Еволюція методів і засобів економічної політики
Методи і засоби економічної політики становлять цілісну систему, проте вони не є незмінними. Як система методів і засобів економічної політики, так і її складники залежать від рівня економічного розвитку країни та від характеру панівних політичних сил, які, власне, і проводять певну економічну політику.
Історичні тенденції зростання економічної ролі держави. Аналіз історичної еволюції економічної політики розвинутих країн демонструє розширення масштабів і сфери державного впливу на економіку. Проте посилення державного регулювання не є стійкою тенденцією. В окремі періоди історичного розвитку спостерігається як посилення, так і послаблення регулювальної ролі держави. Найбільш інтенсивним втручання держави в економіку буває під час війн. Перша та Друга світові війни XX століття унаочнюють цю особливість, однак вона не є природною, і тому тенденцію посилення економічної ролі держави слід розглядати без цих періодів.
Між тим хоча протягом півтораста років (починаючи з другої половини XIX ст.) інтенсивність державного втручання в господарські процеси посилюється, проте й досі важко сформулювати загальний закон зростання економічної ролі держави. Якщо простежити практику державного втручання в економіку в розвинутих країнах у другій половині XX ст., то далеко не завжди можна помітити таку тенденцію. Більше того, останніми десятиріччями XX ст. у деяких розвинутих країнах було проведено денаціоналізацію і наступну приватизацію державних підприємств. Наукова думка відповіла на це появою монетаристської теорії та зниженням привабливості теорії Дж. Кейнса.
Зміна масштабів і глибини державного регулювання економіки має в розвинутих країнах циклічний (хвилеподібний) характер. Історичні періоди, які позначаються посиленням державного втручання в економіку, чергуються з періодами його послаблення. При цьому потреба в державному регулюванні економіки зберігається в кожному з цих періодів.
Загальновизнано, що еталоном країни вільного підприємництва, убезпеченого від державного тиску, що пригнічує ініціативу, вважаються США. Досить поширеним є міф про те, що США своїм розвитком зобов'язані необмеженому лібералізму у функціонуванні приватного бізнесу. Проте дослідження свідчать, що державне втручання в економіку США має тривалу історію, і своїм розвитком ця країна має завдячувати чималою мірою державному регулюванню. Так, американський дослідник А. М. Шлезінгер стверджує, що "традиція державного втручання в економіку, традиція настільки ж істинно американська і має таке ж глибоке коріння в національній історії, будучи нерозривно зв'язаною з іменами наших найвизначніших державних діячів, і відбиває американський дух та національний характер, як і традиція необмеженої свободи, особистого інтересу і приватного підприємства, що суперечить їй".
Отже, усі розвинені ринкові країни мають понад вікову традицію державного регулювання економіки. Міра державного втручання залежить у цілому від рівня економічного розвитку, а точніше, від тих проблем, які цей рівень обумовлюють. Проте в кожній країні є свої специфічні ознаки, які індивідуалізують державне економічне регулювання. Національний характер економічного регулювання полягає найчастіше в його засобах та інструментах. Кожна розвинута країна стежить за темпами та якістю зростання, рівнем безробіття, інфляційними процесами, соціальними відносинами і, як водиться, тримає їх під дійовим контролем. Отже, ми бачимо, що різниця багато в чому полягає в різноманітності засобів та інструментів і дуже мало — у стратегічних цілях, доступних тим чи тим країнам.
Далі розглянемо новітні фактори, які свідчать про потребу в державному регулюванні соціально-економічних процесів. У літературі досить широко висвітлені причини державного втручання в економіку. Але поряд зі стандартним комплексом цих причин зупинімося на деяких, котрі ще не потрапили з наукової літератури до навчальної.
Державне регулювання економіки вкрай потрібне ще й для того, щоб не допустити ситуації, за якої олігархи мали б у своїх руках владу більшу за владу демократичної держави. Зокрема, марксисти вважали, що монополістичний капітал зрошується з державною владою і починає панувати, крім економіки, у сфері політики, права, духовного життя суспільства і т. ін. Інакше кажучи, ринкова економіка набуває форми державно-монополістичного капіталізму. Проте історична еволюція в країнах Заходу відбулася в інший спосіб. Держава зміцнила демократичні інститути і не дозволила великому капіталу підпорядкувати собі соціально-економічне життя. Крім того, ренесанс малого бізнесу, який розпочався у 60-х роках XX ст., суттєво обмежив частку великого капіталу у створенні ВВП, а дальший розвиток узагалі зумовив перехід до нового економічного ладу, який дістав різних назв, як-от: пост-економічне, постіндустріальне, інформаційне суспільство.
