Економічна власність та економічні відносини. Економічна структура суспільства.

Структура як філософська категорія — це комплекс внутрішніх стійких зв'язків між підсистемами та елементами цілісної системи, які (зв'язки) як закони визначають її розвиток та функціонування.

Економічна структура (лат. structure — будова) суспільства — будова економічної системи суспільства, внутрішні стійкі зв'яжи між її підсистемами та елементами.

Оскільки основними підсистемами економічної системи є продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини (або відносини економічної власності) і базисні елементи господарського механізму, то аналіз економічної структури суспільства передбачає передусім з'ясування співвідношення цих підсистем між собою. Продуктивні сили — визначальна підсистема економічної структури суспільства, від рівня розвитку основних елементів якої залежить економічний потенціал країни, її місце у світовій економічній системі.

Пріоритетність продуктивних сил щодо інших підсистем економічної структури суспільства полягає також у тому, що саме вони визначають рівень, характер і структуру техніко-економічних відносин та економічної власності. Так, продуктивні сили колишнього СРСР за рівнем загального розвитку в кілька разів були нижчими, ніж продуктивні сили СІЛА, а за окремими елементами, наприклад рівнем комп'ютеризації, відставали від них майже у 100 разів. Приблизно такі самі масштаби відставання спостерігалися у розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва тощо, тобто в розвитку техніко-економічних відносин. Наймогутніші у світі продуктивні сили СІНА стали важливим чинником створення різноманітних типів і форм власності, у тому числі трудової колективної власності.

Найважливішою формою розвитку продуктивних сил є суспільна. Будучи відповідно і змістом і формою, продуктивні сили й відносини економічної власності взаємодіють згідно з вимогами діалектики цієї пари категорій, а також специфіки предмета економічної теорії. Відповідно в межах економічної системи виокремлюють:

1) матеріально-речову структуру, яка характеризує розвиток продуктивних сил та відповідні закони;

2) техніко-економічну структуру, що характеризує розвиток техніко-економічних відносин та притаманні їм закони;

3) організаційно-економічну структуру, яка характеризує організаційно-економічні відносини та закони, якими вони управляють;

4) суспільну структуру, яка належить до відносин економічної власності та властиві їм закони;

5) господарсько-регулюючу структуру, яка визначає взаємодію елементів господарського механізму та відповідні закони.

Матеріально-речова структура позначає склад і співвідношення елементів продуктивних сил суспільства, розподіл природних, матеріальних, трудових та інших ресурсів за сферами, галузями, економічними та географічними районами. В її межах виявляються технологічні зв'язки між підприємствами, багатогалузевими концернами, галузями, відображається взаємодія між окремими видами ресурсів, між різними компонентами засобів праці (між їх активною і пасивною частинами, між верстатами і різними агрегатами тощо).

Структуру людського фактора як головного елементу продуктивних сил визначають співвідношенням загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів, стану фізичного і психічного здоров'я тощо; структуру науки формує співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень та ін.

Техніко-економічна структура виражає співвідношення між такими елементами виробництва, як спеціалізація, кооперування, комбінування, концентрація тощо. Визначальним структуроутворюючим елементом у цій підсистемі є спеціалізація. Важливе значення в такій структурі має співвідношення між основними суспільними формами поділу праці (загальним, частковим і одиничним). Особливо ефективною останнім часом стала подетальна та поопераційна форма одиничного поділу праці на національній та інтернаціональній основі. Наприклад, у будівництві нового пасажирського літака "Аеробус" брали участь 1,4 тис. компаній із 17 країн Західної Європи.

Після проголошення незалежності Україна намагається подолати штучну прив'язаність своєї економіки до економіки країн СНД, освоюючи випуск багатьох видів продукції та комплектуючих виробів, які раніше завозилися. Проте подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці між підприємствами України та інших держав не розвинуті.

Організаційно-економічна структура виражає співвідношення між менеджментом, маркетингом та іншими елементами цієї структури в процесі їх взаємодії.

Суспільна структура охоплює співвідношення між різними типами і формами власності, соціально-економічними укладами суспільства. Допоміжною характеристикою суспільно-економічної структури суспільства є співвідношення між великими, середніми та дрібними підприємствами. Якщо брати до уваги всі об'єкти власності (засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, національний доход, інтелектуальну власність тощо), то визначальним елементом цієї структури є державна власність. Якщо розглядати лише власність на засоби виробництва, то домінує у розвинутих країнах корпоративна власність. Найефективніша сучасна форма власності — трудова колективна власність, тому в майбутньому її питома вага зростатиме.

Господарсько-регулююча структура економічної системи характеризує співвідношення між ринковими та державними механізмами управління економікою, а також між окремими елементами кожного з них. До ринкового механізму належать вільне ціноутворення, стихійне переливання капіталу між підприємствами однієї галузі та між різними галузями, економічні кризи тощо. Елементами державного економічного механізму регулювання є податкове, кредитне, бюджетне, грошове, цінове та інше регулювання, національне планування, державне прогнозування тощо. Нині у розвинутих країнах переважає механізм державного регулювання в оптимальному поєднанні з ринковими важелями.

Структура технологічного способу виробництва характеризується насамперед співвідношенням способів виробництва, заснованих на ручній, машинній та автоматизованій праці, а структуру суспільного способу виробництва визначає співвідношення феодального, капіталістичного, рабовласницького та інших способів виробництва.

З'ясування структури економічної системи дає змогу перейти до визначення сутності економічних законів та їх класифікації, що передбачає попередній аналіз сутності категорії "економічний закон".

Література

1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.

6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.

8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.

9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.

11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.

12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.

13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.

14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.