Механізм узгодження економічних інтересів включає стадію ініціювання певного закону суб'єктом, який має право законодавчої ініціативи (депутат, фракція, уряд, президент через більшість у парламенті), і стадію розроблення, формулювання закону, у чому беруть участь представники уряду, партій, незалежні депутати. Уже на цьому етапі відбувається перше узгодження інтересів різних політичних партій, організацій, груп населення, регіонів, що їх репрезентують депутати в парламенті. Після внесення законопроекту в парламент на обговорення починається другий, головний етап узгодження, оптимізації. й урахування інтересів тих партій, організацій і депутатів, які не брали участі в розробленні цього законопроекту. Таких читань (обговорень) може бути два, три чи більше, у ході яких відбувається доповнення законопроекту, унесення поправок і оптимізація інтересів певних партій, груп, регіонів країни: відшукуються компроміси, узгоджуються суперечливі інтереси, альтернативні способи і методи.

Закон ухвалюється лише тоді, коли за нього проголосувала більшість парламенту, але він набуде чинності, коли буде підписаний президентом. Однак президент може накласти вето і повернути закон у парламент зі своїми зауваженнями. Крім того, вагомою причиною не ухвалення законів є те, що члени парламенту, котрі не підтримують певний закон, репрезентують велику частину населення (іноді навіть переважну), яка протидіє відповідному закону і робитиме все, щоб його не виконувати, бо він не відповідає або суперечить їхнім інтересам. Голосування в парламенті під час ухвалення законів демонструє міру узгодженості насамперед економічних інтересів, і воно впливатиме на реалізацію та ефективність дії законів і відповідної економічної політики.

Отже, ефективність економічної політики залежатиме, по-перше, від ступеня узгодженості економічних інтересів провідних соціальних груп населення на вищому державному законодавчому рівні; по-друге, від виконавчої управлінської влади— уряду, який створює умови для реалізації державної політики, видає постанови, розробляє механізм реалізації відповідних законів; по-третє, від ефективності указів Президента — обраного голови держави; по-четверте, від контролю за ухваленими законами, указами, постановами, тобто від судової влади.

Література

1. Государственное регулирование экономики: Учеб. пособие для вузов / Т. Г. Морозова, Ю. М. Дурдыев, В. Ф. Тихонов и др.; Под ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Юнити-Дана, 2001.

2. Губський Б. В.у Лук'яненкоД. Л, Сіделко В. Р. Концептуальні засади розвитку зовнішньоекономічної діяльності України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. — Вип. 7. — К.: КНЕУ, 2001.

3. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / СМ.Чистов, А. С. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. — К.: КНЕУ, 2000.

4. Диба М. Проблеми регіональної політики // Маркетинг в Україні.— 2001. — № 4.

5. Економічна політика: Навч. посібник /1. В. Буян, П. Д. Гуменюк, Р. М. Березюк та ін. — Тернопіль: ТАНГ, 1997.

6. Экономическая теория / Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тара-севича. — 3-е изд. — СПб.: Питер, 2002.

7. Экономическая теория: Учебник. — М.: Инфра-М, 2002.

8. Козловски П. Этика капитализма (с комментарием Дж. Бьюке-нена); Эволюция и общество: Критика социобиологии. — СПб.: Экон. шк., 1996.

9. Конституція України. — К., 1996.

10. Концепція економічної безпеки України.— К.: 1ЕП НАНУ, 1998.

11. Ладюк О.Д. Зовнішньоторговельна політика України у контексті економічної безпеки // Стратегія економічного розвитку України: Наук, зб. — Вип. 7. — К.: КНЕУ, 2001.

12. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К.: КВ1Ц, 1999.

13. НортД. Институциональные изменения: рамки анализа // Вопросы экономики. — 1997. — № 3.