Беручи до уваги всі причини безробіття, сучасна політика повної зайнятості націлена на підвищення сукупного попиту населення. Вона рекомендує не боятись помірної інфляції, знижувати податки під час кризових явищ, підвищувати обсяг соціальних виплат на певних фазах економічного циклу, посилювати додатковий попит на робочу силу, стимулюючи інвестиції способом зниження податку на прибуток, здешевлювати кредити, збільшувати обсяг державних замовлень приватному капіталу та ін.

Структурне безробіття пропонується усувати за допомогою диференціації рівня заробітної плати залежно від дефіцитності професій, створення гнучкої системи освіти і перепідготовки кадрів. Сьогодні конче треба забезпечувати робочу силу більш повною й оперативною інформацією про наявні вакансії, удосконалювати навчання та перекваліфікацію безробітних через поліпшення діяльності бірж праці. Державна політика прагне також підвищувати мобільність робочої сили, оплачуючи транспортні витрати, надаючи субсидії сім'ям, які переїжджають до нового місця роботи. Також увага приділяється будівництву підприємств у регіонах з підвищеним рівнем безробіття. Зважаючи на підвищений відсоток безробіття серед молоді, соціальна держава запроваджує програми виплати певних коштів фірмам, які зараховують у свій штат випускників середніх шкіл. Поширення набули нові форми організації роботи, які створюють умови для праці вдома, зайнятості неповний робочий день, стимулювання малого бізнесу і т. ін.

Незважаючи на те що проблема безробіття дуже складна, сучасна соціальна політика розвинутих країн у цілому успішно розв'язує її, створюючи умови для забезпечення населення робочими місцями. Соціально орієнтована економіка не залишає безробітних наодинці зі своїми життєвими проблемами, а захищає їх. Соціальний захист безробітних здійснюється у формі страхування від безробіття, для чого створюються спеціальні страхові фонди. Розмір виплат залежить від таких факторів: тривалості безробітного стану; трудового стажу; терміну надання допомоги; величини періоду зайнятості. Обсяг виплат з безробіття скрізь різний. Так, у Швеції він становить 90—45 % від попереднього заробітку, проте мінімальний розмір допомоги отримує незначна кількість осіб. Строк виплат коливається від 300 днів для осіб, яким менше від 55 років, до 450 днів для більш старших людей. У США виплати з безробіття дорівнюють 50 % заробітку протягом 26—34 тижнів; у Німеччині — 68 % заробітку протягом року, а потім 58 % без обмеження часу.

Перекваліфікація та програми працевлаштування. Багато важать у соціальному захисті населення програми працевлаштування та перекваліфікації. У багатьох розвинутих ринкових країнах функціонують системи освіти, які полегшують працевлаштування. У Швеції освітніми програмами охоплено до 5 % робочої сили. Активна політика щодо якісної підготовки і перепідготовки працівників пояснює найвищий рівень зайнятості в цій країні. Там людина, яка проходить підготовку на освітній програмі, не реєструється як безробітна. А в довгостроковому плані підвищення рівня освіти і кваліфікації дає перспективи працевлаштування в майбутньому.

Останніми десятиліттями в західних країнах набули поширення програми так званої субсидійованої, або заохочувальної, підготовки. Вони полягають у тому, що в разі наймання деяких категорій робочої сили (першою чергою молоді і хронічно безробітних), держава певною мірою компенсує фірмам витрати на підготовку й оплату праці. Так, у Франції в разі наймання випускника середньої школи фірмам компенсують вартість їхньої виробничої підготовки від ЗО % до 100 % мінімальної заробітної плати строком від 6 до 12 місяців. У Нідерландах, якщо фірма наймає безробітного випускника середньої школи, їй виплачується 60 ф. ст. на тиждень для покриття витрат на його навчання. Подібні програми є й у інших розвинутих країнах .

Отже, соціальна держава бере активну участь у регулюванні ринку праці. При цьому в політиці регулювання ринку праці існують відмінності між західноєвропейськими країнами та США і Японією. Уважають, що в Європі давно ухвалені закони та правила є надмірно жорсткими і їх потрібно лібералізувати. У США ж і в Японії, навпаки, слід зміцнювати й утримувати систему захисту працівників від необґрунтованих звільнень.

За сучасних умов політика у сфері зайнятості все тісніше переплітається з політикою в галузі загальної та професійної освіти. Перед значною частиною персоналу фірм сьогодні стоїть дилема: або бути заміненими більш молодими й освіченішими працівниками, або підвищувати свою кваліфікацію за допомогою безперервного навчання. Безумовно, друга альтернатива — більш перспективна і вигідна.

