не вище 10— 15 % митної вартості товару. Відповідно до існуючих домовленостей у рамках СОТ до тарифних піків, тобто максимальних ставок мита, належать всі ставки, які перевищують 10 %. Максимальна межа мита не має перевищувати 30 %. Перевищення даного рівня призводить не до збільшення надходжень до Державного бюджету країни, а навпаки — до їх скорочення. Більше того, високі ставки мита і податків на імпорт не захищають національних товаровиробників, а призводять до значного порушення умов конкуренції на внутрішньому ринку. Крім цього, високі ставки митного тарифу стимулюють розвиток корупції і контрабанди в країні.
За міжнародними стандартами, рівень та вплив інструментів митно-тарифного регулювання можна визначити за такою шкалою:
Таблиця 3.2
Рівень середньозваженої ставки | Вільний | Відкритий | Помірний | Обмежувальний | Заборонний
0 | 0—10 | 10—15 | 15—40 | 40—100
На даний час в Україні простежується така динаміка показника ставки ввізного мита, який характеризує українську систему митно-тарифного регулювання як відкриту (рис. 3.4).
До Державного бюджету за статтею ввізне мито у 1999 р. було заплановано 1587,8 млн грн, надійшло фактично — 850,3 млн грн. На 2000 р. заплановано 1649,2 млн грн, а надійшло 1393,2 млн грн, на 2001 р. заплановано 1579,6 млн грн, а надійшло 1759,8 млн грн, на 2002 р. заплановано 2 049 млн грн., надійшло 2144 млн грн, на 2003 р. заплановано 2397,4 млн грн, а надійшло 2992,4 млн грн, на 2004 р. заплановано 2397,4 млн грн.
Необхідно зазначити, що за результатами Уругвайського раунду (1994 р.) країнам з перехідною економікою, бажаючим приєднатися до системи ГАТТ/СОТ, дається семирічний перехідний період для адаптації своїх економік до жорстких вимог, які випливають із зобов'язань кожної держави, що приєднується до даної системи, максимально лібералізувати свою зовнішню торгівлю.
Рис. 3.4. Динаміка показника ставки ввізного мита
За результатами Уругвайського раунду переговорів, середній рівень митного обкладення промислових товарів (за винятком нафти) знижено на 38—40 %, тобто з 6,3 % до 3,9 %. В Україні ситуація інша, і це передусім пов'язано зі станом економіки. На даний момент визначена верхня межа— 30%. Кількість ставок ввізного мита, рівень яких перевищує встановлену межу, складає близько 20 %. Потрібно зазначити, що Концепцією трансформації митного тарифу України передбачено поступове зниження верхньої межі, і наступний етап — 20 %.
Розрахунки основних показників митного тарифу свідчать про поступовий рух у напрямі приведення до норм міжнародного законодавства. Спостерігається тенденція до поступового зниження середньоарифметичної ставки ввізного мита, зокрема, станом на 1.06.99 вона становила 12,72 %. Але при цьому слід зазначити, що зростають абсолютні показники тарифного відрахування. Так, якщо в 1998 р. митниця з 1 тис. дол. США товару брала всього 115—140 грн мита, то в 2000 р. ця величина була 210—215 грн.
На даний час кількість товарних підпозицій, на які встановлено ставки ввізного мита 30 % і більше, складає близько 20 % від загальної кількості товарних підсубпозицій. Згідно з Меморандумом про економічну політику між Україною та МВФ з 1.07.98 до 30.06.01 та Додатковим меморандумом економічної політики України передбачається поступове зменшення максимальної тарифної ставки до рівня 25 %.
Тарифних підпозицій, на які встановлено нульову ставку мита, в тарифі нараховується близько 16%. На даний момент існує 7 тарифних коридорів з рівнями ставок 0 %, 2 %, 5 %, 10 %, 15 %, 20% та 30%.
Механізм нарахування і сплати ввізного мита включає декілька етапів, а саме: порядок визначення контрактної вартості товару; порядок визначення товарної групи імпортованого товару; порядок визначення країни походження товару; порядок використання пільг, якщо такі передбачені для даного товару; порядок нарахування і сплати мита (рис. 3.5).
Сума мита, яку повинен сплатити суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, нараховується за формулою:
СМ = В + М: 100%,
де См — сума мита, М — митна ставка, В — митна вартість.
Імпортному тарифу притаманна внутрішня суперечність, яка виявляється в розбіжності інтересів національних виробників та споживачів. З одного боку, виробники зацікавлені в митному тарифі, що захищає їх від іноземної конкуренції, з іншого — ті самі виробники в неробочий час є споживачами і не зацікавлені у застосуванні імпортного мита, оскільки воно позбавляє їх можливості купувати імпортні товари за нижчими цінами. Частково ці суперечності можуть вирішуватись шляхом застосування тарифної квоти (інколи в економічній літературі даний термін трактується як тарифний контингент).
