Митно-тарифна політика як складова зовнішньоекономічної політики держави

Процес ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників, але основними є вибір оптимальної моделі господарювання, визначення головних рушійних сил у даному напрямі, відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Усі ці питання вирішуються під час формування економічної політики держави.

Однією з основних складових економічної політики є зовнішньоекономічна політика— комплекс заходів, який спрямовується на досягнення економікою країни певних переваг на світовому ринку і на захист національного ринку від конкуренції іноземних товарів. Від загальної концепції побудови економічної системи залежать напрям руху, етапи формування, механізм функціонування політики держави у сфері міжнародних економічних зв'язків. При цьому реалізуються як економічні цілі, так і політичні.

Еволюція розвитку міжнародних економічних відносин збігається з еволюцією розвитку та вдосконалення системи державного регулювання даного виду взаємовідносин. Оскільки в сукупності міжнародних економічних відносин задіяні і взаємопов'язані інтереси не тільки різних соціальних груп та верств населення, але й різних країн, держава неминуче стає одним з основних суб'єктів регулювання даного виду взаємовідносин.

Централізовано-планова модель господарювання передбачала досить жорстку ієрархічну систему регулювання економіки, тому основним постулатом, на якому базувалась зовнішньоекономічна політика, була монополія держави на здійснення будь-яких операцій у сфері міжнародних економічних відносин, тобто тільки держава могла наділити певні органи правом дієздатності на зовнішньому ринку.

У ринковій моделі для суб'єктів господарювання немає принципової різниці, на якому ринку працювати — внутрішньому чи зовнішньому; головне — це реалізація економічних інтересів відповідно до існуючого правового поля.

Для визначенні зовнішньоекономічної політики як економічної категорії слід акцентувати увагу на двох суттєвих моментах: наступальному і захисному - з урахуванням того, що ефективність функціонування зовнішньоекономічної політики залежить від реалізації обох функціональних завдань. Реалізація наступальної функції неможлива без чіткого відпрацювання захисної, оскільки ці процеси глибоко взаємопов'язані.

Наступальна функція спрямована насамперед на отримання (у результаті участі у світогосподарських відносинах) країною порівняльних та абсолютних переваг, тобто на реалізацію економічного потенціалу країни на світовому ринку.

З великого спектра проблем, які розв'язують країни, беручи участь у сфері міжнародних економічних відносин, основною є проблема збереження суверенітету. Ідеться не стільки про політичну незалежність, скільки про економічний суверенітет країни, який означає свободу держави у виборі форм і шляхів збереження та захисту своєї національної економіки від будь-якого втручання з боку іноземних держав та їхньої економічної діяльності, у тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.

Захисна функція реалізується з метою формування господарської структури відповідно до національних інтересів і цілей зовнішньоекономічної політики. Основними причинами введення і підтримання захисних заходів є:*

створення системи регулювання імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції;*

необхідність захисту певних галузей і підприємств у період становлення нових виробництв, структурної перебудови і подолання кризових явищ. Такий протекціоністський захист, як правило, мас вибірковий і тимчасовий характер і є результатом компромісу між зацікавленими вітчизняними виробниками, з одного боку, і місцевими імпортерами і споживачами — з другого, відповідно до ступеня їх впливу на структури влади, які визначають зовнішньоекономічну політику;*

необхідність захисту за будь-яких обставин певних стратегічних галузей і підприємств, які забезпечують безперервність процесу відтворення (енергетика, транспорт, зв'язок і т. п.) або обороноздатність країни. З огляду на міжнародні домовленості такий державний контроль покриває також оборот продукції й технологій подвійного призначення;*

необхідність мати резерв торговельно-політичних поступок в обмін на аналогічні поступки країн-партнерів, важливих для вітчизняного експорту. Потреба в цьому є особливо нагальною за вступу до ГАТТ/СОТ і проведення в його рамках періодичних раундів переговорів про лібералізацію умов торгівлі. Тому імпортний режим більшості країн світу диктується, як правило, помірним протекціонізмом. Даний резерв використовується також і у внутрішній політиці з метою залучення ділових кіл, котрі зацікавлені в протекціонізмі, як союзників партій і рухів, що перебувають при владі;*

сучасний протекціонізм здебільшого є інструментом проведення вибіркової структурної політики і менше — джерелом поповнення державного бюджету, хоч, безперечно, дані фіскальні заходи відіграють значну роль у країнах, що розвиваються;*

необхідна реалізація даної функції у процесі розв'язання проблеми екстерналізації, тобто перекладання на інші національні господарські системи своїх проблем, витрат, труднощів. Це виявляється в тому, що економічно розвинуті країни екстерналізують свої витрати через розширення зовнішньоекономічної сфери, імпорту дешевої сировини і палива, експорту готової продукції й капіталу, перенесення екологічно забруднених виробництв на територію інших країн, зазвичай тих, які є на світогосподарській периферії.

