Соціальна політика перехідного періоду. Основні напрямки соціальної політики
Як уже зазначалось, ринкова економіка не усуває соціальної нерівності, яка загрожує соціальній стабільності, і за несприятливих умов знижує економічну ефективність. Соціальна ж політика покликана пом'якшувати крайні прояви результатів дії ринкових сил. З цією метою держава проводить політику підтримування незахищених соціальних груп. Не потребує доведення й той факт, що соціально захищеними прагнуть бути практично всі соціальні верстви, в тому числі й підприємці. Останнім держава повинна гарантувати недоторканність їхньої власності, право на підприємницьку діяльність у будь-якій сфері ринкової економіки.
Основні напрямки соціальної політики:*
гарантування мінімальної заробітної плати і регулювання доходів у цілому;
¦ забезпечення зайнятості населення і надання допомоги на випадок безробіття;
¦ індексація фіксованих доходів і захист грошових заощаджень населення (вклади в банках, державні облігації, страхові поліси);
¦ надання допомоги найбіднішим верствам населення;
¦ створення умов для самореалізації людини (вільний вибір професії, сфери і місця праці, здобуття бажаного рівня загальної і спеціальної освіти, матеріальна підтримка і перекваліфікація тимчасово непрацюючих осіб);
¦ забезпечення охорони здоров'я населення незалежно від рівня доходів.
Розгляньмо більш широко зміст соціальної політики за цими напрямками.
Політика доходів посідає чільне місце в державному регулюванні соціальних відносин. Першою чергою вона стосується рівня заробітної плати та її частки у ВВП, перерозподілі доходів на користь найбідніших верств населення.
Політику доходів населення розробляли представники практично всіх напрямів економічної думки. Загальні принципи цього боку соціальної політики було сформульовано в повоєнний період, а на початку 60-х рр. вони набули статусу неофіційних, але обов'язкових постулатів. До прихильників цих принципів належать такі відомі вчені, як Дж. К. Гелбрейт, Р. Тібодц, П. Самуельсон, С. У. Уайнтраут, М. Фрідмен (США), М. Маршалл, Ж. Лекайон (Франція), Р. Харрод, Н. Кальдер (Великобританія).
Політика доходів соціальної держави ґрунтується на визнанні постійного і, бажано, випереджального характеру її проведення. Неокейнсіанці та представники соціологічного напряму обстоюють пряме втручання держави в процес розподілу доходів. Головним об'єктом впливу вважається заробітна плата. На основі індикативного програмування установлюються орієнтири приросту заробітної плати, державний контроль за цінами. Оскільки зростання заробітної плати береться за провідний чинник інфляції, то держава часто вдається до "заморожування" заробітної плати та цін; тобто здійснює "політику стримування". Протилежною їй є "політика експансії", за якої стимулюється зростання доходів населення.
Ураховуючи особливу соціальну значущість перерозподілу доходів, соціальна держава намагається уникнути двох крайнощів, а саме: формування споживацьких настроїв у малозабезпечених верствах населення та зниження мотивації до плідної праці в економічно активного населення.
За умов ринку завжди виникає дилема, що вибрати з двох принципово різних варіантів — ринковий розподіл, який коригується державним регулюванням, чи державний розподіл, котрий скеровується ринком. Якщо прагнути до рівності доходів, що, на думку багатьох, є соціально справедливим, то економічна ефективність неминуче знизиться, оскільки в індивіда, що працює продуктивніше, суспільство відніме, а неефективному працівникові віддасть. Розподіл же за законами вільного ринку є високо результативним, але нерівним і соціально несправедливим. Отже, рівний розподіл — соціально справедливий, але економічно неефективний, а нерівний, навпаки— соціально несправедливий, але економічно дійовий.
"Чистий" ринковий розподіл, забезпечуючи високу ефективність економіки, створює можливість компенсувати свою несправедливість, продукуючи сукупний продукт в обсягах, достатніх для піднесення добробуту малозабезпеченої частини населення. На противагу цьому "справедливий" (зрівняльний) розподіл підриває стимули до плідної праці і спричиняє невисокий обсяг сукупного продукту. Тобто ми бачимо, що нерівний ринковий розподіл має об'єктивні переваги перед рівним, "соціально справедливим" розподілом. Історичний прогрес зближує ці два підходи, але не ліквідовує їхні розбіжності.
Нерівність доходів у ринковій економіці визначається за допомогою кривої Лоренца і коефіцієнта Джині. Крива Лоренца показує ступінь нерівномірності розподілу сукупного доходу суспільства між різними групами населення (рис. 9).
Рис. 9
На осі х відкладають відсоткові групи населення, а на осі у — відсотки доходів, що їх одержують ці групи. Рівному розподілу
доходів відповідає крива ОЕ. Якщо ж нанести фактичний розподіл доходів, то крива Лоренца вкаже на ступінь нерівності доходів. Що більший розрив між лінією повної рівності і кривою Лоренца, то вищий ступінь нерівності.
Відношення заштрихованої площі до площі всього трикутника OAF називається коефіцієнтом Джині. Що більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси повної рівності в розподілі доходів, то ближче коефіцієнт Джині до 1. Що вищий коефіцієнт Джині, то глибша прірва між бідними і багатими.
