Механізм функціонування тарифної системи країни. Застосування особливих видів мита як обмежувальних заходів

Одним із наслідків інтегрування економіки України до світового економічного простору є прийняття певних зобов'язань відносно вжиття цілого ряду заходів у сфері регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Ці зобов'язання в першу чергу пов'язані з обмеженням у використанні тарифних та нетарифних методів захисту національного ринку. Водночас проблема економічної незалежності є актуальною і для держави, яка активізує процес входження до світової системи господарювання.

Отже, на сучасному етапі розвитку митно-тарифної системи в Україні існує певна суперечність між звуженням можливостей застосування тарифних заходів та підвищенням захисних функцій держави в умовах інтернаціоналізації господарського життя.

Врегулювання даної суперечності можливе за рахунок зменшення ролі звичайних видів митного тарифу як інструментарію захисту національного ринку та значного розширення діапазону застосування особливих, каральних видів мита. Відповідно до міжнародних правових норм звичайними вважаються ті види мита, які мають постійне застосування (імпортне, експортне чи транзитне мито), а особливі види мита— це ті, які застосовуються в окремих екстремальних ситуаціях.

В екстремальних ситуаціях застосовуються надзвичайні тарифні заходи, що класифікуються за принципом обмеження. Вони поділяються на три види: антидемпінгове, спеціальне та компенсаційне мито. Інколи особливі види мита називають дискримінаційними, тому що їх рівень завжди значно вищий, ніж звичайний, і використовуються вони винятково для посилення тарифного тиску на товари іноземного виробництва з метою пониження їх конкурентоспроможності.

Дані види митного тарифу застосовуються не тільки для вирішення стратегічних завдань (захист національного ринку або акумуляція коштів), але й у разі виникнення форс-мажорних обставин, а саме: необхідність погашення тимчасового дисбалансу з певної торговельної групи, експансія дешевої низькоякісної продукції на національний ринок, адекватні дії країни на економічну експансію з боку інших держав і под.

Як правило, особливі види мита є тимчасовим заходом і використовуються країною або в односторонньому порядку з суто захисною метою від спроб недобросовісної конкуренції із боку її торговельних партнерів, або як захід у відповідь на дискримінаційні дії, що порушують інтереси країни з боку інших держав.

Інший важливий аспект особливих видів мита— це їх "точковий характер" впливу. Вони мають використовуватися стосовно до імпорту окремих іноземних товарів чи окремих іноземних виробників, які застосовують демпінг або субсидії при експорті або виробництві продукції, або при зростаючій загрозі для українського ринку масового імпорту товарів.

Перед застосуванням особливих видів мита провадиться розслідування (за дорученням уряду країни) конкретних випадків з метою отримання об'єктивних доказів того, що саме несприятливий вплив іноземної конкуренції завдав або невідворотно загрожує завдати істотного збитку якій-небудь галузі економіки держави. Ці обставини ускладнюють процес введення та використання особливих видів мита. У процесі розслідування провадяться двосторонні переговори, визначаються позиції, розглядаються можливі пояснення ситуації, що виникла, робляться спроби розв'язати проблему іншим шляхом. Слід зауважити, що введення особливих видів мита є надзвичайним заходом, який використовують країни для врегулювання торговельних суперечностей.

Відповідно до законодавства Україна в окремих випадках при ввезенні на митну територію чи вивезенні за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита може застосовувати антидемпінгове спеціальне мито та компенсаційне мито.

Механізм використання антидемпінгового мита — це система заходів, пов'язаних з використанням митного тарифу з метою блокування потоку товарів, реалізація яких відбувається за демпінговими цінами. При цьому під демпінгом розуміється продаж значних за обсягами партій товару за цінами, які суттєво нижчі, ніж при звичайних комерційних операціях на внутрішньому ринку (або в країні походження даного товару) і завдають або можуть завдати економічного збитку національній промисловості або суттєво загальмувати її розвиток.

Таким чином, дане визначення чітко класифікує два критерії, які необхідні для констатації факту демпінгу,— ціновий, або вартісний, критерій та критерій економічного збитку. Тому при здійсненні антидемпінгових процедур насамперед визначаються поняття "нормальна ціна" і "нормальна вартість". Під "нормальною ціною товару" розуміють ціну, за якою аналогічний товар реалізується на внутрішньому ринку країни-експорту або походження. Якщо продаж аналогічних товарів на ринку країни-експорту або походження відсутній чи неможливо зробити правильне порівняння, то "нормальною" ціною вважається ціна аналогічних товарів, відповідно до якої товари експортуються до інших країн. Якщо і таким способом неможливо встановити нормальну ціну, то нею вважається "нормальна вартість", яка отримується додаванням "фактичних" витрат виробництва і помірного обсягу прибутку. Ціни кваліфікуються як демпінгові, якщо різниця між "нормальною" продажною ціною і ціною угоди перевищує встановлений процент, як правило, це 20 %.

