Перехід до стратегічного економічного регулювання та формування політики соціальної держави. Після Другої світової війни настає новий етап в еволюції державного регулювання. Економічна політика переходить від ситуаційного реагування, пов'язаного з анти циклічною боротьбою, до стратегічного регулювання, яке охоплює систему заходів щодо стимулювання темпів економічного розвитку (природно, разом з анти циклічними заходами). Для реалізації довгострокових цілей держава починає брати активну участь у розвитку провідних галузей промисловості, створенні економічної і соціальної інфраструктури. Укупі з інструментами регулювання, які вживалися раніше, в економічній політиці стали активно застосовуватись програмування, прогнозування та планування економіки, формування державних секторів економіки засобами націоналізації та створення державних підприємств.

Дальша еволюція економічної політики пов'язана з виникненням "соціальної держави" на підставі теорії загального добробуту. Ця теорія виходила з таких передумов:

1. Вільний ринок має багато вад, оскільки не забезпечує створення суспільних благ, надає неповну інформацію про стан ринку, передбачає існування природних монополій.

2. Ринкові коливання не здатні забезпечити стабільні макро економічні показники.

3. Ринок спричиняє велику диференціацію доходів, і тому для його нормального функціонування потрібне державне регулювання доходів.

З огляду на це головними цілями держави стають забезпечення повної зайнятості, стабільність цін та рівновага платіжного балансу. Воднораз держава починає ще активніше втручатись у соціальні процеси.

Економічна політика держави соціального добробуту в 50— 60-х рр. включала програми досягнення високого життєвого рівня населення, створення державної системи освіти, охорони здоров'я, житлового будівництва, регулювання мінімального рівня заробітної плати, систему соціального забезпечення, а з часом — екологічні, демографічні програми.

Формування "соціальної держави" стало можливим не лише завдяки розвитку економіки, а й тому, що в середині XX ст. у розвинутих країнах установилася своєрідна рівновага між різними соціальними групами, які через представницьку демократію дістали можливість відкрито декларувати й захищати свої інтереси.

Розвиток представницької демократії обумовлює підпорядкованість діяльності держави суспільному контролю, розширення і зміцнення місцевого самоврядування, посилення ролі судових органів. Держава зі знаряддя панування одного класу перетворюється у виразника загальнонаціональних інтересів, інструмент досягнення соціального компромісу, пом'якшення і ліквідації соціальних суперечностей.

Відповідно до теоретичних підвалин "соціальна держава" ширше й інтенсивніше починає застосовувати засоби перерозподілу ВНП, допомоги менш забезпеченій частині суспільства та формування соціальної інфраструктури за державний рахунок. Розширюється інструментарій соціальної допомоги — виплати, дотації. Формою згладжування соціальної нерівності є безкоштовна середня і вища освіта, безплатне житло малозабезпеченим, соціальна допомога молоді під час здобуття професійної освіти, працевлаштування, у забезпеченні житлом.

Отже, розвиток методів і засобів державного регулювання економіки триває. Удосконалюється інструментарій планування та прогнозування економіки, посилюється державний вплив на економічну структуру.

Економічна політика ефективної держави. У середині 1970-х років економіку вразила світова криза, яка дала поштовх для переоцінювання ролі держави. Унаслідок цього відбувся поступовий перехід від політики "соціальної держави" до політики "ефективної держави". Політика "ефективної держави" ґрунтується на Двох постулатах:

1. Держава через непомірно високі витрати змушена скоротити коло своїх обов'язків і перекласти виконання низки завдань на інші суб'єкти господарювання.

2. Виплати з медичного страхування, страхування з безробіття, витрати на пенсійне обслуговування мають забезпечуватись не тільки за рахунок державного бюджету, а рівномірно розподілятись між іншими суб'єктами.

Інакше кажучи, держава не повинна бачити в собі основне джерело економічного зростання, а має виконувати роль каталізатора і партнера. Саме такий основний мотив характеризував соціально-економічну політику, яку у 1980—1990-ті роки стала провадити більшість розвинутих країн.

Виникають питання: чи зберігаються нині чинники, що обумовили політику "соціальної держави"? чи з'явилися інші обставини, що усунули їх? Відповіді треба шукати в таких явищах: складність економічних зв'язків не зменшилась, а навпаки, збільшилась; неможливість досягнення макроекономічної стабілізації без активної фіскальної, грошово-кредитної та інвестиційної політики держави; не скоротилась, а зросла роль людського чинника виробництва. Як стає зрозумілим, підстави для широких і активних функцій держави залишаються дійовими і сьогодні. Проте реально можна спостерігати зворотний рух. Держава намагається перекласти частину своїх обов'язків на інших суб'єктів, і це змушує шукати додаткові фактори, які б стали впливати на економічну політику розвинених країн. Таким новим фактором уважається глобалізація.

Глобалізація та її вплив на економічну політику. Потужний потік міжнародного капіталу ігнорує національні кордони, не зважає на державу, підпорядковує собі всі інтереси. Міжнародний капітал не може підкорятись одному національному уряду, а потребує створення якогось наднаціонального апарату регулювання, так би мовити, світового уряду. Але таких механізмів регулювання діяльності міжнародного капіталу поки що немає.

