Економічний прогрес і його рушійні сили. Сутність та критерії економічного прогресу

План

1. Сутність економічного прогресу. 

2. Типи економічного зростання. 

3. Критерії економічного розвитку. 

4. Література

Сутність економічного прогресу.

Відповідно до вимог системно-структурного аналізу системну сутність такого прогресу слід шукати у всіх підсистемах цілісної економічної системи.

Економічний прогрес (лат. progressive—рух уперед, розвиток) — поступальний розвиток (наявність кількісно-якісних та сутнісних змін) усієї економічної системи, зокрема кожної з головних підсистем: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а водночас і технологічного способу виробництва), організаційно-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму.

Прогрес продуктивних сил — це розвиток (збагачення, поява нових ознак і особливостей) традиційних елементів певної підсистеми (людини, засобів виробництва та ін.) і поява нових (науки, інформації), та їх наповнення елементами якісно нового змісту, а також поступове зростання ролі людини, всебічний розвиток її сутнісних сил на шляху перетворення від людини економічної до соціальної.

Прогрес техніко-економічних відносин — поглиблення суспільного поділу праці у всіх формах на національній та інтернаціональній основі, збільшення галузей, сфер економіки та посилення раціональних зв'язків між ними.

Прогрес технологічного способу виробництва виражається у переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу виробництва, що базується на машинній праці, а від цього — до технологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизована праця і який діалектично заперечує попередні способи.

Прогрес організаційно-економічних відносин — це прогресивний розвиток менеджменту, маркетингу та інших елементів, що виражається у збагаченні та вдосконаленні відповідних форм.

Прогрес відносин економічної власності виявляється в еволюції типів і форм власності від індивідуального (приватного) до колективного (в різних її формах і ступенях зрілості), від колективного — до державного та наддержавного (або інтегрованого) типів (форм) власності.

Прогрес господарського механізму — це передусім еволюція ринкових важелів управління економікою, поступовий перехід від ринкового саморегулювання до монополістичної планомірності, від неї — до державного регулювання, до їх раціонального поєднання, а згодом — до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах цілих регіональних об'єднань (наприклад, ЄС, до якого в 2004 р. входили 25 країн Європи).

Економічний прогрес є основою суспільного прогресу, елементами якого (крім економічного) є соціальний, правовий, політичний, національний, культурний, духовний та інші види прогресу. Суспільний прогрес виражається у послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією історичного розвитку є поступовий перехід від сформованих природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення) суспільних систем до складніших, прогрес яких забезпечують зростаюча кількість факторів і джерел розвитку. Так, нині якісно новим фактором суспільного, зокрема економічного, прогресу є дух народу, енергія і активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Типи економічного зростання.

Розрізняють два основні типи економічного прогресу: екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний (лат. extensivus — розширювальний) тип розвитку — спосіб збільшення обсягів виробництва внаслідок кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва за незмінного рівня технНної основи виробництва.

Екстенсивний шлях розвитку народного господарства посилює витратний характер економіки. Економіка колишнього СРСР, зокрема України, розвивалася й розвивається переважно на екстенсивній основі. Так, енерговитрати на одиницю продукції в Україні вдвічі вищі, ніж у США, і утричі, ніж у Західній Європі, а нафтомісткість української продукції в 10—12 разів більша, ніж у розвинутих країнах. Значне економічне зростання України у 2000—2004 рр. здебільшого базувалося на екстенсивному типі розвитку передусім за рахунок сировинних галузей, а отже, низького рівня доданої вартості.

Екстенсивний розвиток деякою мірою може поєднуватися з інтенсивним. Щоб перейти на переважно інтенсивний шлях розвитку, необхідно якісно вдосконалити всі елементи економічної системи.

Інтенсивний (лат. intensio — напруження, посилення) тип розвитку (інтенсифікація виробництва) — процес суспільного виробництва, що грунтується на застосуванні передусім ефективніших елементів продуктивних сил та досконаліших форм розвитку (техніко-економічної, організаційно-економічної і суспільної).

Інтенсифікація виробництва, на відміну від екстенсивного розвитку, має анти-витратне спрямування, оскільки супроводжується зменшенням витрат живої та уречевленої праці на одиницю продукції.

Розрізняють чотири основні форми інтенсифікації виробництва: фондозберігаючу, працезберігаючу, матеріало- і ресурсозберігаючу, всебічну. За фондозберігаючої форми інтенсифікація виробництва зростає завдяки впровадженню нової техніки і технології, що зумовлює зменшення потреб в робочій силі за одноразового зростання складної праці, забезпечуючи зростання продуктивності праці. За працезберігаючої форми інтенсифікація виробництва посилюється завдяки зростанню інтенсивності праці певної незмінної кількості працівників або за виконання тих самих обсягів робіт меншою кількістю працюючих. За матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікація виробництва означає застосування економічніших предметів праці (композитних матеріалів, сплавів різних полімерів тощо) і раціональнішого використання тих самих предметів праці, а також споживання меншої кількості сировини, електроенергії тощо. За всебічної форми інтенсифікації виробництва раціонально поєднуються всі попередні форми, завдяки чому якісно зростає ефективність суспільного виробництва.

