XX ст. в Америці (яка стала найрозвинутішою країною) типовою для робітника була чотирикласна освіта. За машинного виробництва посилилася однобічна спеціалізація робітників (порівняно з мануфактурою), вони стали придатком машин.

Робочий день на стадії домонополістичного капіталізму тривав 12—14 годин, норма експлуатації в середині XIX ст. в Англії була майже стовідсотковою.

До продуктивних сил того періоду не належали форми й методи організації виробництва, наука. Перша наукова лабораторія в американській корпорації "Дженерал електрик" з'явилася лише наприкінці XIX ст., що свідчило про швидке перетворення науки на окрему специфічну продуктивну силу.

На нижчій стадії розвитку капіталізму поглибилися всі форми суспільного поділу праці. З'явилися нові галузі — сталеливарна, трубопрокатна, нафтова, електротехнічна, паперова, автомобільна, хімічна, виробництво електроенергії, металообробна та ін. Виникають нові галузі також у машинобудуванні: виробництво сільськогосподарських, швейних, парових машин тощо. Посилилися взаємозв'язки між галузями, стандартизація у виробництві деталей. Тривала концентрація виробництва. У другій половині XIX ст. у США працювали машинобудівні заводи, які налічували тисячі робітників. У1913 р. великі підприємства (з персоналом 500 осіб) випускали понад 80 % промислової продукції.

Відносини економічної власності на нижчій стадії розвитку капіталізму характеризували:

1) монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як "знаряддя привласнення чужої праці;

2) відсутність засобів виробництва у переважної більшості працівників, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу, ставати найманими робітниками й службовцями;

3) контроль праці робітника і службовця капіталістом, власником засобів виробництва і виготовленого продукту;

4) відчуженість найманих робітників від процесу управління виробництвом;

5) привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного;

6) обмеження споживання переважної частини населення мінімальними межами вартості робочої сили;

7) основна мета найманих працівників — підтримання життя, а власників засобів виробництва — збільшення багатства;

8) досягнення найвищого розвитку товарного виробництва, тобто продаж і купівля всього створеного природою (земля, води, ліси, корисні копалини тощо) і людиною, а також творів мистецтва;

9) конкуренція між підприємцями (робітниками, банками тощо). Основною суперечністю домонополістичного капіталізму є антагонізм між колективним характером виробництва і приватним характером капіталістичного привласнення, а основним законом — необхідність виробництва і привласнення додаткової вартості внаслідок економічного примусу для розширення капіталістичного відтворення і паразитичного споживання з боку рантьє та частини вищих верств класу капіталістів.

На нижчій стадії капіталізму матеріальні, трудові та фінансові ресурси розподілялися через механізм ринкового ціноутворення, коливання попиту і пропозиції, стихійне переливання капіталу між галузями тощо. Держава лише забезпечувала умови вільної конкуренції, виконувала функції захисту власності, розвитку освіти, оборони країни, будівництва доріг, мостів, утримання пошти, а не регулювала економіку. А. Сміт називав такий механізм "невидимою рукою".

Основні ланки економічної системи (продуктивні сили, техніко-економічні відносини, відносини власності та господарський механізм), як і вся система, зазнали у XX ст. радикальних перетворень. Виникли принципово нові явища і процеси. Водночас спостерігалося поступове скорочення періоду існування кожної наступної системи, що дає підставу стверджувати про дію всезагального економічного закону їх прискореного розвитку.

Закон прискореного розвитку економічних систем — внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростанням потреб людини, прогресом технологічного способу виробництва і еволюцією типів і форм економічної власності, внаслідок дії яких (зв'язків) скорочується період існування менш розвинутих економічних систем і прискорюється їх трансформація у розвинутіші.

Первіснообщинний лад існував 3 млн років, рабовласницький — майже 52 ст., феодалізм — приблизно 12 століть, капіталізм — майже 5 століть. Із середини 70-х років XX ст. у надрах економічної системи сучасного капіталізму зароджується соціалістичний спосіб виробництва.

Дія закону прискореного розвитку економічної системи зумовлена дією таких економічних законів: закону зростання потреб, закону зростання продуктивності праці, закону пропорційного розвитку, закону усуспільнення виробництва і праці, законів конкуренції, закону вартості, закону концентрації виробництва та іншими. Крім того, його дія зумовлена посиленням інтенсивності дії основних законів діалектики: закону кількісно-якісних змін, закону єдності і боротьби протилежностей, закону заперечення заперечення (насамперед у сфері базису). Зокрема, з розвитком цивілізації поступово накопичується національне багатство, виробничий досвід людей, зростають їх потреби, інтереси, що розширює основу кількісно-якісних перетворень, діалектичного заперечення розвинутішими економічними формами менш розвинутих, взаємопроникнення, взаємообумовленості, взаємозаперечення економічних суперечностей тощо. Особливу роль у дії закону прискореного розвитку економічної системи відіграє одна із закономірностей розвитку науки, відповідно до якої її прогрес залежить від обсягу знань, успадкованих від попередніх поколінь. Оскільки наука весь час поповнюється, це зумовлює прискорений розвиток цивілізації загалом та економічних систем зокрема. У свою чергу, дія закону прискореного розвитку економічних систем посилюється з переходом від технологічного способу виробництва, основаного на машинній праці, до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці. За останні два століття в межах технологічного способу виробництва відбулися дві революційні зміни: перехід від ручного до машинного виробництва та перехід від машинного до автоматизованого (у найрозвинутіших країнах).

Крім того, утворюються нові підсистеми в межах цілісної економічної системи, виникають якісно нові елементи в старих підсистемах і ускладнюються вже існуючі, сутнісно змінюється роль держави в соціально-економічному розвитку. Внаслідок цих змін з'явилося багато моделей соціально-економічного розвитку, зросла інваріантність в еволюції економічних систем.

Дія закону прискореного розвитку економічних систем дає підставу стверджувати про можливість переходу передових країн до досконалішої форми розвитку соціально-економічної формації.

Література

1. Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экономическая школа. 2000. —Т. 1.

2. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р., Пуляев В. Г. Краткая экономическая энциклопедия.—СПб.: Петрополис, 1998. — 509 с.

3. Войтов А. Г. Экономика. Общий курс: Учебник. — М.. 1999.

4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. — К.: Наукова думка, 1990. — 206 с.

5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.

6. Гегель Г. Собрание сочинений: В10 т. — М. — Л.. 1930. — Т. 9.

7. Горкіна Л. П. М. I. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. — 244 с.

8. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.

9. Даглас Н. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюб. — К.: Основи, 2000.

10. Дзюбик С, Ривак о. Основи економічної теорії. — К.: Основи. 1994.

11. Дмитриченко Л. И. История экономических учений. — Донецк: -Китис"; Дон. ГУ, 1999. — 452 С

12. Довбанко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів — лауреатів Но* белівської премії). — Київ, 2000.