оптимального тарифу з метою покращання умов торгівлі, як правило, сприяє зростанню добробуту країни, і вигода перевищує втрату.
Під оптимальною ставкою тарифу (optimal tariff rate) розуміють такий рівень ставки, який принесе чистий виграш, тобто забезпечить максималізацію рівня національного економічного добробуту. Дане становище країни-монополіста. що отримало назву монопсонії (тобто монополії покупця) може існувати навіть у тому разі, коли на внутрішньому ринку жодна з національних фірм її не має. Яскравим прикладом монопсонії у світовій торгівлі є США. США на практиці використовують свою монопсонну владу в таких галузях світової торгівлі, як ринки телевізорів, мотоциклів, машин та інших товарів.
Маючи таку владу над ціною зарубіжних постачальників, країна використовує дану перевагу за допомогою імпортного тарифу. Оскільки країна А вирішила застосувати невелику ставку імпортного мита стосовно товару X, то це зумовить зростання внутрішньої ціни, яку будуть сплачувати споживачі за іноземні товари. Але при монопсонії країни тарифна націнка разом зі збільшенням внутрішніх цін зумовить зниження ціни іноземного постачальника. Якщо іноземні постачальники зможуть забезпечувати виробництво і поставки до країни А меншої кількості товарів з більш низькими граничними витратами,