Нарощування глобалізації супроводжується виникненням глобального ринку праці, коли внаслідок відкритості ринків праці країн, що розвиваються, їхнє населення знаходить собі роботу за кордоном, і досить часто — в країнах "центру". Ця ситуація якраз характерна для українського ринку праці. І хоч уважається, що глобального ринку праці не існує, через що прикордонні бар'єри всередині країн "центру" розмиті, проте між "центром" та периферійними країнами вони все більше посилюються.

Переваги ліберальної економіки добре ілюструє досвід Китаю, де одночасно реалізуються дві економічні моделі — відкрита та закрита: п'ять головних галузей економіки розвиваються за умов державної монополії та директивного планування, решта галузей— за ринковим типом відносин. А щодо вільних економічних зон провадиться типова ліберальна зовнішньоекономічна політика, хоч у Китаї не застосовували ні шокової терапії, ні форсованої приватизації. Головним напрямом реформ було забезпечення соціально-політичної стабільності більш як мільярдного китайського суспільства та подолання соціально-економічного і технологічного відставання від розвинутих країн світу за рахунок високих темпів економічного розвитку і зростання продуктивних сил. Завдяки такій політиці в економіку Китаю щороку надходить до 40 млрд. дол. США іноземних інвестицій, загальний обсяг яких за останнє десятиріччя перевищив 400 млрд. дол., що дозволило Китаю за сім років подвоїти річний обсяг ВВП (1997 року він становив 3670 млрд. дол. США).

Отже, переваги відкритої економічної моделі умовно можна поділити на загальні (основні) та специфічні, властиві економіці та особливостям суспільного розвитку кожної країни. Основні переваги полягають у створенні сприятливих умов: 1) для широкомасштабного інвестування капіталу в економіку країни, збільшення за цей рахунок кількості робочих місць, зростання ВВП, тобто підвищення життєвого рівня населення своєї країни; 2) для інтегрування національної економіки у світову— для вступу до міжнародних економічних союзів та організацій з метою залучення до міжнародного поділу праці, унаслідок якого зростає ефективність національної економіки.

Однією з істотних проблем стратегії зовнішньоекономічних відносин України є визначення правильного співвідношення різних векторів щодо входження країни в систему світових господарських відносин, головним з яких після ухвалення Президентом України Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу (1998) залишається європейський інтеграційний напрям. На жаль, уже тривалий час не зникають складні питання щодо реалізації цього напряму, його співвідношення з іншими чинниками зовнішньоекономічного розвитку та участі України в глобальних економічних процесах. Схвалення інтеграції України до структури Європейського Союзу не виключає потреби в стратегічному балансі між європейським та азіатським векторами зовнішньоекономічного розвитку.

У перспективі найважливіше значення в зовнішньоекономічній діяльності України матимуть відносини з країнами СНД, а найбільшим пріоритетним економічним партнером України залишається Росія. Отже, у цьому напрямку зовнішньоекономічна діяльність України має бути спрямована на усунення бар'єрів в економічному обміні з названими країнами. У зовнішньоекономічній сфері також важливо враховувати геоекономічну роль Японії як одного з трьох найпотужніших економічних центрів світу, а також Китаю.

В економіці глобалізація передусім охоплює фінансове середовище. Україна як відносно невелика, але невід'ємна частина світового господарства взаємодіє зі світовими фінансовими ринками, і така взаємодія має бути продуктивною з огляду на вузькість внутрішнього ринку капіталів. Наша держава сьогодні майже не репрезентована на міжнародних валютних ринках через слабкість національної економіки, тому Національний банк України змушений підтримувати гривню, оскільки послаблення багатьох обмежень на торгівлю національною валютою може мати негативні наслідки для її стабільності. НБУ розумно не допускає участі іноземних суб'єктів на торгах гривнею в Україні, бо навіть одна масштабна спекуляція в змозі похитнути стабільність валютного курсу. За останні роки Україна зробила перші кроки на міжнародних фінансових ринках, однак їх важко назвати успішними. Проте рух у цьому напрямі має тривати, оскільки міжнародні ринки капіталу є надзвичайно потужним джерелом залучення коштів в українську економіку.

До складників фінансової глобалізації економіки можна віднести: розвиток платіжних систем та безготівкових розрахунків; збільшення міжнародних потоків капіталу у формі прямих та портфельних інвестицій; еволюцію ринків похідних фінансових інструментів; зростання обсягів торгівлі на валютних біржах; формування регіональних валютних угруповань; інтеграцію міжнародного банківського капіталу; розвиток офшорного банківського бізнесу; реформування світової фінансової архітектури.

