Макроекономічна політика перехідної економіки. Грошово-кредитна політика
Важливим складником економічної політики країн з розвинутою ринковою системою є грошово-кредитна політика. Щоб ліпше уявити її роль в економічному житті, слід узяти до уваги такі теоретичні положення. У процесі відтворення суспільного продукту на перше місце, як заведено, ставиться виробництво. Гроші є інструментом обслуговування обігу товарів і надання послуг. У цьому розумінні вони є похідним елементом економічних процесів. Разом з тим сучасна ринкова система обумовлює відносну самостійність кожного з її елементів, а це значить, що грошовий обіг, з одного боку, збагачується своїми особливостями, закономірностями і т. п., а з другого — стає важелем дедалі активнішого впливу на інші економічні процеси, як-от: на темпи економічного зростання, сукупний попит, рівень безробіття, обсяг інвестицій, інфляцію тощо.
В економічній літературі описується чимало концепцій грошово-кредитного регулювання. Найзначнішими з-поміж них є кейнсіанська та монетаристська.
Кейнсіанська модель грошово-кредитного регулювання. Дж. М. Кейнс здійснив революцію в поглядах економістів на природу ринкового регулювання. Він стверджував, що ринкова рівновага може бути досягнута за рівня, набагато нижчого від потенційного обсягу ВВП, і коли значна частина робочої сили може виявитись безробітною. Дж. Кейнс уважав, що економіка може надовго "зависнути" у стані заниженого випуску і хронічного безробіття, оскільки поведінка заробітної плати і цін не є гнучкою і механізм відновлення повного використання виробничих ресурсів робочої сили і матеріально-речового капіталу діє недосконало. Вихід із цього становища він убачав у державному втручанні для підвищення сукупного попиту, а інструментом втручання є бюджетно-податкові та грошово-кредитні важелі.
Вирішального значення у структурі сукупного попиту кейнсіанська теорія надає інвестиційному попиту. Зміна рівня інвестицій унаслідок мультиплікаційного ефекту спричиняє значні коливання рівнів виробництва і зайнятості. Своєю чергою на обсяг інвестицій найсильніший вплив має відсоткова ставка, оскільки вона є витратами на отримання кредиту для фінансування інвестиційних рішень. Підвищення відсоткової ставки скорочує обсяг інвестицій, а отже, і обсяг ВВП.
За кейнсіанською теорією проглядається така функціональна залежність: зростання грошової маси викликає падіння відсоткової ставки, а це веде до зростання інвестицій і в кінцевому підсумку— до збільшення зайнятості і виробництва. Тобто відсоткова ставка стає важелем впливу грошового обігу на економіку в цілому. Аналіз грошового ринку, на якому складається рівень відсоткової ставки під впливом взаємодії попиту та пропонування, є важливим елементом кейнсіанського вчення.
Не вдаючись до розгляду всіх деталей кейнсіанської теорії, можна висновувати, що, використовуючи методи грошово-кредитної політики, держава має можливість впливати на рівень відсоткової ставки, а через неї— на рівень інвестицій, забезпечуючи таким способом повне використання виробничих ресурсів.
Проте, порівнюючи ефективність грошово- кредитних і бюджетно-фіскальних методів, Дж. Кейнс і його послідовники перевагу надавали останнім, що пояснювали такими причинами. По-перше, економіка може потрапити в так звану пастку ліквідності, за якої підвищення пропонування грошей не впливає на зміну національного доходу. Пастка ліквідності полягає в тому, що відсоткова ставка перебуває на дуже низькому рівні й далі падати не буде, а можливе тільки її підвищення. За цих умов власники грошей не мають бажання інвестувати їх. Приріст грошей не йде на інвестиції, а поглинається спекулятивним попитом, тобто осідає на руках. Оскільки відсоткова ставка не змінюється, то інвестиції і рівень виробництва залишаються постійними. Механізми ринкового регулювання не забезпечують вихід із цієї ситуації, тому потрібний імпульс із-за меж ринкової системи. Цим імпульсом с бюджетно-фіскальна політика. По-друге, Кейнс заперечував сталість швидкості обігу грошей, уважаючи її змінюваною і непередбачуваною, звідки випливає, що гроші не служать фактором визначення динаміки обсягу виробництва, зайнятості і цін. І по-третє, ціни в ринковій економіці, за Кейнсом, негнучкі.
Спираючись на свої постулати і беручи до уваги канали впливу грошово-кредитної й бюджетно-фіскальної політики на економіку, Кейнс дійшов висновку, що за умов депресії монетаристські методи не результативні. На його думку, податки і державні видатки є більш дійовими засобами впливу на економіку. Зрештою це дало підстави послідовникам Ксенса стверджувати, що "гроші не мають значення".
Монетаристська теорія. Повоєнний період майже до кінця 1960-х початку 1970-х років був найсприятливішим для соціально-економічного розвитку провідних західних країн за останні 100 років. Між тим, на початку 70-х років стали відчуватися прорахунки кейнсіанської теорії, котрі виявились у високих темпах інфляції та рівні безробіття, перебільшенні ролі державних інвестицій і бюджетних методів регулювання кон'юнктури, низькому ефекті дефіцитного фінансування.
