Поняття і структура методу економічної теорії.
Найважливішими елементами структури діалектичного методу дослідження є загальнонаукові та філософські принципи.
Метод (грец. methodos — шлях до чогось, спосіб пізнання, дослідження, вчення, теорія) економічної теорії — засіб пізнання як певна сукупність або комплекс прийомів І операцій для мисленого відтворення економічної системи, притаманних їй законів і суперечностей.
Комплекс таких прийомів і операцій повинен узгоджуватися з об'єктивними законами розвитку самої дійсності, з найновішими досягненнями діалектики. Систему прийомів, способів наукового пізнання вивчає методологія (грец. methodos — шлях і logos — слово, вчення) — система різноманітних методів, засобів і прийомів наукового пізнання та наука (вчення) про цю систему.
Якщо діалектика відображає закономірності розвитку всієї дійсності (природи, суспільства, мислення), то діалектичний метод є гносеологічним і логічним відображенням всієї діалектики.
Метод економічної теорії, як і предмет цієї науки, складається з різних структурних елементів, головними з яких є філософські, загальнонаукові принципи, закони і категорії діалектики, закони і категорії економічної теорії, дисциплінарні та міждисциплінарні методи, передусім економіко-математичні і статистичні.
Замість них у багатьох навчальних виданнях виокремлено такі нечисленні елементи методу пізнання в економіці, за допомогою яких предмет науки дослідити неможливо. Так, у підручнику "Економіка" елементами методу економічної теорії названі методи порівняльного аналізу, метод наукової абстракції, метод графічних відображень і метод економіко-математичного моделювання, а також принципи взаємодії теорії та практики, єдності мікро-і макроаналізу та реального історизму1; у навчальному посібнику "Курс економічної теорії" — метод наукової абстракції, функціонального аналізу, економіко-математичне моделювання та економічні експерименти; у підручнику "Економічна теорія" за основу взято цивілізаційний підхід до дослідження виробництва3. Застосування таких елементів методу призводить до еклектизму економічної теорії, поверховості висновків і узагальнень.
До філософських методів належать принципи матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об'єктивності та ін. До загальнонауковнх принципів і методів — принцип системності, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо. Основні закони діалектики — це закон єдності та боротьби протилежностей, кількісно-якісних змін і закон заперечення. Інструментами економічного дослідження є такі категорії філософії, як "кількість" і "якість", "сутність" і "явище", "зміст" і "форма" і т. д.
Чотири перших групи структурних елементів діалектичного методу дослідження не накладаються механічно на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються через предмет і метод економічної теорії (як окремої науки), набуваючи специфічних форм використання, органічно вплітаються в економічне дослідження. Ці групи елементів діалектичного методу в поєднанні із законами і категоріями економічної науки та дисциплінарними і міждисциплінарними методами утворюють систему інструментів і методів пізнання предмета економічного дослідження. Водночас кожен із них відіграє різну роль у пізнанні певного суспільного (наприклад, капіталістичного) способу виробництва чи окремих його стадій, етапів.
Перші два структурні елементи синтезує системно-структурний підхід.
Системний підхід в економічному дослідженні — методологічна орієнтація дослідження та вивчення різних типів господарства (національного, світового та ін.) у вигляді систем, підсистем, тобто комплексу складових частин, елементів у взаємодії, яка формує їх цілісність щодо навколишнього середовища.
Необхідність системного підходу в економічному дослідженні зумовлена ускладненням різних типів господарства, зростанням ролі методологічного аналізу в системі елементів діалектичного методу дослідження, багаторівневості і поліваріантності їх розвитку, процесом взаємозбагачення методів дослідження різних наук, зокрема методів різних напрямів і шкіл західної економічної науки та політичної економії.
Перший і найважливіший елемент системного підходу — принцип цілісності, оскільки цілісність формує систему, є одним з її найважливіших констатуючих аспектів. Інші аспекти — наявність підсистем і елементів системи, а також характер зв'язків між ними. Обов'язковою умовою цілісності системи є її взаємодія (єдність і суперечність) з навколишнім середовищем. Ним, наприклад, для сільського господарства (як елементу національного господарства) є інші сфери й галузі економіки, кліматичні умови, конкуренція з боку іноземних виробників сільськогосподарської продукції тощо, а для національного господарства — господарства інших країн, міжнародні фінансово-кредитні та економічні організації та ін.
Принцип цілісності в економічному дослідженні передбачає розгляд об'єкта як складної системи, утвореної з окремих відносно самостійних підсистем, елементів, компонентів, взаємодія яких (специфіка зв'язків і відносин між ними) зумовлює виникнення інтегративних законів і суперечностей, якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не притаманних її підсистемам, елементам тощо. Так, взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин у межах суспільного способу виробництва певного національного господарства зумовлює виникнення і дію закону адекватності виробничих відносин (відносин економічної власності) рівню, характеру і структурі продуктивних сил; взаємодія елементів технологічного способу виробництва — виникнення і дію закону концентрації виробництва, усуспільнення виробництва і праці.
