У країнах з перехідною економікою використання методу монетарного гарантування викликало багато нових проблем: по-перше, непередбачуваний попит на гроші; по-друге, грошове регулювання тут використовується для досягнення короткострокової стабілізації, а не є орієнтиром у середній та довгостроковій політиці, як у країнах з розвинутою ринковою системою.

Реалізація монетарної політики Національним банком України мала в кінцевому підсумку незадовільні результати: обмеження грошової маси призвело до її перетікання з виробничої сфери у сферу фінансових спекуляцій; споживчий попит скоротився; перетікання грошей з виробничої сфери у спекулятивний сектор викликав прискорений обіг грошей, що рівнозначно збільшенню їх маси, а це, відповідно, знижує антиінфляційний ефект стиснення грошової маси. Водночас наростала інфляція витрат, яка стала наслідком випереджального зростання цін на продукцію природних монополій, зменшення масштабу випуску продукції, подорожчання оборотного капіталу тощо.

Отже, приглушення інфляції скороченням грошової маси і переміщенням її в над прибуткову спекулятивну фінансову сферу призвело до нестачі грошей у реальному секторі економіки і, як наслідок, до масових неплатежів і непомірного бюджетного дефіциту. Обмеження сукупного попиту на тлі спаду у виробничій сфері і далі відтворювало вже наявні пропорції і не сприяло зміні структури реального сектору економіки.

Політика обмеження грошової маси обумовила низький коефіцієнт монетизації (відношення ІУЬ до обсягу ВВП), який у середині 90-х років становив 0,27. Ще меншим він був тільки в Росії і деяких інших країнах, тоді як у Франції у 1995 р. він дорівнював 0,67, Англії—1,10, Канаді — 0,63. Брак грошей увіходив до низки чинників, які спричинили зростання заборгованості платежів, широке використання грошових сурогатів, бартерний обмін, нагромадження запасів нереалізованої продукції.

Частково нестача грошей покривалася за рахунок припливу коштів нерезидентів, які активно скуповували державні цінні папери. В Україні це явище не мало такого широкого розмаху, як у Росії. Тільки в першій половині 1997 р. через купівлю нерезидентами (не громадянами країни) державних короткострокових зобов'язань на внутрішній ринок Росії надійшло 12 млрд. дол. Крім цього, велику суму коштів принесли кредити зарубіжних банків провідним російським комерційним банкам. За 11 місяців

1997 р. ця сума становила 6 млрд. дол. Набагато менша частка іноземного капіталу в обороті спекулятивного сектору стала для України пом'якшувальним фактором у фінансовій кризі восени 1998 р.

Особливості української банківської системи. Банківська система надзвичайно багато важить у реалізації грошово-кредитної політики. Саме через банківський сектор передаються імпульси грошово-кредитного регулювання.

Формування банківської системи України має низку специфічних особливостей, що вплинуло на цілі, засоби та результати грошово-кредитної політики. Ще наприкінці перебудови (1989— 1991 рр.) державні банки поступово комерціалізувалися. Разом з цим створювалися банки для обслуговування грошового обігу провідних галузей, а згодом — і окремих фінансово-промислових груп та підприємств-гігантів.

Комерційні банки України із самого початку створення не були зорієнтовані на обслуговування реального виробничого сектору, а служили інструментом для швидкого збагачення й нагромадження капіталу і прагнули отримати надприбутки від спекуляцій на фінансових ринках. Лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності й валютних операцій, високі відсоткові ставки не було належно враховано в діяльності НБУ. Грошові кошти стали перетікати з виробничої сфери у сферу фінансових спекуляцій, тому, незважаючи на масштабні грошові емісії, реальний сектор економіки весь час відчував нестачу грошових коштів. Водночас банки отримували величезні доходи від інфляційного перерозподілу, тому що переважна частина банківських установ із самого початку ставила за мету отримання над доходів від ризикованих операцій на валютних і міжбанківських ринках. При цьому дуже часто використовувались кошти з поточних рахунків клієнтів, що спричиняло несвоєчасні розрахунки між клієнтами й уповільнювало грошово-товарні операції.

