За допомогою рис. 4.11, 4.12 спробуємо проаналізувати доцільність використання митного тарифу з метою розширення національного виробництва.

Рис. 4.11. Сприяння розвитку національного виробництва за рахунок митного тарифу

У результаті введення 10 дол. мита внутрішня ціна телевізорів зросла, що зумовило розширення національного виробництва з

Д° 12* " і додатковий виграш країні в розмірі величини g, оскільки збільшилися податкові надходження до бюджету держави за рахунок національного товаровиробника. Водночас країна виробляє телевізори з більшими витратами, ніж телевізори, які можна закупити за кордоном, що на графіку характеризується сегментом Ь. Знижується й сукупний попит на величину, що дорівнює різниці (сегмент сі).

Чистий національний виграш, який дорівнює різниці g—ф + d) може бути як позитивний, так і негативний. Виходячи з того, що основним мотивом дій держави при використанні мита в даному разі було не скорочення імпорту і тим більше не скорочення споживання, а збільшення обсягів національного виробництва, доходимо висновку, що даної мети можна досягти й у інший спосіб. Розширити національне виробництво можливо за допомогою субсидування. Цей захід має стимулюючий характер.

4.12. Сприяння розвитку національного виробництва за допомогою використання субсидій

Проаналізуємо наслідки використання субсидій з метою розширення національного виробництва за допомогою графіка (рис. 4.12).

Припустимо, що необхідний розмір субсидій дорівнює розміру ставки мита — 10 дол. Використання даного розміру субсидії відповідатиме збільшенню обсягів річного виробництва так само, як і застосування мита, Тобто національне виробництво збільшиться з величини Qs до Qs1 , і суспільство отримає відповідний виграш g.

При цьому прямі витрати виробництва однаково перевищують світову ціну, за якою можна було б закупити телевізори за кордоном (в обох випадках величина витрат дорівнює ділянці b). Але субсидування не знижує загального обсягу споживання, а тільки дає можливість національному виробникові самостійно задовольняти більшу частину сукупного попиту на внутрішньому ринку за ціною 80 дол., тобто величина сукупного попиту залишається незмінною, чистий національний виграш у цьому разі дорівнює різниці g-b.

Використання субсидій ефективніше, ніж використання іншого аргументу — збереження чи збільшення робочих місць, оскільки соціальні витрати при застосуванні виробничих субсидій значно менші, ніж при використанні імпортного мита. Кількість робочих місць на долар продукції в даній галузі є більш ефективним, ніж субсидії, що прив'язані до обсягів виробництва. Якщо метою економічної політики є збільшення рівня зайнятості в масштабах економіки країни, то більш логічним в політиці економічного зростання вважається використання фіскальних або кредитно-грошових важелів.

Однією з інтерпретацій захисту національного виробника є необхідність використання імпортного мита з метою захисту молодих галузей, які тільки починають формуватися в економіці країни. Суть полягає в тому, що менш розвинутим країнам доцільно тимчасово використовувати митний тариф з метою втримання імпорту сучасної промислової продукції до того часу, доки молода національна індустрія не стане конкурентоспроможною порівняно з іноземною, тобто витрати виробництва знизяться до рівня конкуренції з імпортними товарами без допомоги митного захисту.

Апріорі отримання конкуренції імпорту з більш розвинутих країн з часом зумовить зменшення національних витрат виробництва. На відміну від оптимального тарифу, даний вид протекціонізму в довгостроковому періоді буде вигіднішим не тільки для самої країни, але й для світової економіки, оскільки митний тариф у даному разі мас тимчасовий характер.

Еволюція застосування митного тарифу як інструменту зовнішньоторговельної політики свідчить, що даний аргумент використовувався досить часто. У праці А. Гамільтона "Доповідь про стан обробної промисловості", опублікованій у 1891 р., вперше було сформульовано необхідність захисту молодих галузей. Дана теза реалізовувалась у багатьох країнах світу. Так, у Сполучених Штатах Америки після громадянської війни було встановлено високі ставки мита для захисту галузей, що зароджувалися (текстильної, металургії та ін.) і які не могли протистояти конкуренції британським товарам. На початку XIX ст. Німеччина широко використовувала цей захід для захисту своєї обробної промисловості. У післявоєнній Японії високе імпортне мито у поєднанні з іншими заходами протекціонізму дало змогу національній автомобільній промисловості стати провідною галуззю на світовому ринку. Безперечно, захист молодих галузей буде актуальним завжди, оскільки закономірність розвитку економічної системи за умови науково-технічного прогресу — це пошук нових потреб, а для їх задоволення й виникнення нових галузей. Збільшення товарної номенклатури за рахунок нових товарів зумовить пошук нових технологій, акумуляції коштів для створення нових галузей, які потрібно буде захищати. На нашу думку, використання митного тарифу в даному разі логічно, але для інших цілей — зростання кваліфікації робочої сили, технічного переобладнання та ін. — необхідно використовувати інші методи державного регулювання. Так, наприклад, якщо за мету ставиться скорочення витрат виробництва в даній галузі, тобто проектується, що в майбутньому високі витрати перекриються низькими, доцільно під заставу майбутніх прибутків взяти кредит. Дану форму кредитування може забезпечити як приватний сектор, так і держава без використання імпортного мита.

