Світова організація торгівлі як організаційно-інституціональне підґрунтя розвитку митно-тарифної системи
Найважливішим напрямом інтегрування України до світового економічного простору є співробітництво з міжнародними організаціями у сфері митно-тарифного регулювання. Одним з основних регуляторів міжнародних економічних відносин на мегарівні є Генеральна угода з тарифів і торгівлі, з 1995 року — Світова організація торгівлі, до якої входить 148 країн світу. З 1993 р. Україна отримала статус спостерігача при ГАТТ.
Спочатку ГАТТ була винятково митно-тарифною угодою, до якої з метою недопущення впливу на торгівлю не тарифних норм і правил було включено ряд положень, пов'язаних з іншими формами регулювання зовнішньої торгівлі (кількісні обмеження, субсидії, демпінг і под.). Наприклад, у статті XI ГАТТ обумовлено, що "жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення будь-якого товару з території іншої країни-учасниці або на вивезення, або на продаж для експорту будь-якого товару, що призначається для території іншої країни-учасниці, ніяких обмежень чи заборон, будь це у формі квот, імпортних чи експортних ліцензій або інших заходів, крім митних зборів, податків або інших зборів".
Практично всі основні принципи СОТ митного характеру — це принцип найбільшого сприяння в торговельних відносинах; захист внутрішнього ринку країн-учасниць за допомогою тільки митних тарифів, рівень яких необхідно поступово знижувати; проведення переговорів у рамках Угоди з урахуванням взаємного зниження мита і зняття інших перешкод у сфері торгівлі, полегшення митних формальностей.
З моменту підписання Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) протягом восьми раундів багатосторонніх торговельних переговорів, проведених з того часу під егідою ГАТТ, митні тарифи завжди були основним предметом переговорів країн-учасниць. Слід зауважити, що відповідно до ГАТТ митні тарифи є, по суті, єдиним визнаним легітимним засобом захисту національного ринку від імпорту.
У 1947—1948 роках у рамках Підготовчого комітету Конференції ООН з торгівлі та зайнятості відбувся перший раунд багатосторонніх переговорів (Женева). Формально перші чотири раунди називалися тарифними конференціями. У результаті переговорів країни-учасниці узгодили між собою 45 тис. тарифних поступок. Другий раунд відбувся у 1949 році (Аннесі). Основна ціль цього раунду полягала в сприянні приєднанню до ГАТТ 10 країн: Гаїті, Греції, Данії, Домініканської Республіки, Італії, Ліберії, Нікарагуа, Фінляндії, Швеції та Уругваю, які не брали участі у першому раунді переговорів.
З 1950 по 1951 рр. було проведено третій раунд багатосторонніх переговорів (Торнкей), у ході якого відбулися як тарифні переговори, так і переговори щодо приєднання 6 країн, а саме: Австрії, Республіки Корея, Перу, ФРН, Філіппін і Туреччини.
Четвертий раунд переговорів відбувся у 1956 році (Женева) і через обмежені повноваження делегації США не приніс вагомих результатів. Незначними були і результати п'ятого раунду (раунд Діллона), який відбувся у 1960—1961 рр (Женева). В ході переговорів було узгоджено 4400 тарифних поступок. Крім того, були проведені тарифні переговори у зв'язку з утворенням Європейського економічного співтовариства і введенням ним спільного зовнішнього митного тарифу.
У 1963—1967 роках проходив шостий раунд переговорів (Кеннеді-раунд, Женева). Починаючи з Кеннеді-раунду до порядку денного багатосторонніх переговорів були включені питання застосування нетарифних заходів у торгівлі. У ході переговорів вперше був застосований принцип лінійного зниження тарифів. Результатом раунду стало зниження тарифів на промислові товари у середньому на 35 %, за винятком текстильних виробів, хімічних і деяких інших чутливих товарів, а на сільськогосподарські та продовольчі товари — на 15—18 %.
З 1973 по 1979 рік проходив сьомий (Токійський раунд), в результаті якого імпортні тарифи на промислові товари в розвинених країнах були знижені в середньому на 35 %. Тарифні переговори проводились на основі швейцарської формули. Крім того, було підписано 9 окремих угод, шість з яких були названі "Кодексами" і чотири угоди щодо цілей і діяльності ГАТТ. Результатом проведення семи раундів переговорів стало скорочення середніх рівнів тарифів у розвинених країнах з 40 % до 10 %.
Восьмий, Уругвайський, раунд багатосторонніх торговельних переговорів проходив у 1986—1994 pp.. Після цього раунду розвинені країни взяли на себе зобов'язання скоротити свої митні тарифи у середньому на 40 %, а країни, що розвиваються, — на 30%. Крім того, були підписані Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).
Після Уругвайського раунду були підписані Угода про торгівлю товарами для інформаційних технологій, про основні телекомунікаційні послуги і про фінансові послуги, в яких містяться зобов'язання країн-членів щодо лібералізації відповідних секторів. Результатом діяльності ГАТТ за останні 10 років стала тенденція до зниження всіх імпортних тарифів на 50%, що вплинуло на збільшення світового товарообігу на 250 млрд дол. США.