Отже, банківська система перехідної економіки України відразу проігнорувала реалізацію найважливіших функцій, притаманних банківській системі розвинутих країн: надійне обслуговування господарського обігу; акумуляція заощаджень та їх перетворення на капітал, контроль за грошовим обігом. Вона працювала як антипод нормальної банківської системи: знекровлювала виробничий сектор, перетягувала грошові кошти у сферу фінансових спекуляцій, зациклювала рух грошових потоків усередині себе. Усе це і спричинило відмову від монетаристської політики і перехід до посилення державного регулювання й особливо до стимулювання роботи реального сектору економіки.

Методи та інструменти грошово-кредитної політики України. Національний банк України, як і всі центральні банки ринкових країн, має у своєму розпорядженні як прямі, так і опосередковані методи. До речі, розвинуті країни в рамках загальної лібералізації економіки в 70—80-ті рр. XX ст. перейшли переважно до опосередкованих методів.

Країни з перехідною економікою на перших етапах можуть користуватися здебільшого методами прямого адміністративного впливу: фіксованими процентними ставками, цільовим кредитуванням, обмеженням обсягу наданого кредиту. Ефективність цих методів досягається за умов пильного контролю за виконанням установлених нормативів.

НБУ свого часу виділив кілька банків для кредитування пріоритетних галузей народного господарства за відсотковими ставками, значно нижчими від ринкових. Але без налагодженого контролю ці кредити спрямовувались в основному на підтримку збиткових і малорентабельних підприємств. Часто порушувались принципи кредитування, класичним прикладом чого є банкрутство АБ "Україна".

Згодом НБУ починає користуватися в основному непрямими методами грошово-кредитного регулювання, і насамперед застосовувати норму обов'язкових резервів. Проте в розвинутих ринкових країнах центральні банки рідко послуговуються зміною норм обов'язкових резервів, аби не порушити усталеної конкурентної рівноваги. Але, на відміну від них, в Україні зміна норми резервів комерційних банків стає оперативним інструментом. А часта зміна цього показника робить економічну ситуацію малопередбачуваною.

Облікова ставка НБУ, або ставка рефінансування, теж є інструментом опосередкованого регулювання. Однак вона в основному мала віртуальний характер, оскільки не відповідала реальному сектору економіки. Облікова ставка НБУ, скоріше, виконувала роль маяка, який показував напрямок грошово-кредитної політики, і мала переважно психологічне значення. Між обліковою ставкою НБУ і ринковими ставками комерційних банків — слабка залежність. Навіть 2002 року ринкові ставки комерційного кредиту у 2—3 рази перевищували облікову ставку НБУ (25—30 % проти 8 %).

Операції на відкритому ринку НБУ здійснював перш за все для покриття дефіциту державного бюджету, тому цінні папери були короткостроковими й високодохідними. Неінфляційне покриття бюджетного дефіциту в такий спосіб викликає так званий ефект витискання, коли приватні інвестиції витискаються державними, які менш ефективні, ніж приватні.

Отже, зрештою доходимо сумного висновку, що інструменти грошово-кредитної політики в перехідній економіці України обмежені й нерозвинуті, банківська система — деформована, а цілі — непродумані.

Література

1. Павловський М. Суспільство та економіка перехідного періоду.— К.: Техніка, 1997.

2. Пал ЛесліА. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 1999.

3. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.

4. Пахомов Ю. Н., Крымский С. Б., Павленко Ю. В. Пути и перепутья современной цивилизации. — К.: Междунар. деловой центр, 1998.

5. Розпутенко І. Пріоритетні напрями економічної політики України.—К.: АДУ, 2000.

6. Сажина М. А. Научные основы экономической политики государства: Учеб. пособие. — М.: НОРМА, 2001.

7. СаксДж. Микроэкономика. Глобальный подход. — М., 1995.

8. Социальное рыночное хозяйство. Теория и этика экономического порядка в России и Германии. —СПб.: Экон. шк.., 1999.

9. Суперечності реформ. — К., 2001.

10. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). Інститут економічного прогнозування; орієнтованої економіки в Україні // Економіка України. —2000. —№ 1, 2.

11. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. —К.: Либідь, 2002.

12. Управление региональной экономикой / Под ред. Г.В.Гутмана. — М.: Финансы и статистика, 2001.

13. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. — М.: Логос 2001.

14. Ходов Л. Г. Основы государственной экономической политики: Учебник. — М.: БЕК, 1997.