Крім того, недолік використання мита як тимчасового заходу полягає в тому, що "молоді галузі", так і не ставши рентабельними, звикають до пільгового режиму, а отже, будуть використовувати частину прибутку, який забезпечується митним тарифом, на заходи, що сприятимуть їх усталенню, що зумовить не тільки значні втрати Державного бюджету країни, а й накопичення негативних тенденцій в її економіці, оскільки дана галузь виробництва взаємопов'язана із суміжними галузями за технологією. Тому використання в даній ситуації митного тарифу не завжди є оптимальною формою розв'язання проблеми.

Як бачимо, введення митних тарифів обов'язково супроводжується зниженням рівня добробуту споживачів та зростанням добробуту національних виробників. Але тариф обмежує імпорт лише частково, тобто не є заборонним, він приносить дохід державі. Тому оподаткування імпорту доцільне й з точки зору захисту молодих країн. За умови нестабільності економічної ситуації, яка характеризується багатьма негативними тенденціями, однією з головних проблем стає скорочення податкових надходжень. А введення тарифу на імпорт поповнює Державний бюджет. Внаслідок спаду національного виробництва значно обмежуються внутрішні джерела фінансування Державного бюджету. У даній ситуації пошук зовнішніх джерел фінансування стає одним з адекватних заходів уряду на економічну ситуацію, яка склалася в країні.

Створення ефективних механізмів контролю, об'єктів оподаткування і зборів податків потребує певного часу. У сфері зовнішньоекономічних відносин це досягається порівняно з внутрішніми об'єктами оподаткування значно простіше. Досить жорстка система митного контролю і митного оформлення полегшує роботу державних фіскальних органів з огляду на збирання податків до Державного бюджету. У даному разі імпортне мито стає не стільки засобом захисту національного виробництва, скільки важливим джерелом доходу Державного бюджету. Від однієї четвертої до трьох п'ятих Державного бюджету країн з низьким рівнем національного доходу може забезпечуватися за рахунок митних платежів. Ця частка залежності державних доходів від митної системи значно перевищує аналогічні показники економічно розвинутих країн.

Оскільки в більшості країн, що розвиваються, адміністративні ресурси значно обмежені, передача митним органам деяких фіскальних функцій (нарахування і контроль за сплатою непрямих податків та інших платежів) є не тільки доцільним з точки зору системи управління, а й економічно вигідним, тому що є дешевшим способом поповнення Державного бюджету, ніж витрати на розробку і впровадження спеціальної податкової системи.

Проаналізуємо це твердження за допомогою графіка (рис. 4.13).

За введення імпортного мита у розмірі 10 дол. США дохід держави на графіку визначатиметься площиною 1ЕСН (величина с), яка визначає обсяг збільшення доходів бюджету за рахунок оподаткування митом імпорту. Він розраховується як розмір митної ставки держави, помноженій на обсяги імпорту після введення митного тарифу.

4. 13. Вплив митного тарифу на дохід країни

Безперечно, ефект доходу не є втратою для економіки країни, але варто зауважити, що цей дохід державі знову ж таки надходить за рахунок споживачів імпортного товару, зазвичай заможних.

Проте головним є те, що цей дохід залишається в межах держави. Сума, отримана державою від застосування ввізного мита, в подальшому може слугувати різноманітним цілям: перетворюватися на додаткові витрати на соціальні програми, сприяти зниженню таких податків, як наприклад, прибутковий податок з громадян, або ж просто підняти заробітну плату державним службовцям, а отже, має братись до уваги при розрахунку наслідків введення тарифної завіси поряд із виграшем підприємців і втратами споживачів.

Розглянемо, яким чином введення імпортного тарифу впливає на доходи держави загалом, а також, які чинники враховуються при визначенні тарифного ефекту і який їхній сумарний вплив на розмір національного збитку від впровадження тарифного захисту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Дернберг Ричард Л. Международное налогообложение: Пер. с англ. —М.: ЮНИТИ. 1997. —375 с.

2. Дениэлс Джон Д., Радеба Ли X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции: Пер. с англ.— 6-е изд. — М.: Дело ЛТД 1994. —784 с.

3. Дудчак В. I., Мартинюк О. В. Митна справа: Навч. посіб. —