Процес одержання повноправного членства в цій системі є невід'ємною частиною трансформації економіки України, важливим фактором прискорення процесу законодавчої (торговельної, тарифної, податкової, інвестиційної, фінансової) інфраструктури відповідно до міжнародних вимог.
Варто зауважити, що до створення ГАТТ відносини між державами будувались на основі двосторонніх договорів і угод, в яких, як правило, визначалися режим найбільшого сприяння у взаємній торгівлі і національні режими для юридичних і фізичних осіб, які здійснювали комерційну і виробничу діяльність на території країн-партнерів.
Головною метою проведення тарифних переговорів у рамках вступу до СОТ є досягнення взаємоприйнятної та збалансованої угоди про зв'язування і зниження тарифів на різноманітні товари країною, що вступає. Це означає, що в ході переговорів така країна бере на себе зобов'язання не підвищувати тарифи на конкретні товари понад узгоджений "зв'язаний" рівень.
У переговорах між країнами-членами СОТ щодо зв'язування і зниження тарифів застосовуються два головних методи: зниження тарифів на основі узгодженої формули або принципу (наприклад, лінійне зниження тарифів) та проведення переговорів на по товарній основі у формі запитів і пропозицій.
Лінійне зниження тарифів застосовується в рамках проведення раундів багатосторонніх торговельних переговорів. Перед проведенням переговорів погоджується певна формула або принцип. Головними елементами, що враховуються при визначенні формули, є:—
періоду часу, протягом якого має відбутися зниження всіх тарифних ставок на певний відсоток;—
граничний рівень ставок тарифів, вище якого будь-яка країна-член не може підвищувати свої ставки діючих тарифів;—
встановлення спільного зниження на визначений відсоток від середньозваженого рівня тарифу, За умови, що буде встановлене деяке Мінімальне Відсоткове зниження по кожній тарифній Позиції і що граничний рівень тарифу не буде перевищувати визначений рівень;—
мінімальна кількість тарифних позицій, які мають бути зв'язані.
У ході Токійського раунду Переговори між країнами-членами по Зниженню тарифів проводилися на основі формули, запропонованої Швейцарією. Ця формула була призначена для більшого пропорційного зниження високих тарифів і мала такий вигляд:
ЕС, скандинавські країни і Австралія застосовували коефіцієнт 16, США, Японія і Швейцарія — 14.
Як тільки приймається формула проведення переговорів, країни-члени розробляють свої графіки зниження тарифів, які потім перевіряються іншими країнами-членами СОТ.
Зменшені тарифи зазначаються у Розкладах поступок кожної країни. Ставки, наведені у таких розкладах, відомі як зв'язані ставки. Потім дані тарифні поступки консолідуються у переліку тарифних поступок, який стає частиною Генеральної угоди. Крім того, від кожної країни-члена СОТ вимагається, щоб вона публікувала інформацію про свої тарифні ставки.
Слід зазначити, що Розклади поступок не є простою констатацією тарифних ставок. Це є певне зобов'язання країни не підвищувати тарифи понад фіксовані ставки — тобто їх "зв'язування". В економічно розвинутих країнах "зв'язані" ставки — це, як Правило, митні тарифи, що фактично стягуються. У країнах, які розвиваються, дані ставки трохи вищі від фактичних, а отже, зв'язані тарифи виконують роль верхніх граничних показників.
Включення тарифних позицій до Розкладу поступок означає, що після його ратифікації компетентним органом країни, яка вступає, відповідні тарифні позиції будуть зв'язані. Якщо країна, що вступає, взяла зобов'язання зв'язати будь-яку тарифну ставку, то в подальшому вона не може відкликати або збільшити цю ставку понад зв'язану без виконання процедури, передбаченої Статтею XXVIII ГАТТ 1994 року. Тарифні ставки, які включені до Розкладів поступок, також називаються "поступками" у тому розумінні, що вони, як правило, були досягнуті в ході переговорів і поступок.
Відповідно до Угоди про сільське господарство всі тарифи на сільськогосподарські товари повинні бути зв'язані, за винятком товарів, що зазначені в Додатку 5 даної Угоди, який дозволяє країнам-членам СОТ зберегти деякі нетарифні заходи за умови, що вони відповідають певним критеріям. Так, наприклад, Японія і Корея зберігають імпортні квоти на рис, які позначені в їх списках поступок знаком "SSG". Проте з юридичної точки зору країна, що вступає, має право не зв'язувати всі тарифні позиції. Сьогодні у Розкладах поступок країн-членів СОТ, що розвиваються, можна знайти багато товарів, по яких тарифні ставки не зв'язані. Навіть такі високорозвинені країни, як США, Японія, Канада, Австралія не зв'язали всі тарифні позиції (кількість зв'язаних тарифних позицій розвиненими країнами становить: США — 99,0 %, Японія — 98,8 %, Канада — 99,6 %, Швейцарія — 98,8 %, Австралія — 96,0 %, Ісландія — 94,9 %). Зв'язали