митні тарифи на всі товари тільки такі країни, як СС, Нова Зеландія і Норвегія.
В Угодах СОТ фактично немає положення, що визначає певний рівень тарифних поступок для окремих країн, що вступають. Ставки тарифів у кожному конкретному випадку залежать від результатів тарифних переговорів країни, що вступає, із країнами-членами СОТ. Проте при вирішенні питання про бажану ставку тарифу необхідно брати до уваги відносні ставки зв'язаних тарифів інших країн-членів СОТ, економічний рівень розвитку і соціальні умови яких є подібними, у тому числі і для проведення тарифних переговорів у СОТ у майбутньому.
Проте необхідно мати на увазі, що ці дані можуть використовуватись як довідкові, тому що вступ кожної конкретної країни являє собою унікальний процес, і спільний рівень тарифних ставок буде залежати від конкретних переговорів і інтересів.
Існують три такі можливі варіанти зв'язування окремих тарифних ставок (базові тарифні ставки повинні бути визначені до початку переговорів, причому це можуть бути ставки тарифу, які діють у поточному році, або ті, що існували на момент подання заяви про приєднання):
Варіант 1. Зв'язати тарифні ставки на рівні діючих ставок тарифу.
Варіант 2. Зв'язати тарифні ставки на більш низькому рівні, ніж діючі ставки тарифу.
Варіант 3. Зв'язати тарифні ставки на більш високому рівні, ніж діючі ставки тарифу (граничні зв'язування).
Цілком імовірно, що країни, які ведуть переговори, попросять країну, що вступає, вибрати перший або другий варіанти. У багатьох випадках доцільно вибрати варіант 2 (наприклад, для товарів, що не виробляються і не будуть вироблятися в країні, що вступає, але які становлять особливий інтерес для її торгових партнерів) для того, щоб захистити інші чутливі товари. Коли країна, що вступає, хоче вибрати граничні зв'язування (варіант 3), вона повинна бути готовою обґрунтувати свою позицію. Одним із варіантів пояснення може бути те, що тарифні ставки на окремі товари не можуть бути зв'язаними на рівні діючих ставок, оскільки з певних причин ставки застосовуються тільки тимчасово (наприклад, тарифи на товари, що підпадають під проведення узгодженої з МВФ економічної реформи, або на товари, яких тимчасово бракує на внутрішньому ринку, або на ті товари, що потребують потенційного захисту в майбутньому: з урахуванням національної стратегії економічного розвитку).
Що стосується тарифних піків, то країни-члени СОТ будуть вимагати їх значного скорочення. Проте навіть США, ЄС, Канада та Японія мають багато тарифних піків, які перевищують 100 %. Кількість тарифних ставок, які перевищують 100 %, складає відповідно в США — 26 %, ЄС — 33 %, Канаді — 68 % і в Японії — 98 %. Деякі з них перевищують рівень 300 %. Наприклад, тарифна ставка на імпорт рослинної олії складає в Канаді 360 %, на зернові в Японії— 388,1 %, пшеницю — 352,7 %, ячмінь — 361 %. Виходячи з цього країна, що вступає, може мати аргументи на користь збереження деяких тарифних піків.
Таким чином, цілком доречно, щоб країна, що вступає, зберігала певну гнучкість у своїй і пропозиції для майбутнього потенційного збільшення тарифних ставок. Який би з варіантів не був обраний, необхідно мати обґрунтування запропонованих тарифних ставок.
При прийнятті рішення щодо специфічних тарифних ставок необхідно звертати увагу на "тарифну ескалацію". Якщо застосовуються більш низькі тарифні ставки щодо сировини, з якої виготовлений товар, ніж до самого товару, то ефективний рівень захисту (ЕРЗ) товару буде вище і номінальної тарифної ставки.
Перехідний період зниження тарифних ставок дозволяє країні, що вступає, поступово знижувати тарифи (поетапний підхід) протягом кількох років (5 або більше). Це дає можливість вітчизняним виробникам підготуватися до зниження тарифів. Узгодження такого періоду також є предметом переговорів. Наприклад Болгарія, що вступила до СОТ у 1996 році, домовилася про перехідний період для завершення зниження тарифів по більшості товарів, включених до Розкладу поступок, протягом 5, 10 і 15 років. Еквадор одержав п'ятирічний період для реалізації результатів тарифних переговорів, Панама — максимум 15 років.
Разом з тим слід зауважити, що Угода про сільське господарство СОТ дозволяє країнам-членам застосовувати тарифні квоти. Варто підкреслити, що це дозволяється лише щодо сільськогосподарських товарів. Тарифна квота — це спосіб регулювання імпорту з використанням двох рівнів тарифних ставок, а саме — головна (мінімальна) ставка мита застосовується щодо певного обсягу (квоти) імпорту товару, а додаткова (підвищена) ставка мита — у випадку імпорту товару, що перевищує розмір квоти. Як правило, квота розраховується шляхом віднімання обсягу внутрішнього виробництва від обсягу внутрішнього попиту (споживання). Тарифні квоти були застосовані в рамках Уругвайського раунду для забезпечення мінімального/поточного доступу на ринки сільськогосподарських товарів у тих випадках, коли нетарифні заходи були перетворені в тарифні еквіваленти (процес тарифікації) відповідно до Статті 4 Угоди про сільське господарство. Слід зазначити, що у випадку вступу до СОТ протягом останніх п'яти років застосування тарифних квот міститься тільки у Розкладах поступок Болгарії і Латвії.
