Інституціональна економіка досліджує такі чинники, як сукупність норм і правил (інститутів), за допомогою яких структуруються та спрощуються відносини та взаємодія між економічними суб'єктами. Згідно з цією теорією людина схильна діяти на підставі само підтримуваних соціокультурних норм (звичок, стереотипів) та узвичаєної практики— різноманітних "рутин". Вони стають орієнтиром у дуже складному й мінливому світі, який людина пізнати не в змозі.

Отже, звички та стереотипи мислення, що їх поділяє більшість членів суспільства, називають інститутом. Інститути спочатку виникають на базі людських інстинктів та найпростіших потреб, сприяючи їхньому задоволенню; вони набувають само підтримувального характеру та згідно з принципом зворотного зв'язку формують стереотипи мислення.

При цьому відокремлюються культурні фактори формування інститутів, що походять від традицій, звичаїв (неформальні інститути), та правові, соціально-політичні (формальні) чинники, що передбачають зворотний активний вплив держави і пов'язаних з нею інститутів на економічних суб'єктів. Хоч інститути можуть застарівати, набуваючи архаїчного характеру, у цілому вони створюють ті соціально-культурні підвалини, без яких діяльність людини неможлива: інститути формують зв'язки між людьми, усувають відмінності в індивідуальній поведінці та, найголовніше, роблять поведінку індивідуума зрозумілою й передбачуваною для інших, що полегшує керування економічною системою. З іншого боку, розглядаючи інститути здебільшого як юридичні, а також неформальні норми, можна стверджувати, що вони обмежують діяльність людей, утворюючи певні рамки хньої поведінки.

Особливості формальних та неформальних інститутів виявляються в швидкості їхньої зміни. Так, формальні правила (юридичні закони) можуть змінюватись одно моментно. У системі інститутів вони утворюють свого роду зовнішній, поверховий шар, здатний стрімко мінятися. Неформальні інститути (узвичаєні стереотипи та норми поведінки, що вкоренилися в індивідуальній та суспільній свідомості), які становлять найміцніше ядро системи інститутів, повільно й важко піддаються змінам. Неформальні норми та правила за всіх змін навколишнього середовища трансформуються поступово, у міру формування альтернативних моделей поведінки організацій та індивідів згідно з новим сприйняттям ними вигід та витрат.

Отже, формальні та неформальні інститути визначають економічну поведінку та результати, формують економічну політику відповідно до економічних інтересів суб'єктів господарювання. Зміни інститутів змінюють характер та сприйняття економічної політики.

З поміж сукупності інституціональних чинників економічної політики провідна роль належить ідеології як засобу координації інститутів. Ідеї та ідеології формують розумові конструкції, які індивідууми використовують для того, щоб інтерпретувати навколишній світ та зробити вибір. Більше того, структуруючи взаємодію людей, формальні інститути чи навмисно, чи випадково "знижують ціну" діяльності згідно з чиїмись ідеями і тому підвищують значення розумових конструкцій та ідеологічних стереотипів у процесі вибору.

Важливою функцією організованих ідеологій є узгодження економічних інтересів, досягнення задовільного рівня однорідності уявлень щодо відносин між людьми в тому чи тому суспільстві як у позитивному, так і в нормативному плані. Це означає не тільки схожість уявлень про те, якою "повинна бути" економічна політика, а й однорідність у розумінні взаємозв'язків між елементами економічної системи, що своєю чергою передбачає існування відповідного ідеології економічного механізму.

Отож, використання ідеології як засобу координації інститутів призводить до двоякого результату. Наприклад, як початковий поштовх вона може бути ефективно використана для зміни поведінки людей у потрібному напрямку, який не обов'язково збігається з умовами максимізації їхнього добробуту в короткостроковому аспекті. Але тією мірою, якою ідеологія стає перепоною поведінці людей, пов'язаною з максимізацією їхнього добробуту, вона сама поступово починає руйнуватися, перетворюючись на набір пустих фраз, кліше, догм.

