Усі перелічені вище типи зв'язків існують і розвиваються в межах технологічного способу виробництва (єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин). У межах цього способу виробництва загалом, в окремих його складових тощо виникає і розвивається певна цілісність різноманітних суперечностей.

7. Зв'язки і відносини у сфері економічної власності. Це зв'язки економічного привласнення, оскільки власність, що розглядається в процесі руху, динаміки, є привласненням другого типу. Перший тип привласнення відбувається у процесі праці, коли здійснювалося привласнення предметів природи, їх перетворення відповідно до потреб людини. Привласнення другого типу — це комплекс зв'язків і відносин між людьми з приводу привласнення робочої сили, засобів виробництва, необхідного і додаткового продукту, інтелектуальної власності, послуг в усіх сферах суспільного відтворення.

Оскільки власність є складною і багатоплановою соціологічною категорією (в ній, крім економічного, виокремлюють соціальний, правовий, політичний, національний і психологічний аспекти), поряд із зв'язками економічного привласнення необхідно розмежовувати економіко-соціальні, економіко-правові та інші зв'язки й відносини.

У межах підсистеми відносин економічної власності (сутнісних виробничих відносин) окремими видами зв'язків (що формуються на рівні окремих елементів цієї підсистеми) є зв'язки економічного привласнення у сфері безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. На їх основі виникають, функціонують і розвиваються закони власності: закон централізації власності, закон-тенденція середньої норми прибутку до зниження, закон монополістичного (в тому числі олігополістичного) привласнення, закон одержавлення власності та ін. У межах підсистеми формуються і розвиваються відповідні підсистемні суперечності: між відносинами власності у сфері виробництва і відповідними відносинами у сфері розподілу (аналогічно між іншими сферами), між прибутком та заробітною платою і цінами, між різними сторонами прибутку та ін.

8. Пов'язані з функціонуванням та розвитком господарського механізму зв'язки. їх можна назвати системоутворюючими і регулюючими. Це основний тип зв'язків у межах господарського механізму національного господарства. З-поміж них виокремлюють ринкові зв'язки, на основі яких діють закони конкуренції, закон пропорційного розвитку, закон грошового обігу та ін. Ще одним видом зв'язків, пов'язаних із функціонуванням сучасного господарського механізму, є державне регулювання (адміністративне, правове та економічне) у формах національного планування, програмування та прогнозування народного господарства. У межах світового господарства останніми десятиліттями формується такий елемент господарського механізму, як наднаціональне регулювання з боку наднаціональних органів та міжнародних фінансово-кредитних організацій. На основі всіх видів системоутворюючих (регулюючих) зв'язків виникають і функціонують закони підсистеми: закон поступового послаблення ринкових важелів саморегулювання економіки й посилення державного та наддержавного регулювання, закон планомірного розвитку економіки та ін.

Раціонально сформований господарський механізм (ця раціональність залежить від оптимального співвідношення державного і ринкового саморегулювання, вмілого поєднання адміністративних і правових важелів та інших чинників) перетворює на органічну цілісність усі інші підсистеми, а отже, їх складові частини, елементи й компоненти, узгоджує виконувані ними функції, інтереси класів та соціальних груп через виконання основних функцій самим господарським механізмом. Водночас цілісність окремих підсистем забезпечує наявність у них відповідних форм — речової, суспільної та ін.

Наступний елемент принципу системності — виокремлення різних рівнів системи в ієрархічній підпорядкованості. Це дає змогу сформувати комплекс ступенів, в якому кожен наступний випливає з попереднього, діалектично його заперечуючи. Так, в економічній системі капіталізму виокремлюють дві стадії: висхідну — домонополістичний капіталізм (початок XVI — кінець XIX ст.) і нисхідну — імперіалізм (початок XX ст. — до сучасності). Основними ступенями домонополістичного капіталізму були проста капіталістична кооперація, мануфактура і машинне виробництво; вищої стадії імперіалізму — монополістичний (або олігополістичний) капіталізм, державно-корпоративний (ядром якого є державно-монополістичний) та інтернаціональний капіталізм. Перший ступінь імперіалізму розвинувся упродовж перших трьох десятиліть XX ст., другий — з кінця 30-х років до кінця 60-х років XX ст., третій — з кінця 50-х років — до наших днів (з часу створення ЄС).