Криза кейнсіанської політики реанімувала монстаристські теорії грошей. Вихідні постулати мопс гарнетів діаметрально протилежні кейнсіанським принципам. Вони (монетаристи) впевнені, що ринкова економіка є достатньо стійкою і ринковий механізм забезпечує самостійне відновлення економічної рівноваги. Через це монетаристи не визнають державного регулювання, активно захищають принципи вільної конкуренції. Вирішальне значення в розвитку виробництва, на їхню думку, належить грошам. Фундатор монетаристської теорії М. Фрідмен стверджує, що недооцінювання ролі фошового обігу і грошей, яке виявилось у недостатньому забезпеченні економіки грошовою масою під час Великої депресії 1929—1932 рр., суттєво посилило спад і ускладнило вихід з нього. Монетаристська концепція розглядає швидкість обігу грошей як змінну, але передбачувану величину. На швидкість обігу грошей впливає очікуваний рівень інфляції та відсоткова ставка. Крім цього, монетаристи виявили зв'язок між гем памп зростання грошової маси, реального і номінального ВВП, що дає можливість через зміну темпів зростання грошей впливати на обсяг виробництва.
Монетаристи відкидають активну грошово-кредитну політику, націлену відразу на стабілізацію пропонування грошей і відсоткової ставки. На їхню думку, головним об'єктом регулювання має бути не відсоткова ставка, а темпи зростання пропонування грошей. Тому центральний банк країни повинен увесь час проводити передбачувану політику і забезпечувати стійке й помірне зростання грошової маси. Темпи зростання грошової маси мають відповідати середнім темпам зростання ВВП і ще 1 % додатково, що пов'язане з уповільненням обігу грошей.
У класичному варіанті монетаристська політика застосовувалась у США тільки з жовтня 1979 р. до жовтня 1982 р. За цей період удалося розробити досить радикальні заходи боротьби з інфляцією. Проте подолання інфляції і перехід до нової якості економічного зростання знизили актуальність монетаристських рекомендацій, і відтак економісти перестали стверджувати, що "гроші не мають значення".
Сучасна грошова теорія все більше інтегрує елементи різних напрямів: кейнсіанства, монетаризму, деяких інших — і виглядає як їх синтез.
Чинники впливу на грошово-кредитну політику в Україні. У перехідній економіці України існують дві групи специфічних чинників, що впливають на її грошово-кредитну політику. Це, по-перше, перехід від командно-адміністративної системи до ринкової, а по-друге, специфічні умови соціально-економічного й політичного стану, за яких здійснюється перехід.
Перебування економіки України на перехідному етапі означає, що в ній бракує стійкої економічної системи з властивими їй механізмами саморегулювання і саморозвитку, економіка мінлива і нестійка, а поведінку економічних агентів обумовлюють невідомі важкопередбачувані ситуації. Ще не склалися довгострокові орієнтири господарської діяльності, не сформувались міцні економічні взаємозв'язки. За таких умов держава не в змозі застосовувати стандартні механізми й інструменти макроекономічного регулювання, які використовуються в розвинутих ринкових системах. На непередбачувану ситуацію суб'єкти реагують непрогнозовано, тому потрібні нетрадиційні й нестандартні методи та засоби грошово-кредитного регулювання.
Також специфіка перехідної економіки України полягає в тому, що відбулося різке падіння економічних показників, розірвалися економічні зв'язки, утворився високий рівень безробіття. Усе це втілилось у дисбалансі сукупного попиту і сукупного пропонування, інфляції та завеликому дефіциті державного бюджету. Через усе це формування ринкового механізму доводиться пов'язувати із заходами зі стабілізації економіки.
Специфіка цілей грошово-кредитної політики у перехідній економіці. Економічна специфіка країн, що переходять до ринку, обумовлює специфіку цілей грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика таких країн має чітко виражений антиінфляційний характер. Антиінфляційна політика є, як звичайно, основою програми стабілізації на перших етапах трансформації економіки.
Варто зауважити, що механізми інфляції в перехідній економіці остаточно не визначені. Так, інфляційні процеси в Україні не можна зрозуміти, обмежившись тільки поняттями інфляції попиту й інфляції витрат. Зрозуміло, що без урахування структурної деформації економіки та дезіитеграційних процесів пояснити інфляцію неможливо.
Деякий час тому наші економісти у владі гадали, що придушення інфляції забезпечить автоматичний вихід з економічної кризи. Проте, як переконує досвід останніх років, фінансова стабілізація, яка виявилась у вповільненому темпі зростання цін, ще не забезпечує перехід до економічного зростання. Для цього треба реформувати грошово-кредитну і податкову систему, створити інститути ринкової системи, налагодити конкурентне середовище. Наприклад, у Росії 1997 року вдалося зменшити темпи інфляції до 11 % річних на споживчі товари, збільшити ВВП на 0,2 %, але ця вузько фінансова стабілізація не обумовила економічного зростання. Криза, що спалахнула в серпні 1998 р., наочно продемонструвала недостатність суто фінансової стабілізації.
Отже, цілі грошово-кредитної політики в перехідній економіці України не можна було однозначно й прямолінійно переносити з практики розвинутих ринкових країн.
Національний банк України (НБУ) будував свою грошово-кредитну політику на монетаристських принципах, у підґрунті яких лежить спосіб
