У системі розвитку соціальної інфраструктури регіонів першочергового розв'язання потребують такі питання житлово-комунального господарства, як реформування економічних відносин через проведення радикальних змін чинного порядку фінансування, кредитування, оподаткування та ціноутворення; забезпечення збалансованого розвитку тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення в ході реалізації програм житлового, цивільного та промислового будівництва; технічне переоснащення галузі з широким застосуванням вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень.

Не секрет, що ефективність соціальної політики залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, яка скеровується на споживання. Головне завдання соціальної політики — соціальний захист різних верств населення регіонів, що його здійснюють органи регіонального та місцевого управління в межах своїх повноважень. Це може бути фінансова підтримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів тощо.

3. Науково-технічна політика має спрямовуватися на розвиток фундаментальної та прикладної науки для визначення пріоритетних об'єктів для інвестиційної та інноваційної діяльності в регіонах, на формування конкурентоспроможної інформаційної системи України та її інтеграції в європейські і світові системи.

4. Екологічна політика має бути націлена на зменшення неприпустимого забруднення довкілля, води, повітря, проти деградації землі, на захист лісів. У регіонах має реалізовуватися політика екологізації виробництва для зниження техногенного навантаження на навколишнє середовище, першою чергою в найбільш забруднених Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій, Харківській та Київській областях. Це також стосується перенесення забруднювачів.

5. Демографічна політика має гальмувати де популяційні процеси та де структурування населення, насамперед — зупинити скорочення населення України. Проте, на жаль, триває протилежна тенденція— демографічний спад: 1995 року населення скоротилося на 299,7 тис, 1996 — на 309,5, 1997 — на 311,6, 1998 — на 300,7, 1999 — на 350,0, 2000 року — на 600 тис. осіб, що спричинено кризовими явищами в економіці та згубним впливом поганого екологічного стану довкілля.

Загострення демографічної кризи характеризується збільшенням смертності, яка вперше за повоєнний час перевищила народжуваність 1992 року, а в наступні роки в Україні померло на 2 млн. осіб більше, ніж народилося. Це найнижчий показник народжуваності, який будь-коли спостерігався в країні. Така демографічна ситуація визначається як депопуляція нації: тривалість життя в Україні на 6—7 років коротша, а дитяча смертність удвічі вища, ніж у країнах Заходу; кожен третій помирає в працездатному віці, не доживши до пенсії. Така ситуація потребує негайної стабілізації економіки й піднесення життєвого рівня населення, а також проведення економічно обґрунтованої демографічної політики, спрямованої на підвищення народжуваності, істотне поліпшення послуг у сфері охорони здоров'я тощо.

6. Гуманітарна політика має будуватися на розумінні того, що людина є найпершою цінністю суспільства. Це потребує розв'язання найважливіших проблем розвитку духовності та моралі, освіти, поліпшення якості життя, що порушує гострі питання справедливості, патріотизму, поєднання світових і національних цінностей, гуманності, захисту людської гідності та принципів сучасної світової політичної і соціальної демократії, які передбачають реалізацію прав і свобод людини, забезпечення прав національних меншин, рівність чоловіків і жінок, створення умов для вільного волевиявлення народу на виборах усіх рівнів. Регіональна політика в гуманітарній сфері має сприяти розвитку освіти, науки, культури, медицини, сфери обслуговування, народному підприємництву.

З урахуванням структури сучасної економічної системи гуманітарна політика як важливий елемент економічної системи має забезпечувати вільний доступ людини до освіти (у т. ч. вищої), набуття професії, змістовну працю, належні умови праці. В Україні останнім часом гуманітарна політика послабилася, що спричинило значне безробіття, звуження можливості найбідніших верств населення здобути вищу освіту; унаслідок безробіття відбувається декваліфікація працівників. Послаблення гуманітарної політики призвело й до того, що працездатне населення працює на важких, небезпечних, екологічно брудних виробництвах.

У сфері організаційно-економічних відносин гуманітарна політика повинна забезпечувати участь безпосередніх працівників у керуванні виробництвом, власністю, широкий розвиток народних підприємств, кооперативів, трудової приватної власності, а також оплату праці на рівні вартості робочої сили високої якості, прогресивне оподаткування трудових доходів тощо.

Головним завданням у галузі культури має стати перетворення України на сучасну гуманітарну культурно-інформаційну державу без периферійної обмеженості насамперед за рахунок впровадження системи інформаційних комунікацій на базі розвинутої мережі музеїв, бібліотек, книговидавництв, театру, кінематографа, комп'ютеризованої системи освіти, створення українського складника загальної мережі Інтернет — . Саме тому науці, освіті, культурі має бути наданий статус найбільш економічно, соціально та політично важливих, оскільки вони є головним джерелом і базисом розвитку сучасного суспільства, держави та її регіонів. Послідовна гуманізація суспільства також має передбачати заходи, спрямовані проти комерціалізації культури, експансії сурогатів масової культури, особливо тієї, що суперечить духовним засадам українського народу та загальнолюдським цінностям.