Політика держави на ринку праці в перехідній економіці України. Ринок праці, що народився в Україні, та проблеми зайнятості мають тенденції та проблеми спільні з розвинутими ринковими країнами. Проте існує і власна специфіка, зокрема нестача спеціалістів у сфері керування зайнятістю за ринкових умов. На багатьох підприємствах і в організаціях не вистачає спеціалістів у галузі контролю, звітності, планування та організації, бо в країні бракує єдиної державної політики з підготовки спеціалістів такого рівня. Економіці потрібні не просто працівники з вищою освітою, але такі фахівці, які б безупинно підвищували свій професійний рівень.

Політика робочої сили має приділяти більше уваги програмам створення робочих місць з чітко вираженою антикризовою спрямованістю. Для цього підприємства мусять проводити політику "наступальної" конкурентоспроможності, котра потребує високої якості товарів та послуг, що своєю чергою обумовлено високим рівнем освіти і кваліфікації робочої сили. Отже, ми бачимо, наскільки сьогодні необхідні наполегливі зусилля щодо підвищення кваліфікації робочої сили.

Соціальний захист у галузі зайнятості потребує створення додаткових робочих місць. Прикладом знову ж таки може служити розв'язання цієї проблеми у США. У 70—80-х роках XX ст. тут було створено 31 млн. робочих місць, тоді як у взятих разом Великобританії, Італії, Німеччині та Франції за більшої сукупної чисельності населення загальна кількість робочих місць майже не змінилась.

Перехід до ринку в Україні супроводжується закриттям багатьох промислових підприємств, особливо у сфері ВПК. Значна частина звільнених працівників могла б знайти роботу у сфері послуг, адже ця галузь швидко розвивається і на створення в ній одного робочого місця потрібно у 2—3 рази менше коштів.

Велику користь у сфері зайнятості дає малий бізнес. Тільки за його рахунок у США було створено понад половину робочих місць. Однак малий бізнес належить до ризикового підприємництва. Так, у США щороку зазнає банкрутства близько 10 % малих підприємств. В Японії, де держава активніше підтримує малий бізнес, кількість банкрутств не перевищує 1 %. Перед українським урядом також стоїть завдання розробити комплексну програму розвитку цієї сфери діяльності.

Слід зазначити, що в Україні напруження на ринку праці виникло не відразу після проголошення ринкового курсу. Спершу ситуація в цій сфері була не настільки гострою, щоб привертати до себе підвищену увагу. Але починаючи з 1995 р. з'явилась чітко виражена тенденція до скорочення нових робочих місць. За дванадцять років реформи ми встигли переконатися, що розв'язання цієї проблеми дуже складне. Досвід Німеччини показує, що навіть такий захід, як цілеспрямоване скерування великих коштів на створення нових робочих місць не дає відчутних результатів і є в цілому неефективним. Основним засобом боротьби з безробіттям є створення умов для економічного зростання. У політиці зайнятості Уряд України повинен перенести пріоритети із соціального захисту та збереження робочих місць на продуктивну зайнятість. За найімовірнішим варіантом економічного розвитку України на найближчі роки передбачається, що рівень зайнятості 2005 року становитиме 63,95 % проти 62,54 % 2000 року, а рівень реального безробіття відповідно 11,35 % і 11,64 % .

Досвід CUJA і Європейського Союзу за останні десятиліття свідчить, що інтелектуальний капітал та інвестиції у сферу науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт стають не менш, а більш важливим чинником економічного розвитку, ніж капітал і праця. Тому державна політика зайнятості має усвідомлювати, що інвестиції в науково-дослідні та конструкторські роботи мають високу віддачу і їх ефективність зростає, якщо в цих витратах бере участь і держава, а не тільки приватний капітал.

Отже, підіб'ємо підсумки: Україна нарешті має створити нову модель зайнятості, спрямовану на формування розвинутого та соціального ринку праці, а основними напрямками державної політики зайнятості мають бути такі:

о високий рівень зайнятості треба створювати не за рахунок штучних бар'єрів, які перешкоджають звільненню працівників і підвищенню економічної активності, а організовуючи нові робочі місця;*

зближення оплати праці і необхідних витрат на відтворення робочої сили на базі ділових стимулювальних механізмів розподілу додаткової вартості;*

суттєве розширення сектору соціальної економіки, до якого входять некомерційні підприємства та організації, що виробляють товари та послуги без орієнтації на збільшення прибутку;*

заохочення розвитку гнучких форм зайнятості (добровільна часткова зайнятість, вторинна зайнятість і т. ін.);*

створення громадських робіт з оплатою праці, яка забезпечує відтворення робочої сили;*

створення умов для розвитку малого бізнесу та само зайнятості (спрощена реєстрація, безвідсоткові кредити, правове та консультативне забезпечення, скорочення податкового