Диференціація митних ставок залежно від країни походження товару

Як уже зазначалось, одна з функцій, яку виконує митний тариф, регулятивна. Тобто стимулювання товаропотоку з однієї країни з одночасним блокуванням імпорту з іншої. Найбільш дієвим регулятором у тарифній системі є функціонування митних ставок, тобто диференціація мита залежно від країни походження товару.

За способом застосування митних ставок митний тариф поділяється на два види: простий та складний. Простий митний тариф базується на одній ставці митного оподаткування, тобто передбачає одну ставку мита для кожного товару незалежно від країни походження. Такий тариф є універсальним, але він не забезпечує достатньої маневреності в митній політиці, не передбачає пільгового або дискримінаційного мита і порівняно мало розповсюджений (Мексика, Болівія, Панама).

Складні митні тарифи базуються на двох, трьох і більше ставках митного оподаткування з конкретного товару. Кожна митна ставка застосовується до товарів певних країн або груп країн. Такі тарифи з різним рівнем митного оподаткування дають змогу державам провадити різну митну політику відносно до тих чи інших країн. Він тисне на одні країни, оподатковуючи їх товари більш високими ставками мита, при цьому домагаючись від них різних поступок (США, Німеччина, Японія, Канада, Італія та ін.), або надаючи пільги іншим країнам, прив'язуючи їх до свого ринку.

Розвиток митного тарифу більшості країн відбувався шляхом збільшення кількості товарів, які обкладались митом, і встановлення на кожний товар декількох ставок мита (дві або більше), тобто мало місце застосування складного митного тарифу. Низка країн застосовують митні тарифи з великою кількістю колонок. Наприклад, у тарифах Венесуели — 7 колонок, Сенегалу — 9, Малі— 17. Як правило, найвища ставка складного митного тарифу автономна, її називають максимальною, або генеральною. Застосовують її до товарів з тих країн, з якими не має торговельних угод. За нею слідує мінімальна ставка для товарів з країн, на які поширюється "режим найбільшого сприяння". Такі ставки значно нижчі за максимальні. У митному тарифі ЄС, наприклад, різниця між ними складає 1,5—2,0 рази. У США та Японії цей розрив ще більший. Складний митний тариф передбачає також особливо низьке преференційне мито. Воно використовується країнами для створення замкнутих економічних угруповань, режимів асоціацій, а також у відносинах з країнами, що розвиваються.

Отже, простий митний тариф за походженням завжди є автономним, тобто приймається країною без домовленостей з іншими державами у сфері застосування митного тарифу. Складний митний тариф за своєю природою, навпаки, завжди є конвенційним, тобто він формується на підставі певних домовленостей з іншими країнами. Навіть на застосування повних ставок, які приймаються за відсутності домовленості з митних відносин з іншими країнами, впливають договірні стосунки між державами чи групами держав. Так, наприклад, на прийняття рішення Україною про застосування повних ставок мита відносно товарів з Тайваню вплинула домовленість з Китаєм про існування національного режиму товарообміну між країнами.

Порівняємо використання складного виду мита в Росії та Японії. Росія застосовує такі митні ставки, як базові, преференційні, нульові, максимальні. Базові ставки мита використовуються при ввезенні товарів, які походять з країн, яким Росія в торговельно-політичному відношенні надала режим найбільшого сприяння. До товарів, які походять з країн, що розвиваються, діють преференційні ставки. Вони складають 75 % величини базових ставок. До товарів походженням з найменш розвинутих країн, а також країн СНД застосовуються нульові ставки. Якщо ж завозяться товари, які походять з країн, яким Росія не надала режиму найбільшого сприяння, або країна походження товару невідома, то застосовуються максимальні ставки мита (вони вдвічі перевищують базові ставки).

Митний тариф Японії також містить чотири види ставок, але вони мають свою специфіку застосування: загальні, ГАТТ/СОТ, преференційні, тимчасові. Загальні (базові) ставки встановлені законом про митний тариф з поділом усіх товарів на 21 групу, 99 секцій і 1010 позицій (у ряді випадків з поділом і на підпозиції). Базові ставки практично не застосовуються, оскільки відповідно до Закону про тимчасові тарифні заходи щорічно або у міру необхідності встановлюються тимчасові ставки, які використовуються у випадку розбіжностей з базовими. Тимчасові ставки встановлюються залежно від конкретної ситуації на ринку певного товару і в економіці Японії загалом.

