Часткове зближення поглядів західних і українських учених щодо цього питання можливе внаслідок насамперед радикального перегляду вітчизняними вченими структури продуктивних сил та категорії "продуктивність праці", з одного боку, та певного переосмислення західними науковцями своїх усталених догм — з іншого. Так, американський економіст Фріц Махлуп (1902—1983) не вважає землю (як безкоштовний дар природи) капіталом. Капіталом, на його думку, є витрати на поліпшення якості землі, а ще точніше — відповідним фактором виробництва є праця людей, спрямована на поліпшення якості землі.

До сучасної системи продуктивних сил належать форми й методи організації праці, наука, використовувані людьми сили природи та інформація. Ці фактори сприяють перетворенню речовини природи відповідно до потреб людей, створенню матеріальних й духовних благ і визначають зростання продуктивності праці. Якщо поєднати такий висновок з розширеним трактуванням продуктивної праці, то не самі фактори є джерелом частини національного доходу або додаткової вартості зокрема, а праця людей у сфері науки, інформаційного забезпечення, удосконалення форм і методів організації праці, використання нових сил природи (наприклад, ядерної, термоядерної, сонячної енергії). У такому разі не викликає заперечень теза Й. Шумпетера про те, що таким фактором є діяльність підприємця щодо створення нових товарів, зміни техніки, технології тощо. Праця у сфері освіти, управління народним господарством та інших сферах теж продуктивна.

Крім того, представники марксистської і немарксистської економічної науки не враховують важливу особливість, що може пояснити реальний стан речей з цієї проблеми. Йдеться про появу нової продуктивної сили у процесі взаємодії всіх елементів системи продуктивних сил, про комплексну дію всіх факторів зростання продуктивності праці, що породжує синергічний (грец. sinergos — той, що діє разом) ефект — нову якість у процесі системної взаємодії в межах складної органічної системи. Ця нова продуктивна сила на поверхні явищ може розглядатися окремими суб'єктами економічних відносин, як і багатьма науковцями, як фізична продуктивність самих засобів виробництва або як плата за ризик. Більше того, з ускладненням системи продуктивних сил, появою у ній нових елементів синергічний ефект від їх комплексної взаємодії зростає. Ця об'єктивна закономірність може набувати химерних форм у свідомості учасників виробництва, у суб'єктів різних форм власності й породжувати концепції про дію нових факторів виробництва, про нові джерела новоствореної вартості. Насправді єдиним джерелом новоствореної вартості і прибутку є лише праця в різних видах.

Синергічний ефект виникає і в межах інших підсистем. Так, у межах техніко-економічних відносин окремими факторами економічного зростання є оптимальний рівень розміру підприємств (забезпечує ефект масштабу), спеціалізація та кооперування виробництва, праці; у межах організаційно-економічних — упровадження передових методів управління підприємством (менеджменту), рівень організації маркетингових досліджень та ін.; у межах відносин економічної власності — реальний плюралізм типів і форм власності, оптимальне співвідношення між ними за переважання трудової колективної власності, ступінь демократизації акціонерної і державної власності, справедливий перерозподіл національного доходу через державний бюджет, а отже, відсутність різкої диференціації в доходах, ефективна система заробітної плати та ін.; у межах господарського механізму — оптимальне поєднання ринкових важелів саморегуляції з державним регулюванням, конкуренція (передусім досконала) в межах ринкової економіки; домінування економічних важелів державного регулювання порівняно з адміністративними (серед економічних важелів важливу роль відіграють форми економічної політики — податкова, грошово-кредитна, інноваційна); економічна реалізація власності на засоби виробництва.

З'ясування рушійних сил та факторів економічного прогресу дає змогу розглянути найважливіші закони економічного прогресу, які відображають його глибинну сутність.

Література

1. Вехи экономической мысли. Теория потребительского поведения и спроса / Под ред. В. М. Гальперина. — СПб.: Экономическая школа. 2000. —Т. 1.

2. Вечканов Г. С, Вечканова Г. Р., Пуляев В. Г. Краткая экономическая энциклопедия.—СПб.: Петрополис, 1998. — 509 с.

3. Войтов А. Г. Экономика. Общий курс: Учебник. — М.. 1999.

4. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові. — К.: Наукова думка, 1990. — 206 с.

5. Гальчинський А. С, Єщенко П. С, Палкій Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник. — К.: Вища школа, 1995. — 471 с.

6. Гегель Г. Собрание сочинений: В10 т. — М. — Л.. 1930. — Т. 9.

7. Горкіна Л. П. М. I. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наукова думка, 1994. — 244 с.

8. Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество. — М., 1969.

9. Даглас Н. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки: Пер. з англ. І. Дзюб. — К.: Основи, 2000.

10. Дзюбик С, Ривак о. Основи економічної теорії. — К.: Основи. 1994.

11. Дмитриченко Л. И. История экономических учений. — Донецк: -Китис"; Дон. ГУ, 1999. — 452 С

12. Довбанко М. В. Видатні незнайомці (наукові ідеї, здобутки та життя економістів — лауреатів Но* белівської премії). — Київ, 2000.