Тарифна квота (tariff guota)— це різновид змінних митних ставок, які залежать від обсягу імпорту товарів: при імпорті в межах певної кількості він оподатковується за базовою внутрішньоквотною ставкою мита (within-guota rate), тобто воно є контингентним, а при перевищенні певного обсягу імпорт оподатковується за надквотною ставкою (over-guota rate).
Прикладом застосування даного інструменту обмеження імпорту може слугувати використання тарифної квоти в Японії. Там товари оподатковуються митом за первинною ставкою до тих пір, доки обсяги імпорту не досягають певної величини, після чого вступає в дію більш висока вторинна ставка. Як правило, тарифна квота визначається відніманням обсягу внутрішнього виробництва з обсягу попиту на даний товар всередині країни. Тарифна квота встановлюється щорічно спеціальною постановою уряду. На сьогоднішній день вона застосовується відносно таких товарів, як тверді сири, зерно і взуття із натуральної шкіри.
Розглянемо застосування тарифної квоти за допомогою графіка, зображеного на рис. 3.6, де крива D0 — внутрішній попит; S0 — внутрішня пропозиція і Sc— світова пропозиція товару. До початку торгівлі ціна рівноваги товару (W) становила 150 дол. США. При вільній торгівлі ціна товару становила 100 дол. США.
За даною ціною країна виробляє 20 одиниць товару (Qs) споживає 120 одиниць товару (Qd) та імпортує 100 одиниць (Qd – Qs).
Рис. 3.6. Механізм застосування тарифної квоти
Після застосування імпортного мита з метою захисту національного виробника уряд вводить тарифну квоту, відповідно до якої імпорт перших двадцяти одиниць товару оподатковується адвалорним митом у розмірі 20 % (20 дол. США), а імпорт яких перевищує 20 одиниць— ставкою мита в розмірі 40 % (40 дол. США). Оскільки країна свідомо імпортує значно більше одиниць товару, ніж передбачено квотою, виникає двоступінчатий тариф, який збільшує внутрішню ціну товару до 140 дол.
У результаті внутрішнє виробництво збільшиться до 60 одиниць товару (Qs2), споживання зменшиться до 80 одиниць товару (Qd2) а імпорт (80—60) до 20 одиниць (Qd2 – Qs2). Ефект перерозподілу становитиме величину а, що дасть змогу національному виробникові під захистом імпортного тарифу перерозподілити частину доходів за рахунок споживачів на свою користь. Прямі економічні втрати через меншу ефективність внутрішнього виробництва порівняно із зарубіжним через скорочення внутрішнього споживання будуть складати, як і раніше b + d, тобто вони не зміняться.
Водночас величина с розподілиться на декілька підвеличин. Оскільки після введення митного тарифу держава імпортуватиме
20 одиниць товару, які суттєво перевищують тарифну квоту, ставки імпортного мита, які застосовуються до різних частин, будуть також різними. Перші 10 одиниць імпорту оподатковуватимуться тарифом за внутрішньою квотною ставкою, доходи від якої становитимуть 200 дол. (с1 == 10 х 20 дол. = 200 дол.) і надходитимуть до державної казни. Наступні 10 одиниць імпорту будуть оподатковуватись митом за надквотною ставкою, доходи від нього в розмірі 400 дол. (c2 + c3 = 10 х 40 дол. = 400 дол.) надійдуть до бюджету. Підвеличина с4 (c4 = 10 х 40 дол.- 10 х 20 дол. = 200 дол.) становитиме непередбачений дохід національних фірм, які купуватимуть сто одиниць товару за 120 доларів у рамках квоти і отримають можливість перепродати його за більш високою внутрішньою ціною 140 дол. Але реакція іноземних постачальників буде однозначною— враховуючи їх зацікавленість в отриманні непередбаченого доходу, вони просто підвищать експортну ціну. У даному прикладі вона досягне 140 дол.. що призведе до відпливу непередбачуваного доходу за кордон. Тому тарифна квота може використовуватись як засіб торговельної політики тільки впродовж обмеженого проміжку часу.
Головна мета застосування тарифних квот— це сприяння ввезенню національними товаровиробниками сільськогосподарської сировини для виробництва готової продукції. Оскільки при митному оформленні продукції, яка ввозиться за квотами, сплачується мінімальна ставка ввізного мита, то це сприятливо впливає на ціну готової продукції, що робить її більш конкурентоспроможною.
Механізм тарифних квот почав активно застосовуватись в Україні з 1998 р. В основному він стосувався достатньо чутливих для українського ринку позицій — деяких видів сільськогосподарської продукції (цукру-сирцю тростинного, солоду, деяких видів олії та окремих видів хмелесировини). Щорічно з 1999 р. Верховною Радою України затверджується розмір та механізм реалізації тарифних квот відносно імпорту цукру-сирцю тростинного.
Застосування митного тарифу як регулятивного заходу зовнішньоторговельної політики передбачає створення не тільки ефективної захисної системи національного ринку, але й визначення оптимальних напрямів стимулювання реалізації економічних інтересів через систему митно-тарифних відносин. Використовуючи ті чи інші митні пільги у тарифній системі, методи тарифної ескалації та деескалації, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва,