Для забезпечення зростаючої суспільної природи продуктивних сил необхідна неперервна еволюція економічної і юридичної власності. Складність сучасної системи продуктивних сил передбачає використання різних форм трьох типів власності (приватної, колективної та суспільної). Після інтенсивної інтернаціоналізації продуктивних сил (з кінця 50-х років) виникла інтегрована власність, яка є суспільною формою розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі. Взаємодія цих двох сторін (продуктивних сил і відносин економічної власності) суспільного способу виробництва здійснюється відповідно до вимог закону відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру і структурі продуктивних сил.

Відповідно до суспільної природи продуктивних сил повинні змінюватися господарський механізм, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, соціальна структура, правова, політична, ідеологічна системи. У межах економічної системи діє закон відповідності техніко-економічних та економічних відносин рівню, характеру і структурі продуктивних сил та інші закони. У межах суспільно-економічної формації діє закон відповідності економічної та юридичної власності (тобто відносинам економічної власності має відповідати право власності, зокрема право володіння, користування і розпоряджання власністю).

Водночас на розвиток продуктивних сил активно впливають інші базисні та надбудовні елементи. Категорію "продуктивні сили" вперше обґрунтував К. Маркс. Вирішальною складовою продуктивних сил є людина. Суть цього елементу продуктивних сил розглядали з протилежних позицій. Так, уже в XV ст. почала утверджуватися думка, що працелюбне населення є багатством країни. Такої самої точки зору дотримувалися В. Петті, назвавши "живі діючі сили" основним елементом багатства, та А. Сміт, який вважав набуті корисні здібності всіх жителів (насамперед творчі) основним капіталом.

Протилежну точку зору обстоював англійський економіст Томас Мальтус (1766—1834). Він стверджував, що причина злиденності — у зростанні кількості населення. С. Сісмонді запевняв, що продуктивні сили людства розвиваються за рахунок деградації індивідів, але вигоду від цього отримує капітал. Д. Рікардо, хоч і називав працю людей головним джерелом вартості, але злиденного виробника багатством не вважав. Він був переконаний, що справжні продуктивні сили — зростаюча потужність машин і техніки, які ототожнював з капіталом. Австрійський економіст Фрідріх Ліст (1789—1846) головне багатство суспільства вбачав у винаходах і знаннях — "розумовому капіталі". У працях багатьох західних економістів основною продуктивною силою визнано техніку і технологію. К. Маркс головним багатством суспільства називав різноманітність здібностей і потреб індивідів, творчих обдарувань, рівень розвитку їх особистостей, їх виробничий досвід і знання, працелюбність і працездатність.

Щодо категорії "продуктивні сили", то сучасні західні економісти віддають перевагу поняттю "фактори виробництва". М. Туган-Барановський також замінив поняття "продуктивні сили" поняттям "матеріальні фактори виробництва". Вони значною мірою взаємозамінні, тобто розкриття змісту одного з них допомагає з'ясувати сутність іншого. Але у понятті "продуктивні сили" закладена більша евристична цінність, оскільки воно повніше відповідає вимогам системно-структурного підходу, зокрема принципу цілісності, дає змогу досліджувати закони розвитку та функціонування продуктивних сил, притаманні їм внутрішні суперечності. Продуктивними силами є не лише матеріальні, а й духовні фактори виробництва (ідеї і психологія людей, дух народу, національна самосвідомість), тому це поняття місткіше, ніж "матеріальні фактори виробництва". Продуктивні сили в діалектичній єдності з виробничими відносинами (відносинами економічної власності) формують суспільний спосіб виробництва, що відкриває конструктивний шлях для вивчення процесу їх взаємодії, вказує шляхи їх удосконалення або трансформації. Отже, поняття "продуктивні сили" дає змогу повніше використовувати принцип суперечності (ядро діалектичного методу пізнання), інші елементи діалектики. З'ясування ступеня відповідності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню і характеру розвитку продуктивних сил, законів цього розвитку дає змогу всебічно розкрити поступальність еволюції цивілізації. Намагання окремих учених обмежити предмет політичної економії лише вивченням економічних (виробничих) відносин рівнозначне ігноруванню необхідності вивчення людини як головної продуктивної сили, її потреб, інтересів, цілей, ролі людського фактора в сучасних умовах, суб'єктів економічних відносин, а тому неправомірне.

При аналізі відносин економічної власності або капіталу та його форм продуктивні сили теж є об'єктом дослідження. Так, у власності розмежовують кількісний і якісний аспекти. Перший виражає об'єкти власності, у тому числі речові фактори виробництва, і характеризує провідну сторону способу виробництва, належить до категорії продуктивних сил; другий визначає власність як сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг у всіх сферах суспільного відтворення.

Взаємодія людини і природи як зміст продуктивних сил утворює процес праці, який містить три основні моменти: праця людини, предмети праці, засоби праці.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою і водночас змінюють власну природу.

У процесі праці людина досягає своєї свідомої мети, яка визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій тварин.

Предмети праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.

Предмети праці можуть бути даними природою (риба, яку ловлять, дерево, яке рубають) і тими, що підлягають попередньому обробленню — сировина (видобута руда на металургійному заводі).

Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Основними є механічні засоби праці (машини, устаткування), які є "кістковою" і "мускульною" системами виробництва та ознакою кожної епохи суспільного виробництва. Людська праця починається з моменту виготовлення засобів праці. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці — робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Виокремлюють також "судинну" систему (труби, бочки, тара тощо). Залежно від виконуваних у процесі праці функцій певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті — до предметів.

Процес праці — органічна єдність праці людини, предметів праці, засобів праці, в якій визначальна роль належить людині.

Процес праці з точки зору його результату — продукту — є процесом виробництва, а засоби і предмети праці — засобами виробництва. При цьому сама праця поза певною суспільною формою є продуктивною працею. У процесі праці люди вступають в економічні зв'язки і відносини, складовими яких є виробничі, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини.

Література

1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.

6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.

8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.

9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.

11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.

12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.

13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.

14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.