Політика вільної торгівлі, навпаки, спрямована на всебічне стимулювання як імпорту, так і експорту товарів шляхом встановлення мінімального рівня мита або звільнення від нього повністю та спрощення процедури митних формальностей. Тобто країна досягає внутрішньої економічної рівноваги (наприклад стабільності темпів економічного зростання, повної зайнятості, стабільності цін), активно не використовуючи заходів митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічних відносин.

З урахуванням перетворень, які відбуваються в економіці країни, назріла необхідність побудови концепції митної політики за умов трансформації економічної системи. На нашу думку, необхідно наголосити на трьох ключових моментах, які варто вважати визначальними.*

Митна політика має спрямовуватись не на роз'єднання країн митними бар'єрами, а навпаки, на зближення їх шляхом спрощення та уніфікації митних процедур відповідно до світового законодавства.*

Основна діяльність має спрямовуватись на захист економічних інтересів України.*

Митна система повинна бути переорієнтована на перенесення основних об'єктів контролю і митного оформлення всередину території, до місць безпосередньої концентрації вантажовідправників і вантажоотримувачів.

Реалізація даної концепції повинна передбачати здійснення взаємопов'язаного комплексу заходів, основними з яких мають бути:

1. У сфері розвитку системи митного контролю та митного оформлення:

· раціоналізація процесів митного оформлення товарів, які переміщуються через митний кордон України;

· створення нових і вдосконалення існуючих технічних засобів митного контролю;

· здійснення ряду митних формальностей до фактичного прибуття товарів до місця митного оформлення і контролю;

· забезпечення максимальної доступності учасниками зовнішньоекономічної діяльності інформації про митні правила;

· розвиток підрозділів митної охорони, які здійснюють мобільні пошуково-оперативні заходи щодо виявлення як на митному кордоні, так і на митній території товарів і транспортних засобів, які не підлягають митному контролю.

2. У сфері митного оподаткування:

· удосконалення механізму митно-тарифного регулювання шляхом підвищення ефективності використання митного тарифу і класифікації товарів з метою повного нарахування законодавчо встановлених митних платежів;

· розробка порядку погашення заборгованості з митних платежів на основі переуступки прав погашення боргів;

· введення реєстру банків, які виконують роль гарантів забезпечення сплати митних платежів;

· визначення фіксованої межі митної вартості для нарахування митних платежів з окремих категорій товарів;

· захист українського ринку від недоброякісних товарів, зокрема підвищення контрольної функції митних органів за дотриманням правил сертифікації імпортованої продукції;

· розвиток митно-тарифних методів, сприяння залученню іноземних інвестицій, у тому числі шляхом використання митних режимів переробки, які стимулюють розвиток міжнародної кооперації виробництва на підставі довгострокових контрактів і угод;

· удосконалення нормативно-правової бази функціонування митної системи шляхом забезпечення кореспонденції норм і принципів митного законодавства із зовнішньоекономічним, податковим, валютним, цивільним, карним, транспортним законодавством у частині, що стосується митної справи;

· удосконалення митної системи через уніфікацію механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності з вимогами СОТ з поєднанням захисту економічних інтересів України.

Підвищення ефективності застосування митного тарифу можливе тільки за умов запровадження певного механізму вироблення оптимальних ставок митного тарифу. Коригування митних ставок має відбуватись за такими критеріями:*

торговельно-політичні інтереси держави (у широкому плані);*

інтереси національних виробників (у більш конкретизованому контексті);*

потреба в імпорті даного товару;*

доцільність заміни імпорту вітчизняною продукцією;*

захист національного виробництва від іноземної конкуренції (підтримка національного виробництва);*

поставки товарів у рамках прямих зв'язків і встановлення виробничої кооперації в найважливіших галузях економіки (внутрігалузева кооперація);*

ступінь обробки імпортного товару (сировина, напівфабрикати, готові вироби);*

сприяння експорту товарів (пільги за імпорту товарів, які використовуються при виробництві експортної продукції);*

доцільність обмеження імпорту окремих товарів для підвищення доходів бюджету від їх експорту (предмети розкоші та ін.);*

своєрідний "запас міцності" (мита) для отримання можливості його зниження у ході торговельних переговорів, що може надати можливості для зустрічного зниження імпортних бар'єрів інших країн.

Періодичність коригування митних ставок має визначатись на підставі динаміки розвитку економіки. Починаючи з 1995 р. інтенсивне коригування ставок мита було спрямоване насамперед на реалізацію протекціоністської функції системи тарифного регулювання. Це призвело до того, що з ряду товарних груп і підгруп ставки мита вельми диференційовані, а структура тарифу помітно ускладнилась. При цьому формально диференційовані тарифи здебільшого фактично не діяли. Це зумовлено тим, що за даного рівня розвитку митної інфраструктури і митного адміністрування масштабна диференціація тарифу за товарними групами однорідної продукції призводила, зокрема, до заниження митної оцінки товарів або їх неправильного декларування.

Падіння курсу гривні відносно долара автоматично в тій же мірі збільшило захисний ефект будь-якої, навіть мінімальної ставки мита. Значне подорожчання товарів іноземного виробництва зумовило різке падіння імпортних поставок в Україну. Водночас знизилась роль ввізного мита при формуванні дохідної частини Державного бюджету.