7. Національна політика має забезпечувати захист загальнонаціональних інтересів усього народу України відповідно до виробленої національної ідеї для задоволення духовних, мовних, культурних потреб як українського народу, так і понад 100 національностей, народностей та етнічних груп, що населяють країну. Національна політика має також консолідувати різні етноси й етнічні групи за умов забезпечення їхньої рівноправності й вільного розвитку, а також сприяти розвитку міжнаціональної солідарності та співробітництва. Вирішальну роль у формуванні, функціонуванні та забезпеченні дійової національної політики має відігравати усвідомлення національних цінностей, інтересів і цілей, адекватне матеріальному й духовному потенціалу народу, а також їх закріплення в політичній і соціально-економічній організації суспільства. Така політика як результат спільних зусиль усього народу має інтегративний характер, що повинно бути засвоєно в усіх гілках влади, на всіх рівнях наявних у державі сил і засобів, усіма громадянами.

У сфері національної безпеки має забезпечуватися пріоритет мирних засобів у розв'язанні конфліктів, адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам. Усе це потрібно для формування збалансованої національної політики та результативного вжиття узгоджених заходів для захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній" військовій, екологічній, науково-технологічній та інших сферах, а також для захисту народу— основного суб'єкта національної політики.

8. Зовнішньоекономічна політика передбачає залучення іноземного капіталу, зовнішні позики та створення вільних економічних зон (ВЕЗ) для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, а також нарощування експортного капіталу окремих регіонів, котрі потребують прискореного розвитку.

9. Управлінська політика. Основною її метою є створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завданням регіонального розвитку. Державна регіональна політика постає як база для досягнення соціально-економічного розвитку регіону і має реалізовувати поступове перенесення акценту в керуванні соціально-економічними процесами з державного на регіональний рівень управління, що передбачає надання більш широких компетенцій місцевим представницьким та державним виконавчим органам. У сфері регіональної економіки такими функціями обласних державних адміністрацій гіпотетично мають стати управління державним майном, земельними та окремими стратегічними природними ресурсами, здійснення приватизації, демонополізації тощо. Базовими для формування та реалізації такої політики виступають механізми реалізації державної регіональної політики, що спираються на стратегію соціально-економічного розвитку регіону і включають заходи економічного та фінансового забезпечення: виділення у складі державного бюджету коштів для фінансової підтримки депресивних регіонів, створення дієздатних та економічно самодостатніх територіальних громад способом їх об'єднання, завершення передавання в комунальну власність державного майна та інших об'єктів різних форм власності. Цьому має сприяти реалізація політики соціально-економічного розвитку регіону відповідно до її обґрунтованої мети, із залученням таких механізмів: реалізації державної регіональної політики; інституційних ринкових перетворень; обґрунтування раціонального використання природно-ресурсних та виробничих чинників розвитку; удосконалення управлінських рішень.

Регіональна політика держави — сфера діяльності в питаннях керування економічним, соціально-політичним, національно-етнічним розвитком країни у просторовому (регіональному) аспекті, тобто вона має бути пов'язана із взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Необхідними складниками цієї політики (за будь-яких модифікацій її визначення) є чітко сформульовані цілі, об'єкти і суб'єкти, а також засоби її здійснення.

Державне регулювання регіонального розвитку здійснюється в кожній країні, хоч і не однаковою мірою та в різних формах. Постійні суперечки про те, існує чи не існує регіональна політика, пояснюються тим, що усвідомлену й активну регіональну політику нерідко важко ідентифікувати в багатоаспектній і слабо координованій діяльності різноманітних державних інституцій, які впливають на регіональний розвиток. Регіональна політика може бути активною, інститутно відособленою, може забезпечуватися спеціалізованими засобами та інструментами тощо, але водночас вона може бути і малопомітною та практично не виділятися з-поміж інших напрямів діяльності держави.

Визначальна мета державної регіональної економічної політики за всього різноманіття її формулювань — відтворення співвідношення між економічною ефективністю і соціальною справедливістю.

Економічні цілі включають пожвавлення виробництва в депресивних регіонах, створення полюсів зростання і зон ефективного підприємництва, посилення міжрегіональної економічної інтеграції тощо. Серед найголовніших соціальних цілей регіональної політики— пріоритетне зростання зайнятості та доходів населення, поліпшення соціальної інфраструктури та розширення доступності суспільних благ у найбільш віддалених регіонах. Принцип соціальної справедливості в регіональному аспекті полягає в тому, що громадяни і соціальні групи повинні мати рівні