Найскладнішим системоутворюючим об'єктом у межах економічної системи є її основні підсистеми: продуктивні сили, відносини економічної власності, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, господарський механізм. У межах підсистем виокремлюють найважливіші складові частини, а в їх межах — елементи, які, у свою чергу, формуються з відповідних компонентів. Складовими частинами відносин економічної власності є власність на засоби виробництва, робочу силу та інші об'єкти. Такі види власності функціонують і розвиваються майже в усіх сферах суспільного відтворення. Окремими елементами відносин економічної власності є ціна, заробітна плата, прибуток тощо. Відносно відокремленими компонентами відносин економічної власності, наприклад заробітної плати, є різні її форми й системи. Складові частини господарського механізму — державне регулювання і ринкові важелі саморегулювання економіки. Окремими елементами державного регулювання є бюджетне регулювання, податкове, грошове, кредитне та ін. Кожне з них формується з певної кількості компонентів. Так, податкове регулювання передбачає встановлення різних видів податків, ставок оподаткування тощо.
Підсистема, складова, елемент і компонент стають системоутворюючими об'єктами лише за умови їх взаємодії з іншими структурними утвореннями (підсистемами тощо), а без взаємодії вони є певною річчю. Так, закуплена нова технологія не стане елементом продуктивних сил (складовою засобів виробництва) доти, поки не будуть підготовлені відповідні кадри, придбана або виготовлена якісно нова сировина тощо.
Важливу роль відіграють такі типи полярних систем, як цілісні та сумативні, органічні й механічні, динамічні й статичні. В цілісних, органічних і динамічних системах ціле відрізняється від структурних утворень наявністю системи зв'язків між ними (підсистемами, частинами тощо), внутрішньою організацією, певним комплексом цілісних інтегративних якостей і властивостей, інтегративних функцій і є більшим від суми складових частин, елементів. У механічних системах ознаки та властивості сукупності збігаються з сумою якостей і ознак окремо взятих складових частин. У такому разі складові, елементи тощо є самостійними стосовно один одного і щодо сукупності загалом.
Конкретизує принцип цілісності структурний метод, згідно з яким необхідно аналізувати внутрішні зв'язки між окремими підсистемами. Структура (як спосіб взаємозв'язку і взаємодії підсистем та їх складових і як внутрішній зв'язок, внутрішня організація системи) виражає сутність органічної системи й розкривається в загальних для всієї системи економічних законах, у системних законах. Тому сутність — це комплекс внутрішніх, необхідних, глибинних і спільних зв'язків і відносин, які визначають основні властивості, особливості, функції та тенденції розвитку економічної системи. Оскільки кожний закон, пронизаний суперечністю чи певною сукупністю суперечностей, є способом взаємозв'язку між різними їх сторонами, то структурі властиві й системні суперечності: основна суперечність, суперечності кожної підсистеми з іншими.
Системний підхід в економічному дослідженні передбачає з'ясування основних типів зв'язку між підсистемами, їх складовими, елементами та компонентами. Це значною мірою збігається із з'ясуванням основних типів економічних законів та особливостей їх взаємодії. Основними типами зв'язків є техніко-природничі зв'язки і відносини, властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки, техніко-біологічні, працеформуючі, техніко-організаційні зв'язки, властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки, зв'язки і відносини у сфері економічної власності, зв'язки, пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму.
1. Техніко-природничі зв'язки і відносини. Відображають ставлення людини до природи у процесі праці, перетворення речовини природи відповідно до потреб та інтересів людини. Для цього типу зв'язків характерна взаємодія законів природи і законів людської діяльності у сфері безпосереднього виробництва.
2. Властиві речовим факторам виробництва техніко-технологічні зв'язки. Виникають між різними видами техніки і технології як у межах одного технологічного способу виробництва, так і між технікою і технологією трьох технологічних способів виробництва (що базуються на ручній, машинній і автоматизованій праці).
3. Техніко-біологічні зв'язки. Відображають взаємодію людини і техніки. Концентрованим виразом цих зв'язків є закон переміщення функцій від особистісного до речових факторів виробництва, а також закон приведення в дію всезростаючої маси виробництва з дедалі меншою витратою людської сили.
4. Працеформуючі зв'язки. Пов'язані зі спільною діяльністю людей у процесі праці (безвідносно до відносин власності). У цій сфері діє закон переміни праці, закон усуспільнення праці та ін.
5. Техніко-організаційні зв'язки. За їх допомогою підсистема продуктивних сил формується в цілісність, у якій взаємодіють засоби і предмети праці, людина, використовувані людьми сили природи, наука, інформація. Цей тип зв'язків виникає і розвивається на основі такого елементу продуктивних сил, як форми й методи організації виробництва.
6. Властиві техніко-економічним відносинам техніко-економічні зв'язки. Властиві відносинам спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його