У більшості країн світу попередній рівень мита встановлюється урядовими консультативними органами. Саме вони визначають складний баланс інтересів виробників, споживачів, експортерів, імпортерів і рекомендують той чи інший рівень мита на конкретні товари. Наступний крок, як правило, за законодавчою владою, оскільки мито — вид податку, то в більшості країн світу законодавчий порядок установлення мита такий самий, як і за оподаткування. Отже, первинний розмір мита встановлює законодавча влада. Виконавча влада має право змінювати рівень ставок мита, але в певних межах, які жорстко лімітуються за умови, що рішення виконавчої влади повинно бути затверджене законодавчою владою.

В Україні митно-тарифне регулювання здійснювалось у найпростішій формі — шляхом збільшення або зменшення ставок ввізного мита на готові вироби — і практично не використовувались різноманітні можливості цього засобу регулювання. Тому даний механізм регулювання міжнародних економічних відносин повинен бути всебічно розвинутий і широко використовуватись у системі державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

У даному контексті основними напрямами вдосконалення митно-тарифної політики повинні стати:*

захист національного товаровиробника в тих галузях, які або тільки починають розвиватися, або тимчасово потребують такої форми захисту. Це не може бути хаотичним регулюванням ввезення імпортних товарів, виробництво яких в Україні частково або взагалі відсутнє, чи через географічне розташування країни неможливе;*

поповнення державного бюджету через оподаткування експортно-імпортних операцій, але не ціною збільшення розміру ставок мита, а за рахунок збільшення обсягу зовнішньоекономічних угод. Повинен спрацювати загальносвітовий принцип: "Краще стягувати податки за мінімальними ставками частіше, ніж стягувати рідше, але за максимальними". У такий спосіб вдається збільшити надходження до державного бюджету за рахунок збільшення зовнішньоторговельного обороту.

Орієнтація на формування ринкової моделі господарювання передбачає не тільки включення економіки країни до світового економічного простору, але й створення сприятливих умов функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності як на національному, так і на зовнішньому ринку. Реалізація даних завдань можлива тільки за сприятливої митно-тарифної політики держави, яка ефективно функціонує, яка б, з одного боку, розв'язувала проблеми економічної незалежності держави, а з другого— стимулювала іноземних виробників до співробітництва на національному ринку.

Відповіді на поставлені запитання отримано і підтверджено багаторічною практикою митної діяльності. їх можна тільки узагальнити і конкретизувати. Це насамперед єдність системи управління митними органами, яка полягає в усвідомленні політичної волі і прийняття рішень з ключових проблем митної справи.

По-друге, необхідність поєднання єдиноначальності і колегіальності управління в митній системі, що передбачає більш продумане прийняття стратегічних і програмних документів, а також об'єднання зусиль щодо вияву політичної волі з найбільш принципових і життєво важливих питань митної справи. Колегіальне обговорення проблеми, спільне вироблення оптимальних рішень у жодному разі не означають послаблення як організаторської ролі повноважного керівника, так і ролі будь-якого виконавця. Значення колегіальності обговорення будь-якого питання означає гласність та прозорість рішень, які приймаються, розуміння ролі й об'єктивності кожного його учасника в обстоюванні економічних інтересів.

По-третє, формування територіально-економічного підходу до захисту економічних інтересів. Сьогодні актуальним є питання про доцільність і необхідність більш жорсткого спрямованого підходу до використання митних зборів для надання допомоги реальному сектору економіки в регіональному аспекті.

По-четверте, вельми важливим є перехід в економічному управлінні митної системи від "митниці для уряду" до нового сучасного типу "митниці для учасників зовнішньоекономічної діяльності". Від того, як відбуватиметься переорієнтація митної політики в напрямі захисту інтересів учасників підприємницької діяльності, створення економічних умов для прискорення товарообігу, залежатимуть не стільки економічні результати митних платежів, скільки економічне зростання підприємств і організацій, які беруть участь у реальному секторі виробництва.

Важливим чинником у цьому напрямі є розвиток митної інфраструктури на підставі фінансової самозабезпеченості. Надання послуг у частині митної інтермодальної логістики, розвиток навколомитної сфери, створення інститутів митного аудиту і митної фінансово-банківської діяльності, інформаційно-віртуальних послуг і є найбільш перспективними напрямами економічної митної політики в майбутньому.

Незважаючи на складність у визначенні митної політики, пропонується застосувати методологічний принцип, що ґрунтується на системно-цілісному підході до митної справи. Суть даного підходу полягає у формуванні цілісної системи характеристик митної політики, виходячи з вищезгаданих складових матриці митної справи.

Це пов'язано з тим, що основні компоненти цієї матриці, як і будь-яку реальність світу, можна описати у вигляді просторово-часових та інформаційно-енергетичних характеристик, де:*

митна політика — це об'єкт дослідження:*

час — це психоетична характеристика митної політики минулого, теперішнього і майбутнього;*

простір— це організаційно-інституціональна характеристика митної політики зовнішніх і внутрішніх митних територій, а також митних кордонів;*

інформація—