Міжнародний капітал певною мірою паралізує функції національних урядів щодо економічного регулювання, адже він бере до уваги передовсім свої вузькоегоїстичні інтереси. "Баланс інтересів", який досягався завдяки регулювальній діяльності держави і який є важливою складовою громадянського суспільства всередині кожної країни, похитнувся. Процес глобалізації нейтралізує дії чинників, які обумовили виникнення "соціальної держави" і, безперечно, він відіграв вирішальну роль у переході від політики "соціальної держави" до політики "ефективної держави".

Сучасний міжнародний капітал став набагато мобільнішим. Він має можливість відносно легко обстоювати свої інтереси за рахунок інтересів інших соціальних інститутів. Наприклад, міжнародні монополії здатні утримувати досить низький рівень заробітної плати в багатьох країнах, а якщо їм суперечити, то вони починають загрожувати виведенням капіталів з країни. Безсумнівно, боротися з міжнародним капіталом дуже важко. Зазвичай держава змушена погоджуватись на вільне переміщення капіталу. Нерідко вона примиряється зі скороченням соціальних витрат і зменшенням державних інвестицій, посилаючись на різні надумані приводи (збільшення дефіциту бюджету, неефективність капіталовкладень).

Зрештою все це негативно впливає на мету, засоби та інструменти економічної політики держави. Акцент у державному регулюванні переноситься на непрямі методи, сфера впливу держави на соціально-економічні процеси починає звужуватись. Ринкові стандарти безпідставно переносяться на такі суто соціальні явища, як сім'я, шлюб, виховання дітей тощо, а серед засобів та інструментів державного впливу на економіку починають переважати грошово-кредитні інструменти, котрі є серцевиною монетаристської теорії.

Отже, ми переконуємося, що засоби та інструменти економічної політики перебувають у процесі невпинної еволюції, на яку діють як розвиток виробництва благ та послуг, так і інші позаекономічні, насамперед політичні фактори.

Особливості інструментарію економічної політики в Україні та його еволюція. Становлення і розвиток ринку в Україні, а відтак засобів і методів його державного регулювання мають своєрідний характер. Річ у тім, що в країнах Заходу ринок утворювався органічно з елементів феодального суспільства. Інакше кажучи, він розвивався природно, а державне регулювання поступово вбудовувалось у ринковий механізм.

Щодо України, то схема формування сучасного ринку тут має зовсім іншу спрямованість. Він пройшов шлях від тотально одержавленої економіки через роздержавлення і до свого становлення у нинішньому вигляді. Роль держави в цьому процесі була більш значущою, бо вона завжди залишалася суб'єктом, що координує і спрямовує.

У перехідній до ринку економіці функції держави змінюються. Вона вже не має беззастережного права монопольно розподіляти блага, а отже, передає більший обсяг цієї функції ринковим механізмам. Скорочується частка участі держави у розв'язанні соціальних проблем. Накази і директиви замінюються грошово-кредитними, податково-бюджетними засобами, а з-поміж функцій, невластивих ринковій системі, знаходимо реалізацію державою процесу роздержавлення. Розподіл державної власності на безоплатній основі позначає первинні кроки держави, а згодом вона стає організатором ринкового продажу майна державних підприємств та установ.

Багато важить у формуванні ринку соціальний захист громадян, тобто антиінфляційна політика, індексація доходів та заощаджень громадян, субсидії та соціальні виплати громадянам з низьким рівнем доходів та безробітним.

Проте становлення ринку і становлення демократії не є тотожними процесами, і саме тому держава має зосередити зусилля на формуванні громадянського суспільства. Демократизація суспільного життя, формування ЇЇ інституціональних підвалин — ось найважливіше завдання держави перехідного періоду.

Відомо, що радянська держава мала патерналістський характер, відповідно до якого населення країни сформувало свою психологію. А вона, на жаль, мало підходить ринковим вимогам, і тому в перехідний період передусім мають відбутися зміни в психології людей: трансформуватися їхні надії, наміри, очікування і вимоги до себе. Отож, пояснювати населенню нові проблеми, полегшувати сприйняття ринкових цінностей— першочергове завдання держави перехідної економіки. Основним інструментом виконання цього завдання є моральне переконування, пропагування нових життєвих цінностей.

Разом з тим у перехідній економіці України засоби і методи економічної політики поступово зміщуються в бік непрямих, економічних, але це не заперечує прямого адміністративного впливу. Також посилюється значення формування суспільних цінностей, які забезпечують ефективне функціонування ринку.

Насамкінець наголосимо, що Україна не стоїть осторонь цивілізаційних процесів. Остаточне розв'язання завдань перехідного періоду дасть їй можливість органічно долучитись до загальної еволюції ринку. Відповідно, засоби та інструменти економічної політики еволюціонуватимуть згідно з загальними закономірностями їх розвитку.

Література

1. Государственное регулирование экономики: Учеб. пособие для вузов / Т. Г. Морозова, Ю. М. Дурдыев, В. Ф. Тихонов и др.; Под ред.