¦ більш чітке планування діяльності державних підприємств, держзамовлень (насамперед оборонних), а також розроблення й застосування методів управління державним майном.

Сутність і стратегія економічної безпеки не вичерпуються проблемами відновлення економічного зростання на підставі нової структурної політики, задоволення споживчого й інвестиційного попиту, розвитку ринку цінних паперів, створення конкурентного середовища, оптимізації відносин власності й менеджменту, створення гнучкої системи державного регулювання ринкового типу. Стратегія не стане дійовим інструментом політики, якщо не буде конкретизовано завдання безпеки в окремих сферах економіки: у галузях матеріального виробництва; у науково-технічній, соціальній і зовнішньоекономічній сферах; у регіонах.

Державна стратегія у сфері гарантування економічної безпеки України має орієнтуватися насамперед на підтримку достатнього рівня виробничого, науково-технічного потенціалу, на недопущення зниження рівня життя населення до межових значень, що може викликати соціальну напруженість, на запобігання конфліктів між окремими верствами і групами населення, різними націями й народностями. Ця стратегія має втілюватись у життя передовсім завдяки системі безпеки, котру утворюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади, суспільні й інші організації та спілки.

Деякі важливі положення державної діяльності щодо гарантування економічної безпеки мають передбачатись у процесі розроблення проектів прогнозу соціально-економічного розвитку України і державного бюджету на кожний наступний рік.

Державна стратегія в галузі гарантування економічної безпеки опрацьовується й реалізується в рамках здійснюваної економічної політики, основними пріоритетами якої є досягнення стійкого економічного становища особистості, соціально-економічної стабільності суспільства, держави, додержання конституційних прав і свобод громадян, законності й законослухняності всіх без винятку, включаючи органи державної влади. Непрості завдання треба буде розв'язати у сфері структурної політики. На макроекономічному рівні головні завдання такі: підвищення сукупного попиту; збільшення норми заощаджень і формування сприятливого інвестиційного клімату для трансформації нагромаджень в інвестиції; забезпечення переливу фінансових і виробничих ресурсів від нежиттєздатних підприємств і секторів до ефективних виробників і в сектори зростання; стимулювання експорту і його диверсифікованості; регулювання імпорту для захисту вітчизняних виробників у рамках узвичаєних процедур. На мікроекономічному рівні в ході здійснення структурної політики на перший план виходять завдання підтримки й стимулювання розвитку економічно ефективних підприємств і організацій, ліквідації чи реорганізації недійових економічних структур, упровадження ринкових норм поведінки економічних суб'єктів.

У процесі цієї роботи треба:*

установити "точки зростання", тобто підприємства й організації, які реалізують проекти і програми, що забезпечують, пошук і освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку;*

визначити роль і місце діючих підприємств у господарській системі, організувати процес ліквідації неефективних підприємств, підвищити дієвість керування державними підприємствами;*

скласти перелік підприємств, продукція яких забезпечить державні потреби;*

установити такі суб'єкти господарювання, в яких контрольний пакет акцій чи "золота акція" мають бути закріплені за державою для впливу на рішення, що їх приймають дані суб'єкти, з метою гарантування економічної безпеки;*

визначити перелік конкретних підприємств, які потребують державної підтримки, для гарантування економічної безпеки.

Неодмінною умовою додержання вимог економічної безпеки є реалізація системи проектів і програм перспективного характеру — як наукових та інноваційних, так і виробничих та інвестиційних.

Соціальна державна політика має сприяти консолідації суспільства на умовах стабільного економічного становища громадян і підвищення їхнього рівня життя. Розшарування суспільства на багатих і бідних триває, що є дестабілізуючим фактором та створює потенційну загрозу виникнення соціальних конфліктів. Між тим реалізацію економічної політики має супроводжувати не поглиблення поляризації суспільства, а рівномірний, справедливий розподіл тягаря кризового періоду між різними соціальними групами населення.

Для збереження і розвитку науково-технічного потенціалу, який забезпечує стратегічні інтереси та науково-технічну незалежність України, потрібно, на наш погляд, окреслити пріоритети державної науково-технічної політики, узгоджені із завданнями гарантування економічної безпеки країни. Конче треба сьогодні розробити державні програми за напрямками фундаментальних досліджень, створити сприятливий інноваційний клімат в економіці з використанням різних форм державного стимулювання передових технологій і захисту вітчизняних виробників наукомісткої конкурентоспроможної продукції.

Магістральним напрямком інвестиційної політики на перехідний період має стати формування сприятливого середовища для підвищення інвестиційної активності, залучення приватних вітчизняних і іноземних інвестицій, для реконструкції української економіки. Наголосимо, що ефективній інвестиційній політиці сприятимуть такі принципи:

¦ послідовна децентралізація інвестиційного процесу; підвищення ролі внутрішніх джерел нагромадження підприємств і заощаджень населення;

¦ значне розширення практики спільного (пайового) державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

¦ розміщення централізованих капітальних вкладень і державного фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення винятково на конкурсній основі;

¦ використання частини централізованих (кредитних) інвестиційних засобів на реалізацію особливо ефективних і швидкоокупних інвестиційних проектів і об'єктів малого бізнесу незалежно від їхньої галузевої належності й форм власності для прискорення структурно-технологічної перебудови виробництва;

¦ стимулювання залучення іноземних інвестицій.