Преференційні митні ставки введені для найменш розвинутих країн відповідно до класифікації ЮНКТАД (ставки встановлюються країнами самостійно). Дані ставки використовуються щодо імпорту із 155 країн, що розвиваються, і 25 територій, причому для 41 з них встановлено безмитне ввезення для всіх видів продукції. Але є винятки при застосуванні преференцій. Це стосується сільськогосподарських товарів (зерно, цукор, молоко, м'ясо) та нафтопродуктів. Преференційні пільги поширюються на 5 % японського імпорту загалом і на 10 % імпорту з країн, що розвиваються. При цьому на п'ять найбільших бенефіціарів (КНР, Республіка Корея, Тайвань, Таїланд і Малайзія) припадає 3/4 імпорту за Генеральною системою преференцій (ГСП).

Визначення ставки імпортного мита для митного оподаткування ґрунтується на правилі, за яким спочатку береться преференційна ставка митного тарифу Японії, а якщо вона відсутня, то послідовно аналізується ставка ГАТТ/СОТ, тимчасова і базова (загальна) ставки. Якщо ставка ГАТТ/СОТ перевищує інші ставки, використовується тимчасова ставка, а в разі її відсутності — загальна ставка.

Уперше в Україні відповідно до національного законодавства почали застосовуватись митні ставки з січня 1993 р., при цьому митний тариф визначався на основі чотирьох знаків товарної номенклатури. Сьогодні для розрахунку величини мита при переміщенні товарів через митний кордон України використовуються митні ставки, які передбачені Законом України "Про Єдиний митний тариф" (ст. 8), і кодифікація товару при застосуванні митних ставок визначається за 7 знаками. Як правило, вони диференційовані залежно від коду товару за Товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності та країни походження. Інші критерії: особи, які здійснюють зовнішньоторговельні операції, або вид угод значення для диференціації ставок не мають.

Слід зазначити, що при застосуванні експортного мита діє простий митний тариф, тоді як механізм дії імпортного мита передбачає використання трьох видів ставок мита: преференційні, пільгові, повні. На нашу думку, це свідчить про різну функціональну мету використання даного заходу митно-тарифної політики. Якщо у першому випадку— це виконання митним тарифом протекціоністських функцій, то в другому— це регулювання товаропотоків з певних країн.

Преференційні — це особливі митні ставки, які включають звільнення від сплати мита і застосовуються до товарів, які походять з держав, що разом з Україною входять до митних союзів або створюють з нею спеціальні митні зони, а також при прийнятті якогось спеціального преференційного рішення відповідно до міжнародних договорів за участю України. Як правило, їх застосовують до товарів країн, що розвиваються.

Різниця між преференційними та пільговими ставками така. Преференційні митні ставки є мінімальними, тому що вони за розмірами є найнижчими, а пільгові митні ставки це окремий вид митних ставок і вони відрізняються від преференційних тим, що, як правило, вони за розміром вищі за преференційні ставки і застосовуються до товарів походженням з країн, з якими не укладаються договори про вільну торгівлю чи митні союзи.

Преференційне мито може вводитись державами як на взаємній основі, так і в односторонньому порядку. Так, наприклад, починаючи з 1 січня 1965 р. Радянський Союз надав односторонні, невзаємні і недескримінаційні перференції країнам, що розвиваються, при цьому відмінив нарахування мита при імпорті всіх їхніх товарів. Але оскільки існувала монополія держави на здійснення зовнішньоекономічної діяльності, то впровадження даного заходу суттєвого значення не мало. Це був більше політичний, ніж економічний крок, тому що держава, контролюючи всі операції у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, могла регулювати товаропотік не економічними, а адміністративними методами.

З січня 1993 р. у відносинах з ЄС, наприклад, Україна здобула право користуватися Генеральною схемою преференцій (ГСП). Проте для неї існують деякі обмеження. Так, ступінь доступу на європейський ринок для України залежить передусім від виду товару. У рамках цієї системи товари класифікуються на 4 рівні чутливості: високочутливі, чутливі, напівчутливі та нечутливі. Від цієї класифікації залежить розмір пільгового мита, котре у чотирьох групах складає відповідно 85 %, 70 %, 35 %, 0 % від ставки мита для третіх країн. Теоретично близько половини українського експорту може мати користь зі знижених тарифів ГСП. При експорті товарів необхідно звернутися з проханням про зниження тарифів, але до цього часу українські експортери не використовували повною мірою свої можливості.

Особливість України стосовно Генеральної системи преференцій полягає в тому, що вона була і країною-донором. За резолюціями 21 та 24 другої сесії ЮНКТАД, а також резолюцією 96 четвертої сесії цієї Конференції Україна надавала тарифні преференції країнам, що розвиваються. Тарифний преференційний режим було встановлено щодо 149 країн. Преференції застосовувались до товарів від І до 24-ї товарної групи.

Тарифні преференції встановлювались на товари, вироблені у країнах, що розвиваються, тільки за умови безпосередньої закупівлі товарів у даних