праві власності), політичних (відображають вплив власності на владу, в тому числі політичну), національних (наявність або відсутність власності певної нації, народу на національне багатство) та інших відносин. Цей критерій безпосередньо і опосередковано відображає розвиток основної продуктивної сили суспільства — людини. Безпосередньо, оскільки людина є суб'єктом відносин власності і в окремих суспільно-економічних формаціях може мати риси людини-власника (засобів виробництва та інших об'єктів), бути власником лише власної робочої сили і домашнього майна або бути позбавленою будь-якої власності, в тому числі власності на робочу силу (за рабовласницького ладу). Опосередковано критерій власності відображає розвиток людини як основного елементу підсистеми продуктивних сил, оскільки людина-власник є лише однією зі сторін людини економічної, а іншою органічною стороною цієї єдності є людина-працівник.
Загалом людина економічна — це органічна єдність двох аспектів сутності людини та певна сукупність потреб, інтересів, необхідність задоволення яких спонукає її до діяльності, а отже, є джерелом економічного прогресу. Крім того, людина є біосоціальною та духовною істотою, яка прагне задовольнити не лише фізіологічні й економічні потреби, а й соціальні, пов'язані з іншими аспектами власності, з розвитком усіх її сутнісних сил. Конкретнішими соціальними потребами людини є духовні, культурні, національні, правові, політичні та інші потреби (наявність юридичної та політичної свободи, свободи віросповідання, прагнення до справедливості, суспільної престижності, до національного самовираження, духовного збагачення, психологічного комфорту тощо).
Критерій власності найважливіший у типології економічних і соціальних систем ще й тому, що відносини економічної власності діалектично взаємодіють з розвитком продуктивних сил, усього технологічного способу виробництва, а отже, стимулюють розвиток економічних систем.
Заперечення можливості використання критерію власності для характеристики різних етапів цивілізації або його недооцінка зумовлені або нерозумінням сутності власності, або упередженою соціальною спрямованістю досліджень. Це певною мірою стосується радянських (насамперед російських) економістів, які були прихильниками виокремлення суспільно-економічних формацій відповідно до критерію власності, а з появою запозичених із західної науки нових економічних догм стали його опонентами, ігноруючи раціональні аспекти марксистського підходу.
Економічний базис у підсумку визначає соціальні, політичні, правові та інші надбудовні відносини. Водночас кожна з цих підсистем на певному проміжку часу може бути визначальною щодо економічної. Загалом елементи економічної системи, суспільного способу виробництва та надбудовні відносини діалектично взаємодіють, у процесі чого причина і наслідок міняються місцями. Соціально-економічна формація розвивається за всезагальними (властивими всім формаціям), загальними (властивими кільком), специфічними (властивими одній формації) та стадійними (діють упродовж певного періоду існування певної формації) економічними законами.
Якщо орієнтуватися на критерії розвитку технологічного способу виробництва, то розвинуті країни пройшли перший етап розвитку інформаційного суспільства, а країни СНД, у тому числі Україна, перебувають на етапі індустріального суспільства. В Україні наявні лише окремі аспекти технологічного способу виробництва, характерні для інформаційного суспільства. Водночас у ній помітно виявляється доіндустріальний етап розвитку суспільства, найважливішою ознакою якого є значний сектор використання ручної праці.
З погляду критеріїв власності в межах капіталістичної суспільно-економічної формації інтенсивно формується соціалістичний спосіб виробництва. Найважливішими його ознаками є трудова колективна власність, перетворення частини найманих працівників на співвласників підприємств акціонерного типу, участь трудящих в управлінні власністю і виробництвом, окремі найпрогресивніші аспекти соціальної діяльності держави тощо.
Сутність економічної системи найглибше розкриває її структура.
Література
1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.
2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с
3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.
4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.
5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.
6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.
7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.
8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.
9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.
10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.
11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.
12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.
13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.
14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.