Державне втручання в соціально-економічну сферу потрібне також для збереження і зміцнення моральних підвалин суспільства. У сучасному суспільстві, як зазначають соціологи, поступово втрачає своє значення релігія, а принцип особистого інтересу набуває домінуючої ролі, унаслідок чого захиталась моральна основа ринкової системи . Останнім часом у США з'явилось чимало наукових праць, які порушують саме цю проблему. їхні автори наголошують, що ринкова система не може успішно функціонувати, якщо загальнокультурна, і першою чергою моральна основа суспільства, стає розмитою і непевною. Держава намагається забезпечити постійність "правил гри" ринкової економіки. Засобами для цього служать правовий порядок та забезпечення його дотримування, державне фінансування освіти і культури, культивування моральних цінностей.
Засоби та інструменти економічної політики перебувають насамперед у залежності від історичного етапу розвитку економіки країни та від способу формування ринкової економіки. Звісно, держава завжди відігравала певну економічну роль, але її систематизоване та регулярне втручання в економіку почалося з останньої третини XIX ст. Перші етапи державного втручання в економічну політику характеризувалися прямим вторгненням у господарські процеси. Засобами служили переважно цінове регулювання, дозвіл або заборона певного виду діяльності.
Цінове регулювання здійснюється встановленням фіксованих цін на певні товари та послуги; уведенням гранично високих або гранично низьких цін та граничних коефіцієнтів їх підвищення; заморожуванням цін на певному рівні на деякий термін; декларуванням зміни цін; установленням граничних рівнів посередницько-торговельних націнок; датуванням виробників деяких товарів.
Моделі антимонопольної політики та їх еволюція. Прикладом прямої заборони певної діяльності є анти трестівський закон Шермана, ухвалений у США 1890 року. Цей закон не дозволяв компаніям захоплювати більшу за визначену частку ринку, а в разі, коли така ситуація траплялась, він вимагав їх поділу. З часом подібні закони було ухвалено і в інших країнах Західної Європи, а потім і в усіх ринкових країнах.
№ практиці виділяють дві форми боротьби з монополізмом в економіці: американську і європейську. Американська модель побудована за принципом заборони монополії незалежно від соціально-економічних наслідків її діяльності. Прибічники цієї моделі стверджують, що якщо галузь має монополістичну структуру, то і процеси в ній матимуть монополістичний характер, тобто вони будуть негативними з погляду суспільства і тому повинні підпадати під дію антимонопольного законодавства.
Європейська модель зосереджується на принципі контролю за зловживаннями. За даного підходу до уваги береться не структура галузі, а поведінка окремих суб'єктів господарювання. В європейській моделі незаконною проголошується не будь-яка монополія, а тільки така, соціально-економічні наслідки діяльності якої мають для суспільства негативний характер. Для з'ясування характеру наслідків діяльності монополій створюється спеціальна система адміністративних органів, яка постійно аналізує й контролює стан конкуренції на різних ринках. Саме ці органи реалізують за необхідності регулювальні та заборонні засоби, котрі мають переважно адміністративну специфіку.
Різниця між американською та європейською моделями антимонопольного регулювання останнім часом зникає. Зближення йде більш у бік європейської моделі, коли антимонопольна політика будується не стільки на зважуванні відносних і абсолютних розмірів монополій, скільки на врахуванні соціально-економічних наслідків їхньої діяльності для суспільства.
За Першої світової війни державне втручання в економіку посилилось і відбувалося способом прямого втручання в господарські процеси. Держава стала зосереджувати зростаючу частку національного продукту, видавати прямі замовлення на виробництво продукції, розподіляти обмежені виробничі ресурси, ширше і жорсткіше контролювати ціни, піддала прямій мобілізації трудові ресурси тощо.
Двадцяті роки XX ст. відзначилися піднесенням економіки в США, Англії, Франції, і це створило враження відновлення можливостей вільного ринку. Відповідно до цього посилились ліберальні ідеї і ліберальна економічна політика. Проте Велика депресія 1929—1932 рр. змусила знову повернутись до посилення ролі держави в економічному житті. Жорстка криза поставила під загрозу існування самої ринкової системи. Під тиском цих обставин було розроблено Новий курс Франкліна Рузвельта, який вмонтував у ринкову економіку державні регулятори, призначені для захисту її від глибоких циклічних коливань.
У 30-х роках XX ст. Дж. Кейнс створив теорію державного втручання в ринкові процеси, котра запропонувала нові засоби анти циклічного регулювання економіки. Сукупний попит, сукупне пропонування, заощадження, інвестиції, процентна ставка, рівень зайнятості стали об'єктами державного регулювання. Засобами впливу на них є податкові ставки, субсидії, соціальні виплати, державне підприємництво. Проте разом з ними під впливом економічних успіхів Радянського Союзу країни Заходу почали запроваджувати елементи планування. Воно посилювало передбачуваність економічного розвитку, зменшувало стихійність і анархію, обмежувало амплітуду циклічних коливань. Держава стала звертати увагу на соціальні процеси, а саме на майнове розшарування суспільства, яке перевищує певні межі, гальмує економічний розвиток, знижує мотивацію високопродуктивної праці, загрожує стабільності суспільства.