Між обсягом багатства, яке розподіляється, і стабільністю пропорцій розподілу існує певна залежність. Розподіл низьких доходів характеризується різкими і непередбачуваними коливаннями, а за досягнення більш високого рівня доходів пропорції розподілу є стабільнішими. Ця залежність дістала назву закону Парето.
Державне регулювання заробітної плати. Переважна частина доходів припадає на заробітну плату найманих працівників, тому соціальна держава чітко регулює трудові відносини. Регулюванню піддаються мінімальна ставка заробітної плати, мінімальні ставки компенсаційних доплат (за роботу в несприятливих, шкідливих та небезпечних умовах), тарифні умови оплати праці робітників і службовців за традиційними професіями та посадами.
Розмір мінімальної заробітної плати та доплат залежить від рівня економічного розвитку країни, співвідношення політичних сил і т. ін. З причин, проаналізованих у попередніх темах, в Україні рівень мінімальної заробітної плати нижчий від прожиткового рівня. На сьогоднішній день мінімальна зарплата становить 185 грн., тоді як прожитковий мінімум дорівнює 360 грн.
У сфері регулювання заробітної плати держава прагне досягти таких цілей: 1) забезпечити кожній працюючій людині життєво необхідний рівень споживання; 2) утримувати певну рівновагу в оплаті праці різних груп населення; 3) привести заробітну плату у відповідність з її продуктивністю; 4) підвищувати рівень реальної заробітної плати.
Виплата мінімальної заробітної плати є обов'язковою для роботодавця. Теоретично це — суспільно необхідна ціна робочої сили.
Законодавчо мінімальну заробітну плату почали встановлювати ще з 30-х pp. XX ст. Спершу відповідний закон було ухвалено у США (1938 p.), а в повоєнні роки — і в інших ринкових країнах.
У підґрунті підрахунку мінімальної заробітної плати лежить вартість так званого споживчого кошика, до якого входить мінімальний набір споживчих товарів і послуг, потрібних для задоволення фізіологічних та соціальних потреб некваліфікованого робітника та його сім'ї. Обсяг споживчого кошика в різних країнах неоднаковий. Так, у США він містить оплату найманого житла, купівлю один раз у п'ять років уживаного автомобіля, вартість близько 20 видів м'ясопродуктів та ін.
Розмір мінімальної заробітної плати в розвинутих ринкових країнах становить від 40 % до 50 % величини середньої заробітної плати. Сьогодні її величина, зокрема, в США, становить 5,15 дол. за годину.
У результаті того, що в Україні мінімальний розмір заробітної плати значно нижчий за прожитковий рівень, переважна частина населення опинилась за межею бідності. Так, за підрахунками за період 1996—1999 рр. 50 % населення було віднесено до бідних; 10 % — до зони ризику збідніти; 30 % — до тих, що мають середні доходи, а решта 10 % — до заможних .
Низький рівень оплати праці справляє вкрай негативний вплив на економічний розвиток; він не дає можливості нормального відтворення робочої сили. В Україні відбувся різкий розрив між вартістю робочої сили і оплатою праці, що спричинює відтворення робочої сили на звуженій основі. Формами прояву цього явища є скорочення середньої тривалості життя населення, погіршання здоров'я нації, зниження освітнього і кваліфікаційного рівня працівників і зростання армії безробітних. Природно, невисока заробітна плата скорочує сукупний попит і заважає зростанню виробництва. Будь-яка економія на заробітній платі є несприятливою для економічного розвитку, оскільки обмежує можливості людського фактора виробництва.
Політика зайнятості. Відмітна риса ринкової системи — неповна зайнятість населення, інакше кажучи, їй властиве перманентне безробіття. Тому уряди ринкових країн приділяють особливу увагу політиці забезпечення повної зайнятості, а точніше — утриманню її оптимального рівня. Певна кількість безробітних, або резервної армії праці, є необхідною умовою розширеного відтворення.
За умов ринкової економіки політика повної зайнятості включає систему заходів державного регулювання ринку праці, забезпечення на ньому оптимального співвідношення попиту і пропонування для підвищення ефективності функціонування економіки. У повоєнні роки політика зайнятості в західних країнах ураховувала взаємозалежність рівня зайнятості та заробітної плати, яка складалась у короткостроковому періоді. Вона виходила з того, що зменшення зайнятості, а звідси — збільшення безробіття, викликає зниження заробітної плати і розхитує соціальну стабільність. Тому під час економічних спадів і криз високий рівень заробітної плати підтримується штучно, що в дальшому провокує інфляцію. Нерідко вона нівелює номінальне збільшення оплати праці. Урядам постійно доводиться маневрувати між рівнем зайнятості та рівнем цін. Між тим економічне зростання, яке довгий час спостерігалось у повоєнний період, забезпечувало в Західній Європі майже повну зайнятість, однак тепер ситуація змінилась. Кількість безробітних там значно зросла, що пов'язано також з антиінфляційною політикою.
Забезпечення повної зайнятості обумовлюється теоретичним розумінням причин безробіття. Дж. Кейнс і його послідовники ці причини пояснюють відставанням платоспроможного попиту населення