Митна система України на початку ХХ століття

З початком Першої світової війни українські землі, що входили до складу ворогуючих імперій, припинили митні операції, характерні для мирного часу. їхнє відновлення відбулось у ході відродження української державності, чільним атрибутом якої стало заснування самостійного митного відомства.

З проголошенням 4-м Універсалом І їси гральної Ради України незалежною державою почався новий етап становлення митної системи в Україні. В Універсалі відзначалось: "Однині Народна Українська Республіка бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша" . Тому "з метою захисту держави від спроб безмитного ввозу іноземних товарів, а рівно й вивозу тих українських виготувань землі і промисловості, які за уявленням економічного характеру можуть підпадати під обмежені норми", було вирішено встановити тимчасовий митний нагляд у кордонним пунктах: Радзивилові, Волочиську, Гусятині, Новоселиці, Збаражі й на ст. Брест-Литовськ.

Тимчасовий митний нагляд до відпрацювання нового митного статуту здійснювався згідно з вимогами "Таможенного устава" й інших нормативних актів, виданих до 27 жовтня 1917 р.. а також загального митного тарифу 1903 р. і конвенційних угод Росії. Німеччини і Австро-Угорщини 1894, 1904, 1906 рр. Митні операції обмежувалися перепусткою через кордон пасажирів з їхніми речами, серед яких підлеглі до сплати мита, але не в товарному вигляді, випускалися (без таврування) після утримання зборів: прийманням до огляду всіх іноземних вантажів і поштових відправлень, що прибували з-за кордону і переадресовувалися транзитом до Одеси. Києва чи Харкова.

У "Проекті Урядової комісії з вироблення Конституції Української Держави" зазначалося, що "всі міжнародні торговельні і митні умови, міжнародні умови, що накладають маєткові тягарі на державу або на громадян держави... набирають чинності тільки за згодою Державного Сейму". Пізніше ідея про необхідність державного контролю над митною системою України знайшла відображення у проекті Конституції УНР, десятий параграф якої зазначав, що "до компетенції Федерально-Державної Організації належать такі справи: ... 10) митна та карантійна справа. Торгові склади".

Питання організації митної справи України після державного перевороту в 1918 р. вирішував також її уряд, який для організації роботи щодо зміцнення фінансової бази країни створив у складі Міністерства фінансів Департамент митних зборів. За рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому доручалося виконання не тільки функцій охорони кордону України, але й окремих митних функцій. У цей період було укладено угоду між Україною і Росією, відповідно до якої на митному кордоні між державами почали діяти митні пости Харківської митниці.

Також було підписано "протокол економічного договору між Українською державою, з одного боку, і Німеччиною та Австро-Угорщиною— з іншого. В додатку до протоколу, який містив розділ "Угода про мито", поряд з регулюванням нарахування і сплати мита в торгових відносинах сторін, передбачалось таке: "Укладаючи договір, сторони приступлять негайно до спільних переговорів, щоби в інтересах товарообміну між обома державами впровадити спрощення і полегшення українських митних формальностей" .

Структура митної системи України складалася з 49. митних установ. Залежно відзначення й обсягу роботи вони розподілялися на 21 митницю: першого класу першого ряду — Одеська, першого класу другого ряду — Київська і Харківська, першого класу третього ряду— Волочиська, Радзивилівська, Маневицька (Повурівська) і Голобська (Рожицька), першого класу четвертого ряду — Новоселицька, Миколаївська, Маріупольська, Унгенська, Луцька, Лунінська. Другого класу— Бердянська, Луганська, Херсонська, Ізмаїлська, Ренійська, Томашівська, Гусятинська, Ісаківська, Долгбичевська та двадцять шість митних застав і два митних пости.

Таким чином, можна зробити висновок, що уряди, які існували у цей короткий період української державності, з глибоким розумінням ставилися до проблеми створення митної системи, але для реалізащї проектів їм не вистачило часу. У 1918—1920 рр., коли майже на всій території України розгорнулися бойові дії, міжнародні торговельні операції були практично припинені. За таких умов існування митних інституцій втрачало будь-який сенс. їхнє відновлення відбувалося вже за часів Радянської України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Митний кодекс України // Урядовий кур'єр. — 2002. — № 148. — С.5—23. У

2. Про митний тариф України: Закон України № 2371 від 05.04.01

3. Про Єдиний митний тариф: Закон України від 05.02.92 // Укр. митниця: Довідник. — К.: Лібра, 1993. — 58 с.

4. Про митну справу в Україні: Закон України від 25.06.91 // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №44. — 575 с.

5. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 // Укр. митниця: Довідник. — К.: Лібра, 1993. — 67 с.

6. Авдокушин Є. Ф. Международные экономические отношения. — М.: Юристь. — 1999. — 368 с.

7. Антидемпінговий кодекс України: практика та проблеми застосування / С. Г. Осика, В. В. Коновалов, О. О. Покрещук, А. С. Осика. — К.:УАЗТ, 2001.—378с.

8. Артемов Н. М. Финансово-правовое регулирование внешнеторговой деятельности. — М: ООО МЦУПЛ, 1999. — 479 с.

9. Бабин Э. П. Основы внешнеэкономической политики. — М.: Экономика, 1997. — 86 с.

10. Балабанов И. Т., Балабанов А. И. Внешнеэкономические связи: Учеб. пособие. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 512с.

11. Бахрамов Ю. М, Глухое В. В. Организация внешнеэкономической деятельности. — СПб: Лань, 2000. — 448 с.

12. Беляшов В. А. Таможенный энциклопедический справочник.— М.: Летописец, 1999. — 832 с.

13. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. — 305 с.