конвенційне (договірне) мито встановлюється на базі двосторонньої або багатосторонньої угоди з іншими державами, або угоди про створення митного союзу, і тому воно не може бути змінене державною владою в односторонньому порядку. Воно не змінюється впродовж тривалого часу, що має велике значення для аналізу тих митних бар'єрів, з якими експортер стикається на ринку інших країн. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлене, призупиняють свою дію.

На ранніх етапах формування митно-тарифної політики, як правило, митний тариф є автономним. Це пов'язане з тим, що:

по-перше, через відсутність концепції реалізації зовнішньоекономічної стратегії країна не може визначити пріоритетність застосування тих чи інших регуляторів зовнішньоекономічних відносин;

по-друге, основи регулятивності формуються передусім на національному рівні, а потім у міру інтегрування на базі міжнародного законодавства;

по-третє, першочерговими завданнями стають проблеми пошуку джерел формування бюджету та захисту національного ринку, тобто мито виконує фіскальну та протекціоністську функції, а вже потім регулятивну;

по-четверте, автономне мито встановлюється з метою максимізації митних ставок не стільки з причини фіску, скільки створення сприятливих умов для проведення майбутніх торгів у сфері регулювання торгових бар'єрів у вигляді митних тарифів.

У подальшому, з розвитком інтернаціоналізації господарського життя, механізм застосування митного тарифу набуває договірного характеру. Цьому передують такі тенденції:*

знижується роль національного законодавства, зростає роль міжнародного, і в першу чергу тих законодавчих актів, які спрямовані на зняття торговельних обмежень;*

реалізація експортного потенціалу країни на світовому ринку нерідко залежить від рівня протекціонізму відносно товарів даної країни, а пониження даного рівня можливе тільки за умови певних поступок країни у напрямі лібералізації умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

На перших етапах формування митно-тарифної політики України (1991—1993 та 1994—1996 рр.) митний тариф мав автономний характер, а в подальшому в міру запровадження двосторонніх та багатосторонніх договорів мито набуло конвенційної спрямованості. Так, у січні 2002 р. Україна знизила ставки ввізного мита на текстильні вироби. Це рішення було прийняте на основі домовленості з Європейською комісією з уніфікації митних ставок. В іншому випадку існувала загроза поновлення системи квот відносно імпорту текстилю з України, яка була відмінена у березні 2001 року.

За напрямом руху товарів застосовують вивізне (експортне), ввізне (імпортне) і транзитне мито.

Оскільки експортне та імпортне мито досить детально буде розглянуте в наступних розділах навчального посібника, доцільно акцентувати увагу на транзитному миті, яке застосовується тільки в деяких країнах світу. Воно встановлюється відносно товарів, які переміщуються через територію країни до інших держав. Основні причини застосування транзитного мита — це:*

регулювання (зтримання) потоків певних груп товарів через територію країни;*

поповнення Державного бюджету;*

покриття витрат, пов'язаних з транзитом іноземних товарів через митну територію країни.

Певний час транзитне мито було досить популярним заходом фіскального характеру і застосовувалось багатьма країнами світу. Але з часом, ураховуючи той факт, що всі держави, як правило, зацікавлені у збільшенні транзиту через їхню територію, оскільки це приносить чималі дивіденди, транзитне мито стало об'єктом міжнародних переговорів і в більшості країн припинило своє існування. Так, відповідно до статті V ГАТГ країни-учасниці даної організації взяли на себе обов'язок щодо свободи транзиту через територію кожної з країн-учасниць, тобто звільнення транзитних товарів від митних та транзитних зборів.

Тому даний вид мита сьогодні використовується дуже рідко, як правило, як інструмент "торговельної війни". Більшість країн віддають перевагу при оподаткуванні транзиту нарахуванню різного виду зборів: дозвільні, гербові, статистичні і, як правило, нарахування плати за переміщення вантажів через митну територію даної держави.

За періодом застосування можна виділити такі види мита, як попереднє, постійне та сезонне. Попереднє мито застосовується на період проведення антидемпінгового розслідування. Після розгляду наявності демпінгу воно або відміняється у випадку відсутності реалізації товарів за заниженими цінам, або є підґрунтям для застосування антидемпінгового мита.

Під постійним розуміють мито, яке не змінюється залежно від часу застосування. Тобто воно є незмінним впродовж періоду дії встановленої ставки мита. Як правило, більшість митних ставок є постійними. Це дає можливість суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності робити довгострокові прогнози і планувати свою діяльність.

