Третьою, найбільшою, групою є порогові значення індикаторів фінансового стану. За цією групою попередньо було визначено багато порогових значень, зокрема, найважливіші з них такі:*

обсяг внутрішнього боргу у відсотках до ВВП — 30 %; © обсяг зовнішнього боргу у відсотках до ВВП — 25 %;*

дефіцит бюджету у відсотках до ВВП — до 5 %;*

обсяг іноземної валюти в готівковій формі до обсягу готівкової національної валюти — 25 %;*

грошова маса (М2) у відсотках до ВВП — 50 %.

Важливим показником є порогове значення індикатора ступеня збереження єдиного економічного простору на території України, що унеможливлює розвиток сепаратистських тенденцій.

За умов загального спаду виробництва посилюються нерівномірність соціально-економічного розвитку регіонів, розрив між "розвиненими" і "нерозвиненими", у тому числі "депресивними" районами.

Варто звернути увагу на важливий момент, що стосується порогових значень індикаторів економічної безпеки. Раніше було названо однозначні параметри цих значень. Частина їх позначає максимально припустиму межу індикаторів (частка в населенні громадян, що мають доходи нижче прожиткового мінімуму; розрив між доходами 10 % найбільш дохідних і 10 % найменш дохідних груп населення; рівень безробіття; обсяги внутрішнього й зовнішнього боргу; дефіцит бюджету; обсяг іноземної валюти, що перебуває в обігу на внутрішньому ринку; частка імпорту у внутрішньому обігу; економічна диференціація областей). Уважають, що коли фактичні параметри вище цих порогових значень, то країна — у небезпечній зоні. Усі інші порогові значення позначають мінімальну межу індикатора.

Однак якщо враховувати загально методологічні позиції, то за низкою індикаторів економічної безпеки такий підхід помилковий. Наприклад, візьмемо такі індикатори, як частка в промисловому виробництві машинобудування, обсяг інвестицій у відсотках до ВВП, грошова маса, — тут небезпечна зона має позначатися як максимальним, так і мінімальним значеннями. Приміром, ми стверджували, що частка інвестицій у ВВП, менша за 25 %, є загрозою економічній безпеці країни. Водночас імовірно, що так само небезпечним буде доведення цієї частки до 50 %. Якщо низька частка інвестицій у ВВП загрожує застоєм у виробництві, технічним старінням устаткування, то занадто висока загрожує "обтяженням" економіки, зниженням рівня життя.

Отже, щодо багатьох індикаторів економічної безпеки потрібне розроблення не однозначного порогового значення, а коридору, який би окреслював безпечну зону.

На жаль, поки що цілком бракує порогових значень індикаторів економічної безпеки, котрі характеризують умови, що виключають криміналізацію суспільства і ступінь керованості економікою. Та й за іншими групами національних інтересів країни у сфері економіки опрацьовано далеко не всі порогові значення. Так, зокрема, треба визначити порогові значення, що характеризують залежність щодо досить широкого кола імпортних товарів.

Отже, найближчим часом украй потрібно:

¦ уточнити параметри попередньо визначених порогових значень;

¦ розробити порогові значення з більш широкого кола індикаторів економічної безпеки;

¦ визначити порядок використання порогових значень індикаторів економічної безпеки в поточній діяльності органів виконавчої влади й уряду.

Індикатори економічної безпеки не тільки дають можливість кількісно визначити параметри необхідного розвитку економічної системи, а й сформулювати якісні вимоги, котрі є, по суті, цілями економічної безпеки.

Головна мета економічної безпеки - - забезпечення умов для стійкого, якнайефективнішого функціонування всіх структурних компонентів економічної системи держави в даний час, а також високого потенціалу розвитку і зростання в майбутньому. Створити такі умови можна, ґрунтуючись насамперед на прагненні реалізувати національні інтереси в економічній сфері.