Удалим прикладом застосування ідеології на рівні суспільства можна назвати ідею Л. Ерхарда щодо побудови в повоєнній Німеччині "соціального ринкового господарства", а також протестантизм, що дозволив розвинути дух підприємництва та утримувати його у відносно мирних рамках добровільного обміну. Прикладом експлуатації ідеології, що закінчилася повним провалом, може бути СРСР. Безперечно, ідеологічні постулати переважна більшість населення сприймала щиро; люди свідомо поступалися особистими інтересами на користь "суспільним". Але тупе "вдовблювання" догм знецінювало ідеологічний заряд, незважаючи на намагання підкріпити його ідеєю згуртування суспільства перед лицем спільного ворога, обіцянками "світлого майбутнього". Періодичне "полювання на відьом" підривало довіру народу як украй потрібну умову укладання контракту, у тому числі й соціального, а також забезпечення надійності зобов'язань.

Розглядаючи інституціональні засади економічного розвитку, дуже важливо, на нашу думку, зупинитися на з'ясуванні значення культурної сфери в суспільному виробництві.

Матеріальне виробництво — це не більше ніж передумова, що створює уречевлений, предметний світ для власне людського життя, яке проходить саме у сфері культури. При цьому під культурою розуміють царину суспільного життя, в якій поєднуються творча діяльність людини та її результати. Тобто культуру можна визначити як активну, діяльну соціальну пам'ять людства. У такому розумінні до сфери культури ввійдуть не тільки наука та мистецтво, які традиційно належать до соціокультурних галузей, а й виховання, освіта, увесь той світ людського спілкування та, головно, соціальної творчості, в якому панують закони не відчуженого творчого діалогу окремих осіб.

Отже, культуру можна характеризувати як ту частину суспільного відтворювального процесу, в якому створюються передумови та результати творчої діяльності, а також безпосередньо здійснюється творча праця з усім розмаїттям її складників. Фактично, культура багато в чому визначається як над економічна сфера, тому що результатом творчої праці є не стільки предметна реальність, скільки творчий зміст, утілений у певній предметній формі.

Іншими словами, культура - це той світ, в якому "засобами виробництва" та результатом праці є ідеальні феномени, феномени культури і в якому людина здійснює, вступаючи в діалог з предметами культури та іншими суб'єктами творчої праці, свій вільний та всебічний розвиток.

Тією мірою, в якій існувала тенденція орієнтації економічного розвитку на прогрес людини, культура була й залишається найважливішою метою і найголовнішим засобом соціально-економічного розвитку. Тому орієнтація суспільного розвитку на пріоритет культурної сфери — це стратегічна мета економічного розвитку, орієнтованого на майбутнє, на завтрашній, а не вчорашній день світового розвитку.

Література

1. Государственное регулирование экономики: Учеб. пособие для вузов / Т. Г. Морозова, Ю. М. Дурдыев, В. Ф. Тихонов и др.; Под ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Юнити-Дана, 2001.

2. Губський Б. В.у Лук'яненкоД. Л, Сіделко В. Р. Концептуальні засади розвитку зовнішньоекономічної діяльності України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. — Вип. 7. — К.: КНЕУ, 2001.

3. Державне регулювання економіки: Навч. посібник / СМ.Чистов, А. С. Никифоров, Т. Ф. Куценко та ін. — К.: КНЕУ, 2000.

4. Диба М. Проблеми регіональної політики // Маркетинг в Україні.— 2001. — № 4.

5. Економічна політика: Навч. посібник /1. В. Буян, П. Д. Гуменюк, Р. М. Березюк та ін. — Тернопіль: ТАНГ, 1997.

6. Экономическая теория / Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тара-севича. — 3-е изд. — СПб.: Питер, 2002.

7. Экономическая теория: Учебник. — М.: Инфра-М, 2002.

8. Козловски П. Этика капитализма (с комментарием Дж. Бьюке-нена); Эволюция и общество: Критика социобиологии. — СПб.: Экон. шк., 1996.

9. Конституція України. — К., 1996.

10. Концепція економічної безпеки України.— К.: 1ЕП НАНУ, 1998.

11. Ладюк О.Д. Зовнішньоторговельна політика України у контексті економічної безпеки // Стратегія економічного розвитку України: Наук, зб. — Вип. 7. — К.: КНЕУ, 2001.

12. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. — К.: КВ1Ц, 1999.

13. НортД. Институциональные изменения: рамки анализа // Вопросы экономики. — 1997. — № 3.