Разом з тим має бути визначено перелік виробництв, закритих для іноземних інвестицій з міркувань економічної безпеки.

Слід ужити заходів для зміцнення фінансово-кредитної системи, які мають передбачати: підвищення ефективності податкової системи; зменшення кількості податків і вдосконалення системи їхнього стягнення; оптимальний перерозподіл фінансових ресурсів виходячи з загальнодержавних пріоритетів; раціоналізацію витрат на національну оборону.

Для подолання можливих сепаратистських тенденцій і забезпечення єдності в розв'язанні цих завдань потрібно розробити стратегію раціонального поєднання інтересів держави й регіонів. Ця стратегія має базуватися на обмеженні ролі центральних органів у економічних процесах регіонального й місцевого рівня і зосередженні їхніх зусиль на створенні та підтримці ринкових механізмів, проведенні єдиної економічної політики.

До пріоритетних завдань регіональної політики в галузі економічної безпеки віднесімо:

¦ реорганізацію економіки регіонів з урахуванням переваг галузей спеціалізації;

¦ відновлення і раціональне використання власних джерел розвитку агропромислових регіонів;

¦ подолання депресивного стану в регіонах з екстремальними умовами, сприяння відродженню нечисленних народів;

¦ формування територіально-виробничих комплексів нового типу, орієнтованих на виробництво й реалізацію продукції, що відповідає вимогам ринку, за рахунок нецентралізованих інвестицій;

¦ розвиток міжрегіональних інфраструктурних систем (транспорту, зв'язку, інформатики).

Найважливішими цілями в перехідний період у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що гарантує економічну безпеку, мають стати:

¦ регулювання розвитку зовнішньої торгівлі щодо дотримання економічних інтересів України й гарантування її економічної безпеки, підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності за умов інтеграції української економіки у світове господарство;*

дальший розвиток експортного потенціалу, першою чергою за рахунок розширення виробництва високотехнологічних товарів, проведення політики імпортозаміщення;*

підтримка інтересів вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках з метою відновлення й збереження їхніх позицій на товарних світових ринках;*

проведення в рамках узвичаєних процедур політики розумного протекціонізму стосовно до вітчизняних виробників, які не є монополістами на внутрішньому ринку;*

забезпечення найсприятливіших для України умов погашення зовнішнього боргу і його обслуговування;*

досягнення стабілізації курсу гривні щодо вільно конвертованих валют;*

забезпечення безперебійної роботи транспортних артерій, що з'єднують Україну із зовнішніми ринками (залізничний і автомобільний транспорт, магістральні газо- і нафтопроводи, між системні та міжрегіональні лінії електропередач і т. ін.).

У сфері боротьби з криміналізацією економіки треба активізувати протидію організованій злочинності, порушенню прав громадян у сфері економічної діяльності. На державному й регіональному рівнях має бути вжито заходів, спрямованих у першу чергу на боротьбу з загрозами економічної злочинності, яка завдає збитків конституційному ладу, соціальній стабільності економічної діяльності.

Дуже важливі завдання слід розв'язати у сфері управління економікою. Удосконалення цієї системи потребує насамперед чіткого окреслення цілей загальнодержавного, регіонального й місцевого рівнів і відповідного розмежування щодо державного управління між органами виконавчої влади суб'єктів за умови забезпечення єдності системи виконавчої влади. Для підтримки економічної безпеки необхідно активізувати дії в усіх напрямках економічних реформ, зокрема: створення нормативно-правового простору, нових інститутів управління і здійснення інституціональних перетворень; розроблення механізму розв'язання спірних питань і конфліктних ситуацій, що виникають у сфері економічних відносин; гармонійний розвиток економічних і політичних відносин із країнами ближнього й далекого зарубіжжя з урахуванням взаємних інтересів і гарантування економічної безпеки України; зміцнення державної влади, підвищення довіри до ЇЇ інститутів, а також раціоналізацію механізмів вироблення й формування економічної політики.

Подальше опрацювання теоретичних і практичних питань удосконалення механізму гарантування економічної безпеки країни має ґрунтуватися на Концепції національної безпеки України.

Література

1. Павловський М. Суспільство та економіка перехідного періоду.— К.: Техніка, 1997.

2. Пал ЛесліА. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 1999.

3. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.

4. Пахомов Ю. Н., Крымский С. Б., Павленко Ю. В. Пути и перепутья современной цивилизации. — К.: Междунар. деловой центр, 1998.

5. Розпутенко І. Пріоритетні напрями економічної політики України.—К.: АДУ, 2000.

6. Сажина М. А. Научные основы экономической политики государства: Учеб. пособие. — М.: НОРМА, 2001.

7. СаксДж. Микроэкономика. Глобальный подход. — М., 1995.

8. Социальное рыночное хозяйство. Теория и этика экономического порядка в России и Германии. —СПб.: Экон. шк.., 1999.

9. Суперечності реформ. — К., 2001.

10. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). Інститут економічного прогнозування; орієнтованої економіки в Україні // Економіка України. —2000. —№ 1, 2.

11. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. —К.: Либідь, 2002.

12. Управление региональной экономикой / Под ред. Г.В.Гутмана. —