Передбачені статтею II ГАТТ 1994 року "інші мита і збори", що описуються як інші, ніж звичайні митні збори, накладаються тільки на імпорт товарів. Необхідно підкреслити, що фактично вони є додатковими митами. Так, наприклад, ЄС на додаток до мит мав різноманітні збори, еквівалентні різниці між внутрішньою і зовнішньою довідковою ціною. Японія застосувала інші ніж мита додаткові збори на цукор. Багато країн, що розвиваються, також мають "інші мита і збори" у своїх Розкладах поступок.
При цьому слід зауважити, що відповідно до принципу режиму найбільшого сприяння тариф на будь-який товар має застосовуватися однаково щодо цього товару незалежно від того, з якої країни він походить. Винятками з цього правила СОТ є: а) угоди про митний союз або зону вільної торгівлі: б) преференції на користь країн, що розвиваються, у рамках Генеральної системи преференцій (ГСП).
Необхідно зауважити, що не всі тарифні позиції мають бути "зв'язаними". Це означає, що тарифні ставки на товари, не зв'язані країною-членом, можуть підвищуватися в будь-який час без обмежень. Проте у ході вступу до СОТ провідні країни-члени наполягають, щоб країни, що вступають, зв'язали 100% своїх імпортних тарифів.
Угода фіксує чітку домовленість про намір країн, що підписали її, добиватися зниження митних зборів та інших обмежень у міжнародній торгівлі. Зменшення та скасування тарифів та інших бар'єрів у торгівлі в рамках СОТ відбувається шляхом проведення дво- та багатосторонніх переговорів. Правила проведення переговорів про зниження митних зборів, а також процедура підготовки і зміни списків тарифних поступок визначаються статтями XXVII і XXVIII, в яких передбачено, що вступаюча країна проводить з іншими державами переговори, висунувши зустрічні пропозиції про зниження ставок власного митного тарифу.
Будь-яка країна, що вступає до СОТ, має провести три види переговорів:—
багатосторонні переговори в рамках Робочої групи (з усіма зацікавленими країнами-членами СОТ), у ході яких обговорюються загальноекономічні питання і торговий режим на основі поданих країною, що вступає, Меморандуму про зовнішньоторговельний режим (головного документа на початковій стадії}, національного законодавства, що стосується торгівлі, та таких письмових питань і відповідей;—
двосторонні переговори (із зацікавленими країнами-членами СОТ) щодо поступок у сфері тарифів і щодо зобов'язань в сфері сільськогосподарських субсидій (відомі як переговори щодо доступу на ринки товарів);—
двосторонні переговори (із зацікавленими країнами-членами СОТ) щодо зобов'язань у сфері торгівлі послугами (відомі язе переговори щодо доступу на ринки послуг).
Двосторонні тарифні переговори щодо поступок у сфері тарифів і щодо зобов'язань у сфері сільськогосподарських субсидій у рамках вступу до СОТ істотно відрізняються від тарифних переговорів між країнами-членами, описаних вище. Насамперед при вступі до СОТ мова йде про односторонні тарифні поступки країни, що вступає, яка таким способом вносить "вхідну плату" за членство. Крім того, до країн, що вступають, можуть висуватися підвищені вимоги, що не регламентуються правилами СОТ. Як уже згадувалося, від країн, що вступають, провідні країни-члени СОТ вимагають 100% зв'язування тарифних позицій, застосування тільки адвалорних мит, приєднання до так званих нульових секторальних ініціатив тощо.
Від країни, що вступає, звичайно вимагається надання тарифних пропозицій на переговори щодо доступу на ринки товарів у формі Розкладу поступок. Час надання початкової пропозиції не регламентується, але, як правило, це відбувається тоді, коли торговий режим країни, що вступає, після проведення в Робочій групі обговорень Меморандуму про зовнішньоторговельний режим і національного законодавства, стає більш-менш зрозумілим для країн-членів СОТ. Звичайно двосторонні переговори проводяться у формі запитів і пропозицій. Для прискорення процесу вступу рекомендується спочатку надати початкову пропозицію і очікувати від країн-членів СОТ конкретні запити, до яких включаються товари, що становлять експортний інтерес для країн, які ведуть переговори. Після розгляду таких запитів країна, що вступає, може внести переглянуту пропозицію. Потім країни, що ведуть переговори, можуть надати інші запити. Цей процес триває доти, доки обидві сторони не досягнуть прийнятного результату. У підсумку, усі поступки, які були зроблені країною, що вступає, в процесі