Цілі економічної безпеки держави:*

забезпечення належної ефективності функціонування економічного механізму;*

забезпечення технологічної незалежності й досягнення конкурентоспроможності технологічного потенціалу;*

дієвість системи менеджменту на різних рівнях управління державою, оптимальність і результативність його організаційної структури;*

забезпечення високого рівня кваліфікації трудових ресурсів і інтелектуального потенціалу, ефективність НДЦКР;*

високий рівень екологічності підприємств, мінімізація руйнівного впливу виробничої діяльності на стан навколишнього середовища;*

якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності економічних суб'єктів;*

забезпечення захисту інформаційної сфери держави, комерційної таємниці й досягнення належного рівня інформаційного забезпечення;*

гарантування безпеки економічних суб'єктів, недоторканності їхнього капіталу, майна і комерційних інтересів.

Крім того, кожна з цілей економічної безпеки має власну структуру під цілей, що обумовлюється функціональною доцільністю й особливостями економічної діяльності.

Приведену вище систему цілей слід розглядати не просто як констатацію визначених завдань функціонування й розвитку. Треба в контексті економічної безпеки для кожної цілі розробити систему відповідних заходів, що дасть змогу:—

проводити моніторинг процесу виконання поставлених завдань;—

передбачати систему заходів адекватного реагування на зміни характеру завдань і механізму їхнього розв'язання.

Отже, мета економічної безпеки — ліквідувати або мінімізувати загрози (виявлені за результатами аналізу індикаторів економічної безпеки), а також розвинути наявні потенційні можливості його поліпшення стану економічної безпеки. Здебільшого ринковий механізм сам створює умови для реалізації цих можливостей, підштовхує економічних суб'єктів до конкретних дій у цьому напрямку. Однак існує низка можливостей, які не можуть бути використані виходячи із законів ринкового розвитку. У цьому разі держава повинна допомогти підвищити економічну безпеку, виробити для цього систему заходів, спрогнозувати наслідки. На даному етапі таке втручання держави потрібне для того, щоб забезпечити умови для розширеного відтворення інтелектуально-кадрового, наукового потенціалу, розвитку наукомістких, високотехнологічних виробництв, зміцнення соціальної стабільності в суспільстві, зниження криміналізації економіки.

Отже, способи досягнення цілей економічної безпеки можна класифікувати так:*

пасивний (припускає створення системи захисту від загроз, їх мінімізації);*

активний (передбачає моніторинг можливостей, створення передумов і механізмів для їх реалізації).

З огляду на сьогоднішній рівень розвитку економіки України, її соціально-політичної й культурної сфери доцільно казати про поєднання двох цих підходів стосовно кожної цілі економічної безпеки.

Цілі економічної безпеки досягаються завдяки дії механізму її гарантування.

Література

1. Павловський М. Суспільство та економіка перехідного періоду.— К.: Техніка, 1997.

2. Пал ЛесліА. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І. Дзюби. — К.: Основи, 1999.

3. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.: Поліграфкнига, 1998.

4. Пахомов Ю. Н., Крымский С. Б., Павленко Ю. В. Пути и перепутья современной цивилизации. — К.: Междунар. деловой центр, 1998.

5. Розпутенко І. Пріоритетні напрями економічної політики України.—К.: АДУ, 2000.

6. Сажина М. А. Научные основы экономической политики государства: Учеб. пособие. — М.: НОРМА, 2001.

7. СаксДж. Микроэкономика. Глобальный подход. — М., 1995.

8. Социальное рыночное хозяйство. Теория и этика экономического порядка в России и Германии. —СПб.: Экон. шк.., 1999.

9. Суперечності реформ. — К., 2001.

10. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи). Інститут економічного прогнозування; орієнтованої економіки в Україні // Економіка України. —2000. —№ 1, 2.

11. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. —К.: Либідь, 2002.

12. Управление региональной экономикой / Под ред. Г.В.Гутмана. — М.: Финансы и статистика, 2001.

13. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. — М.: Логос 2001.

14. Ходов Л. Г. Основы государственной экономической политики: Учебник. — М.: БЕК, 1997.