"Нормальна вартість" визначається різними методами залежно від наявності інформації щодо цін, витрат виробництва, а також від напряму поставок товарів (з країн з ринковою економікою або з інших). Відповідно до законодавства країн ЄС при ввезенні товару з країн з ринковою економікою "нормальна вартість" визначається за рівнем внутрішньої ціни на ідентичний товар у країні експорту чи країні, де виробляється даний товар.

У разі, якщо такий товар не продається на внутрішньому ринку чи його продаж здійснюється не за звичайних ринкових умов, що не дає змоги порівнювати експортну та внутрішню ціни, "нормальна вартість" визначається за ціною експорту до "третьої країни" або спеціально розраховується. При розрахунку "нормальної вартості" за ціною експорту до "третьої крпни" береться до уваги найвища з наявних реалізаційних зовнішньоторговельних цін.

Величина "нормальної вартості" для країн з державно-регульованою економікою визначається в інший спосіб, а саме — за вартісними категоріями країн з ринковою економікою, які не входять до ЄС, але умови виробництва в яких близькі до умов виробництва країн з державно-регульованою економікою. Розрахунки "нормальної вартості" здійснюються:*

відповідно до реально діючих цін країни з ринковою економікою;*

відповідно до цін, за якими країна з ринковою економікою продає ідентичний товар до інших країн;*

на підставі вартості показників (прямі витрати виробництва, адміністративно-господарські витрати, прибуток) країни з ринковою економікою.

Дані підходи зумовлені такими факторами:

1. Необґрунтованістю у вказаних країнах існуючих цінових та інших вартісних показників, оскільки вони формуються не під впливом об'єктивних ринкових тенденцій, а встановлюються державними органами;

2. Мізерністю, а деколи повною відсутністю в країнах з державно-регульованою економікою інформації про ціни та інші вартісні показники.

Тому в примітці до статті VI ГАТТ з ініціативи Чехословаччини було зафіксовано положення про те, що в разі імпорту з країни, де внутрішні ціни фіксуються державою, пряме зіставлення імпортної ціни з внутрішньою ціною товару в такій країні для цілей установлення демпінгу не завжди виправдане. Це положення відіграло значну роль у захисті Східноєвропейських країн від звинувачення в демпінгу.

Величини експортної ціни і нормальної вартості при визначенні розміру демпінгу спочатку зіставляються. Для цього або до експортної ціни, або до величини нормальної вартості вносяться поправки на якість, кількість і умови його реалізації. Відповідно до законодавства ЄС поправки на якісні відмінності вносяться виходячи з вартісної оцінки впливу відмінностей в якісних параметрах на ціну.

Поправки на кількість можуть вноситись у тих випадках, коли різниця в цінах повністю або частково зумовлена або знижками за кількість, або економією на витратах виробництва при виготовленні і поставках великих обсягів товару. Виходячи із законодавства ЄС до уваги беруться знижки на кількість, які надаються протягом не менше 6 місяців і поширюються на значну частину поставок товарів (зазвичай не менше 20 % загального обсягу їх реалізації на внутрішньому ринку чи ринку "третьої країни"). Врахування відмінностей в умовах реалізації рекомендується здійснювати через внесення поправок на розміри мита, податків, на умови кредитування, застави, гарантії, технічної допомоги, післяпродажного сервісу, а також на фрахтовий базис. Відповідно, до другого критерію демпінгу економічно збитковим у світовій практиці вважається такий значний збиток, який завдається або може бути завданий імпортом "демпінгового" товару підприємству, яке розвивається або вже розвинуте в країні імпорту.

Визначаючи економічний збиток, виходять з трьох груп показників:*

динаміки імпорту і динаміки частки ринку, що належить постачальникам демпінгового товару;*

співвідношення імпортних цін на демпінговий товар і внутрішніх цін на аналогічний товар;*

впливу імпорту "демпінгового" товару на економічні показники національних підприємств.

Перша група показників є основою кваліфікації (визнання факту й оцінки) матеріального збитку. Ці показники вираховуються і враховуються практично в усіх випадках антидемпінгових суперечок, які мають місце, наприклад, у країнах ЄС, при цьому провадження антидемпінгових процедур відбувається за різних кількісних оцінок цих показників.

Цінові показники можуть розраховуватися за співвідношенням імпортних цін до оптових. Ці показники як додатковий до демпінгової маржі вартісний орієнтир можуть кількісно відрізнятися від показника цінового критерію демпінгу.

При розрахунку показників третьої групи береться до уваги вплив імпортного "демпінгового" товару на випуск і реалізацію аналогічної національної продукції, використання виробничих потужностей, запаси продукції, прибуток, доходи від інвестицій, на зайнятість, рух ліквідних засобів та ін. При цьому для врегулювання антидемпінгових суперечностей повинно бути констатоване зниження ефективності роботи національних підприємств (зменшення доходів, скорочення зайнятості).

Констатація національними органами окремих країн або наднаціональними органами країн ЄС демпінгової маржі й економічного збитку,