Слід акцентувати увагу на важливому методологічному посиланні— зовнішньоекономічна політика є каталізатором ринкових перетворень у країні; вона, безперечно, стимулює рух у даному напрямі, але основний фундамент створення ефективної економічної системи— це внутрішні економічні відносини. За рахунок ефективності зовнішньоекономічних відносин можливе вирішення цілої низки, перш за все локальних завдань, але питання стратегії реалізуються на рівні внутрішніх економічних взаємовідносин.

Використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики має передбачати аналіз механізму їх реалізації та наслідків їх дії як для світового співтовариства в цілому, так і для економіки конкретної країни зокрема. При цьому дана проблема має кілька аспектів.

По-перше, усі інструменти зовнішньоекономічної політики мають свої власні механізми дії.

По-друге, реалізація того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики супроводжується як певними здобутками, так і певними втратами. У кожному конкретному випадку той чи інший інструмент впливу на експортні чи імпортні потоки приносить одним зовнішньоекономічним суб'єктам реальний виграш, економічне становище інших погіршується.

По-третє. економічні наслідки використання інструментів зовнішньоекономічної політики доцільно розглядати в двох основних вимірах:*

безпосередні зміни, які відбуваються на ринку того товару, який е об'єктом державного регулювання;*

опосередковані зміни (вторинні ефекти) ринку інших товарів. Такі зміни зумовлені тим, що кожний окремий ринок товарів є елементом національної економічної системи, який тісно взаємодіє з іншими її складовими ринками, які також реагують на відповідні зміни на ринку окремого товару.

Тому, приймаючи рішення про використання тих чи інших інструментів зовнішньоекономічної політики, уряд країни повинен оцінювати їхній сукупний вплив на характер економічної політики і можливі дії у відповідь за принципом "дія—протидія" з боку інших країн.

Застосовуючи певний інструмент зовнішньоекономічної політики, необхідно проаналізувати цілу низку питань, відповіді на які дадуть змогу спрогнозувати наслідки його використання. Найважливішими серед таких питань є:

? Який очікується економічний виграш для галузі або фірми і яку кількість робочих місць буде створено або збережено в результаті здійснення даного заходу?

? Чи збільшаться доходи бюджету і на скільки, або які потрібні будуть бюджетні видатки на здійснення того чи іншого заходу?

? Чи збільшаться внутрішні ціни і скоротиться споживання в результаті застосування даного заходу?

? Який вплив матиме даний захід на структуру відповідного ринку і на конкуренцію на ньому?

? Чи дасть змогу даний захід у перспективі забезпечити структурну перебудову галузі і вивести її на конкурентоспроможний рівень, чи він лише законсервує існуючу відсталість?

? Який вплив матиме даний захід на суміжні галузі, особливо ті, які купують і продають свою продукцію в ті галузі, на захист яких він спрямований?

? Як відреагують інші країни на застосування даного заходу і який його потенційний вплив на них?

? Чи відповідає очікуваний захід існуючим багатостороннім і двостороннім угодам, в яких бере участь країна?

Процеси, які відбуваються в Україні за умов трансформації економічної системи, вимагають розробки такого механізму державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який би враховував особливості перехідного етапу. Такий висновок пояснюється тим, що національна промисловість України з ЇЇ застарілими виробничими факторами ще не в змозі конкурувати з дешевими і більш якісними товарами, які виробляються за кордоном за допомогою сучасніших технологій, з вищим рівнем організації виробництва тощо. Без захисту національної економіки на етапі формування економічної системи наповнення ринку дешевими імпортними товарами зумовлює скорочення національного виробництва і навіть знищення деяких його видів, що спричиняє скорочення робочих місць, зростання безробіття, загрожує національній економічній безпеці, міжнародному престижу країни. її культурі і традиціям.

Тому для країни з перехідною економікою дуже актуальним є використання захисного інструментарію національного виробництва, національного ринку. Застосовуючи той чи інший інструмент регулювання зовнішньоекономічних відносин необхідно визначити його пріоритетність, тобто визначити, який з інструментів чи їх комплекс слід застосовувати за тієї чи іншої ситуації, який з них дасть найбільший економічний ефект.

Найбільш дієздатною системою реалізації і захисної, і наступальної функцій держави є митна політика. Митна політика завжди була тісно пов'язана з державною політикою. Ми розділяємо точку зору тих дослідників, які вважають, що митна політика історично була першою формою державного регулювання зовнішньої торгівлі.

Політика як вираження інтересів різних верств суспільства і заходів щодо їх захисту виникла в період появи приватної власності — спочатку індивідуальної, потім родової, місцевої (князівської) і, нарешті, суспільної у вигляді державної власності. Держава набула низку особливостей у порівнянні з родовою організацією суспільства, в тому числі за такими ознаками:*

територіально-організаційна структура, згідно з якою почали встановлюватись і охоронятися державні кордони, а