Капіталістичному способові виробництва властиві загальні (загальносистемні економічні) закони (притаманні обом стадіям) і закони розвитку окремих ступенів. Так, для першого ступеня вищої стадії характерним е закон монополізації виробництва і власності, для другого — закон одержавлення економіки, закон планомірного розвитку, для третього — закон інтернаціоналізації господарського життя (інтернаціоналізації виробництва, обміну тощо). При переході до розвинутіших стадій або ступенів загальносистемні закони і їх суперечності модифікуються, наповнюються елементами якісно нового змісту.

У процесі такої еволюції поступово зростає організованість, планомірність в русі економічної системи, роль свідомого регулювання, суб'єктивного в дії економічних законів. Кожен ступінь теоретично відображається як у загальносистемних категоріях (прибуток, заробітна плата, ціни та ін.), так і в сукупності категорій певної стадії і ступеня.

Оскільки заперечення вищою стадією або ступенем нижчої має діалектичний характер, то посилюється диференціація економічної системи, а отже, її організованість. Диференціація відбувається в межах кожної підсистеми, складової частини, елементу і компонента. При цьому ускладнюється структура всієї системи, виконувані нею функції, інтегративні якості й цілі. Виникає необхідність пізнання внутрішніх зв'язків між рівнями (стадіями і ступенями) системи, притаманними їм законами.

На нижчих ступенях еволюції економічної системи ціле виражає сутність цієї системи нижчого порядку, на вищих — сутність більш високого порядку.

Конкретизацією системного підходу та названих вище принципів є необхідність пошуку в системі загальної мети. З розвитком економічної системи, переходом від одного ступеня до іншого ускладнюються її цілі, модифікується загальна мета, яка також є системоутворюючим елементом. Загальною метою капіталістичного способу виробництва є виробництво і привласнення прибутків. Нині досягнення такої мети у розвинутих країнах неможливе без розвитку загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів найманих працівників, їх творчих та організаторських здібностей, без формування людини-власника, впровадження національного регулювання економіки, часткового перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення тощо. Така модифікація мети капіталістичного способу виробництва вимагає зміни засобів її досягнення, виконуваних системою функцій. Виникнення елементів соціалістичного способу виробництва в надрах капіталізму означає появу принципово нової мети — максимізації привласнення доходу кожним працівником.

Цілісність економічної системи залежить від ступеня підпорядкування, узгодження всіх її структуроутворюючих складових для виконання спільних функцій і спільної мети. Для її реалізації система може створювати необхідні органи: державні та наддержавні органи регулювання макроекономічних процесів на національному та наднаціональному рівнях. На національному та наднаціональному (зокрема, в межах ЄС) рівнях для реалізації поставлених цілей затверджується бюджет (що є підставою для виділення відповідних ресурсів)" формується відповідна законодавча база тощо. Водночас виникає потреба у спільному інформаційному забезпеченні, інтегративній інформації.

Джерелом руху економічної системи є розвиток її внутрішніх суперечностей та суперечностей між системою та її зовнішнім середовищем (людиною і природою). Еволюція системи супроводжується їх ускладненням. Це збагачує джерело розвитку (а водночас і джерело криз меншої глибини), посилює диференціацію системи (форм власності, організаційно-економічних відносин, техніко-економічних відносин, структури продуктивних сил тощо), Ті організованість і стабільність, ускладнює механізм дії економічних законів.

Оскільки економічні системи еволюціонують, при їх аналізі (стадій, ступенів, підсистем, елементів, законів, суперечностей тощо) необхідно застосовувати узгоджений з принципом цілісності історичний підхід. Щодо дії економічних законів він передбачає з'ясування законів, які регулюють виникнення, існування, розвиток і занепад економічної системи, а щодо суперечностей системи — їх дослідження у стадії тотожності, відмінності, власне суперечності, конфлікту та переходу в принципово та якісно нові форми руху. У фазі тотожності й відмінності діють закони зародження певної економічної системи (що водночас означає використання структурно-генетичного методу аналізу складних систем), у фазі суперечності — закони існування (або функціонування) цієї Системи, у фазі конфлікту — закони занепаду, переходу одного суспільного способу виробництва в інший, менш розвинутої економічної системи у розвинутішу.

Системно-структурний підхід означає, що в процесі еволюції економічної системи виникають різні варіанти й моделі її розвитку, альтернативність. Учений, державний діяч повинен зважено оцінювати різні точки зору і обирати пріоритетну істину, а не підпорядковувати світогляд певній догмі.

Література

1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.

6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.

8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.

9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.

11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.

12.