цілі не мають виходити за рамки можливого, тобто їх слід ставити не тільки в межах чинних юридичних норм (їх за крайньої потреби можна змінити відповідно до встановленої процедури), а й у межах реальних кордонів;
¦ для досягнення цілей державного регулювання економіки має вистачати фінансових, організаційних ресурсів і кадрів;
¦ поставлені цілі мають бути прозорими, зрозумілими і бажаними для населення, а також для груп з особливими економічними інтересами.
Останній принцип є найбільш значущим, оскільки ті самі цілі державного регулювання економіки в аналогічних ситуаціях у різних країнах і за різних урядів абсолютно по-різному оцінювала громадськість, і тому вони були або здійсненними, або нездійсненними. Довіра до уряду і його економічної політики з боку суб'єктів господарювання і переважної більшості населення так само, як і недовіра, характеризується великою інерцією і стає реальною силою в процесі досягнення цілей державного регулювання економіки. Населення може або підтримувати політику уряду, вірити обіцянкам державних діячів, діяти відповідно до їхніх закликів, наприклад, придбавати державні цінні папери, не вимагати підвищення заробітної плати, або, навчене гірким досвідом і не раз обдурене, виявляти байдужість чи навіть протидіяти державній економічній політиці.
Отже, загальний механізм визначення політичних цілей і пріоритетів у демократичному суспільстві— складний процес; він характеризується і формальними, і неформальними відносинами та зв'язками між різними державними й суспільними структурами. Крім парламенту, уряду і державної адміністрації, у встановленні цілей і напрямів державної економічної політики активну участь беруть політичні партії, наукові центри та інститути, групи з особливими інтересами, або групи інтересів, ЗМІ.
Усе це істотно ускладнює знаходження соціального консенсусу між різними політичними і соціальними силами з цього приводу, особливо за умов політичного плюралізму. Тут багато важить також позиція виборців, на яку мають орієнтуватися політичні і державні лідери.
Література
1. Алгеброва И. М. и др. Государственная экономическая политика: опыт перехода к рынку / Под общ. ред. проф. А. В. Сидоровича. — М.: Дело и Сервис, 1998.
2. Андреев Л. Г., Бебело А. С. та ін. Економічна політика: Лекції. — К.: КНЕУ, 1997.
3. Аткшсон Э. Б., Стиглий Дж. Э. Лекции по экономической теории государственного сектора / Пер. с англ. —М., 1995.
4. Бабин Э. П. Основы внешнеэкономической политики: Учеб. пособие. — М: Экономика: МИКО: Коммерческий вестник, 1997.
5. Барановський О. І. Фінансова безпека. — К.: Фенікс, 1999.
6. Беляев О. О. у Бебело А. С. Політична економія: Навч. пос.ібник. -К.: КНЕУ, 2001.
7. Борецька Н. Регіональні аспекти соціального захисту населення // Регіональна економіка. — 2000. — № 3.
8. Бриттан С. Капитализм с человеческим лицом. — СПб.: Экон. шк., 1998.
9. Бункина М. К., Семенов А. М. Экономическая политика: Учеб. пособие. — М: ЗАО"Бизнес-школа:"Интел-Синтез"", 1995,
10. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. — К., 1999.
11. Геєць В. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально орієнтованої економіки в Україні // Економіка України. — 2000. — № 1,2.
12. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук'яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001.
13. Государственное регулирование рыночной экономики / Под ред. И. И. Столярова. — М.: Дело, 2001.
14. Государственное регулирование рыночной экономики: Учеб. пособие. — М.: Дело, 2001.