Із розгортанням НТР, особливо на другому її етапі, розвинуті країни використовують усі форми інтенсифікації виробництва. Впровадження фондозберігаючої форми пов'язане з автоматизацією виробництва, використанням технологічного устаткування з програмним управлінням, ЕОМ і мікропроцесорів, промислових роботів, гнучких виробничих систем, з появою "безлюдних виробництв". Унаслідок цього у 3—4 рази зростає продуктивність устаткування і праці, поліпшується якість продукції. У передових галузях промисловості США кожна одиниця продукції була у середньому у 20 разів наукомісткішою, ніж у традиційних галузях. Частка витрат на НДДКР шести передових галузей промисловості становила майже 50 %.

У розвинутих країнах поширюється система СІМ-інтеграції виробництва на основі ЕОМ, або комплексна автоматизація виробництва, починаючи з проектування і закінчуючи збутом, а також автоматизація управління цими процесами. Такі системи забезпечують скорочення витрат на проектування більш ніж на 20 %, підвищення продуктивності праці приблизно на 50 %, капіталовіддачі — у 2—3 рази. При цьому якість продукції поліпшується в середньому в 3—3,5 раза.

Отже, економічний прогрес можна розглядати як процес прогресивних, структурних зрушень, зокрема перерозподілу наявних ресурсів (матеріальних, фінансових та ін.) в ефективніші галузі.

Використання фондозберігаючих і працезберігаючих форм інтенсифікації виробництва забезпечує скорочення матеріаломісткості та енергомісткості виробництва, впровадження матеріало- і ресурсозберігаючої форми інтенсифікації виробництва. Комплексна автоматизація виробництва передбачає революційні зміни у предметах праці. Ці зміни відбуваються внаслідок створення різноманітніших за властивостями матеріалів, нових конструкційних матеріалів, багатокомпозитних, надчистих, керамічних, надтвердих та ін. Як наслідок — наприкінці 80-х років XX ст. питома вага сировини на одиницю промислової продукції в США становила 40 % від рівня 1900 р.

В Україні дотепер переважали екстенсивні фактори розвитку народного господарства. Основні форми інтенсифікації виробництва не впроваджувалися зовсім або впроваджувалися частково і недостатньо. Так, протягом 1980— 1990 рр. основні виробничі фонди промисловості зросли на 61 %, а обсяг її продукції — лише на 37 %. У наступні 10 років ситуація істотно погіршилась: так, якщо у 1990 р. вартість основних виробничих фондів промисловості становила 153 млрд крб., то у 2000 р. — 267 млрд грн. (приблизно в 4 рази менша). Енергомісткість національного доходу за 1991—1998 рр. збільшилася приблизно на ЗО %, електромісткість — на 45 % при зниженні виробництва на 47 %. У наступні роки ці показники погіршувались, і лише з 1999 по 2002 рік енергомісткість виробництва продукції дещо скоротилася на 0,3 % (з 4,9 до 4,6 %).

Критерії економічного розвитку.

Наявність двох основних типів економічного прогресу передбачає з'ясування його критеріїв.

Критерії економічного прогресу — найважливіші сутнісні та якісні зрушення в процесі еволюції економічної системи, які сприяють розвиткові потреб, інтересів і цілей людини, усіх її сутнісних сил та їх реалізації.

До сутнісних зрушень належать такі радикальні перетворення в існуючій економічній системі, які зумовлюють появу елементів і форм прогресивнішої і розвинутішої економічної системи. До якісних зрушень — ті кількісно-якісні перетворення, які не зумовлюють появу елементів і форм прогресивнішої системи, відбуваються в межах існуючої сутності.

Сутнісні зрушення у відносинах економічної власності сучасного капіталізму — це насамперед виникнення народних підприємств, елементів перерозподілу національного доходу в інтересах найбідніших верств населення, впровадження елементів національного планування економіки тощо. До таких змін у технологічному способі виробництва відносять перехід від машинного до автоматизованого виробництва, виникнення в системі продуктивних сил таких нових елементів, як наука, інформація, перехід від переважно часткового типу суспільного поділу праці до одиничного та ін. Якісними перетвореннями у відносинах економічної власності є виникнення акціонерної власності, фінансового капіталу, власності транснаціональних корпорацій, інтегрованої капіталістичної власності тощо. До якісних зрушень у господарському механізмі належить перехід від переважно ринкових важелів саморегулювання економіки до свідомого і цілеспрямованого державного регулювання макроекономічних процесів. Такими зрушеннями в організаційно-економічних відносинах є перехід від авторитарних методів менеджменту до демократичних, перехід частини управлінських рішень до автономних бригад та ін.

Оскільки продуктивні сили є змістом суспільного способу виробництва, відносини економічної власності — суспільною формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій є зміст, то розвиток продуктивних сил — це найзагальніший критерій економічного прогресу. Цей розвиток передусім детермінує перехід від одного суспільства до іншого, від однієї стадії, фази, ступеня — до іншої. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці, національне багатство, з'являються