Міжнародні валютно-кредитні відносини характеризуються розгалуженою інституційною структурою валютно-фінансових установ на глобальному та регіональному рівнях, чільне місце в якій належить МВФ та МБРР. В Україні склалися різні підходи щодо оцінки співробітництва з МВФ, але не можна не враховувати сучасних реалій системи господарських відносин світу. Отже, без додержання узвичаєних правил, закріплених у статуті МВФ, практично неможливо розвивати зовнішньоекономічну сферу країни, реалізувати переваги участі в міжнародному поділі праці. МВФ передбачає жорстку обумовленість надання державам—членам кредитів та позик, втручання в розроблення та реалізацію національних економічних програм, тому важливим завданням української держави є плідне використання членства у МВФ та інших міжнародних фінансових установах в інтересах національної економіки.

Чільне місце в зовнішньоекономічній діяльності посідає співробітництво з групою Світового банку— міжнародною організацією розвитку, мета якої полягає в наданні допомоги країнам— членам в економічному та соціальному розвитку. Група Світового банку залучає п'ять тісно пов'язаних інституцій, головними з яких постають Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР). їхня центральна мета полягає у сприянні позичальникам у боротьбі з бідністю та за підвищення стандартів життя населення країн із середнім та низьким рівнем економічного розвитку. Фінансова та економічна допомога Банку зосереджена на сприянні Україні в стабілізації її економіки, проведенні економічних реформ, поліпшенні стану платіжного балансу, збереженні та розвитку систем соціального захисту, уточненні їхньої адресності.

Поглиблення співробітництва зі Світовим банком відбилось у цільових позиках на системні та інвестиційні проекти для здійснення економічної реформи в Україні, першою чергою на реформування державного сектору, структурні та інституційні зміни галузей та секторів економіки. Останнім часом в Україні впроваджено шість системних проектів на загальну суму 2010 млн. дол. США. Банк також підтримує розбудову соціального сектору в Україні, заходи для захисту довкілля тощо. Протягом наступних років Світовий банк готовий надавати Україні фінансову підтримку в розмірі до млр. дол. США щороку за умови послідовного запровадження комплексних реформ та успішного подолання інституційних хиб.

У разі ж поліпшення інвестиційного клімату передбачається збільшення обсягів інвестицій МФК (Міжнародна фінансова корпорація) у приватний сектор. Світовий банк перетворився на одного з головних кредиторів України, станом на кінець 2000 р. на МБРР припадало 20 % зовнішньої заборгованості України.

Досить не ординарно складається співробітництво України з Європейським банком реконструкції та розвитку, який хоч і став провідним інвестором в Україні, але його роль є скоріше допоміжною. Разом з тим він є своєрідним каталізатором назрілих змін у модернізації економіки та розвитку приватного сектору в Україні. Політичний діалог на високому рівні між керівництвом банку та Урядом України дає можливість узгоджувати спільні пріоритети діяльності з національними інтересами України.

Отже, розширення та зміцнення співробітництва між Україною та міжнародними фінансовими установами важливий компонент зовнішньоекономічної діяльності країни. Першочерговим пріоритетом для всіх гілок влади має бути підвищення ефективності такого співробітництва, оскільки саме воно сприяє посиленню макроекономічної стабільності, реалізації структурної перебудови та ринковій трансформації перехідних економік. Загалом же трансформаційні процеси в економіці будуть успішними за умови реалізації комплексної стратегії розвитку, ініційованої національним урядом. Для цього Світовий банк рекомендує організувати висококваліфіковане керування економікою, створити належне інституційне середовище, забезпечити узгодженість прийняття рішень, виконання правових та судових процедур, продуманість систем регулювання та інші заходи, тобто ця стратегія відрізняється від ідеології Вашингтонського консенсусу.

Література

1. Государственное регулирование экономики: Учеб. пособие для вузов / Т. Г. Морозова, Ю. М. Дурдыев, В. Ф. Тихонов и др.; Под ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Юнити-Дана, 2001.

2. Губський Б. В.у Лук'яненкоД. Л, Сіделко В. Р. Концептуальні засади розвитку зовнішньоекономічної діяльності України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. — Вип. 7. — К.: КНЕУ, 2001.

3. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / СМ.Чистов, А. С. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. — К.: КНЕУ, 2000.

4. Диба М. Проблеми регіональної політики // Маркетинг в Україні.— 2001. — № 4.

5. Економічна політика: Навч. посібник /1. В. Буян, П. Д. Гуменюк, Р. М. Березюк та ін. — Тернопіль: ТАНГ, 1997.

6. Экономическая теория / Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тара-севича. — 3-е изд. — СПб.: Питер, 2002.

7. Экономическая теория: Учебник. — М.: Инфра-М, 2002.

8. Козловски П. Этика капитализма (с комментарием Дж. Бьюке-нена); Эволюция и общество: Критика социобиологии. — СПб.: Экон. шк., 1996.

9. Конституція України. — К., 1996.

10. Концепція економічної безпеки України.— К.: 1ЕП НАНУ, 1998.

11. Ладюк О.Д. Зовнішньоторговельна політика України у контексті економічної безпеки // Стратегія економічного розвитку України: Наук, зб. — Вип. 7. —