В окремих випадках застосовується сезонне мито, яке встановлюється на окремі товари та інші предмети на строк не більше чотирьох місяців з моменту його застосування. В основному застосування сезонного мита має оперативний характер, тобто вирішуються конкретні тактичні завдання. Сезонне мито вважається винятком з преференційних або пільгових режимів, у тому числі угод про вільну торгівлю, митних союзів, виробничої кооперації та інших подібних міжнародних угод, якщо це передбачено такими угодами. Аналіз використання даного інструменту свідчить, що сезонне мито має явно протекціоністський характер, і тому його застосування має бути обов'язково проаналізоване під кутом зору наслідків.

Відповідно до Закону України "Про державне регулювання сільськогосподарської продукції", сезонне мито застосовується з 1998 р. відносно деяких видів сільськогосподарської продукції при їх імпорті на митну територію України і має такі особливості:*

основна мета введення сезонних ставок мита — заборонна, про що свідчать достатньо високі ставки мита порівняно з діючими;*

запроваджується відносно до невеликої номенклатури товарів;*

запроваджується щорічно в подвійному розмірі до розміру пільгових ставок ввізного мита;*

термін дії— не менше 60, але не більше 120 послідовних календарних днів протягом строку збирання і закладення на зберігання аналогічної продукції українського виробника.

За типами ставок мито поділяють на стале і змінне. Сталі митні ставки встановлюються державними органами і не можуть змінюватися залежно від обставин. Оскільки розмір мита не залежить від певних параметрів, його інколи називають уніфікованим. Слід зауважити, що більшість країн світу мають митні тарифи з постійними ставками.

Змінні митні ставки — це ставки, які можуть змінюватися за певних обставин (за зміни рівня світових і внутрішніх цін, рівня державних субсидій). Прикладом таких тарифів може бути зміна ставок у Західній Європі в рамках єдиної сільськогосподарської політики.

Останнім часом змінне мито держави почали використовувати у зв'язку зі значною зміною світової цінової кон'юнктури на певні групи товарів. Так, Росія з метою диференціації прибутків нафтодобувних підприємств запровадила диференційовану шкалу експортного мита залежно від світової ціни на барель нафти.

Наведена класифікація дає змогу систематизувати митний тариф, який застосовується на практиці за різними критеріями. Наприклад, ставка ввізного мита на картоплю з Польщі становить 50 %, але не менше 0,2 євро за 1 кг. Даний конгломерат мита можна назвати протекціоністським, автономним, імпортним, комбінованим, сезонним, номінальним, складним, постійним.

Оскільки основна мета впровадження цього мита — це блокування товаропотоку з даної товарної позиції, то воно є протекціоністським. Оскільки цей вид мита Україна застосовує самостійно, то мито — автономне. Картопля оподатковується при ввезенні — мито імпортне. Нарахування ставок мита у відсотках до митної вартості, але зі зазначенням, що не менше ніж 0,2 євро за 1 кг засвідчує, що мито комбіноване. Оскільки ставка ввезення змінюється залежно від строку ввезення (з 1.01 по 1.04 вона становить 40 %; з 1.04 по 1.08 — 30 %; а з 1.08 по 1.01 — 50 %), то мито має сезонний характер. Ставка 50 % номінальна. Оскільки використовується і повна, і пільгова ставки, то митний тариф складний. Незмінність ставок від рівня цін свідчить, що даний вид митного тарифу сталий.

За запропонованими ознаками можна класифікувати застосування будь-якого митного тарифу щодо певних товарів чи предметів, що дає можливість проаналізувати весь спектр причинно-наслідкових зв'язків при запровадженні митного тарифу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Борисов К. Г. Международное таможенное право. — М.: Изд-во РУДН, 1997, —224 с.

2. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. — К.: Основи, 1996. — 241 с.

3. Владимиров К. Н., Бардачова В. Ю. Митне регулювання: Навч. посів. — 2-ге вид. — Херсон: Олді-плюс, 2002. — 336 с.

4. Внешнеэкономическая деятельность предприятия / Под ред. А. Е. Стровского. — М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1996.

5. Внешнеэкономический толковый словарь. — М.: Инфра-М, 2000. —512 с.

6. Волосович С. В. Мито та митні платежі. — К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1999. — 84 с.

7. Гамидулаев С. И., Кулешов А. В. Пособие для декларанта. Таможенные процедуры / Под общ. ред. А. Н. Мячина. — СПб: Питер, 2003.— 443с.

8. Горбатовский Н. Таможенное оформление и контроль: Рос. Федерация // Закон. — 1993. — 312с.

9. Грачев Ю. И. Внешнеэкономическая деятельность. Организация и техника внешнеторговых операций. — М.: Бизнес-школа, Интел-Синтез, 2000. — 544 с.

10. Гребельник О. П. Митно-тарифна політика за