Сутність, сучасний стан та перспективи розвитку митно-тарифних відносин

Сучасний економічний розвиток характеризується чіткою тенденцією до інтеграції національних економік, що диктується як закономірністю розвитку світової економічної системи в цілому, так і національних економік як її складників.

Світовий ринок формується за єдиними правилами, які регламентують усю сукупність міжнародних економічних відносин. У світовому економічному просторі функціонують національні економічні системи, міждержавні об'єднання, регіональні союзи, формуються обширні зони вільної торгівлі, підвищується роль міжнародних угод щодо обміну товарів і послуг, руху фінансових ресурсів.

Зовнішньоекономічні зв'язки у теперішній час — це об'єктивно обумовлена необхідність, важливий фактор економічного зростання, невід'ємна складова національного процесу розширеного відтворення. Вони все більшою мірою визначають не тільки темпи і пропорції процесу виробництва, але й обміну та розподілу. У багатьох країнах саме світогосподарські зв'язки визначають стан національної економіки, і дана тенденція в перспективі посилюватиметься.

Прискорює інтернаціоналізацію виробництва і науково-технічний прогрес, який ставить все нові вимоги до якісних характеристик виробництва. Ускладнюються технологічні процеси виробництва, прискореними темпами розвиваються транснаціональні корпорації, все більше фінансових коштів витрачається на науково-дослідні роботи і под. Усе це потребує більшої концентрації капіталовкладень і збільшення місткості ринків.

Випереджальні темпи зростання зовнішньоторговельного обороту, іноземних інвестицій, збільшення частки зовнішньоекономічних операцій у валовому внутрішньому продукті різних країн та інші кількісні показники характеризують рух країн у напрямі глобалізації.

Орієнтація багатьох економічних систем на побудову ринкової моделі господарювання потребує розвитку всебічних міжнародних економічних зв'язків з метою реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку. Без цього неможливо цивілізовано побудувати ринок, перейти на інтенсивну модель економічного зростання, посісти гідне місце у світовій економічній системі господарювання.

У визначенні стратегії і тактики інтегрування економіки країни до світового економічного простору домінують два погляди. Перший ґрунтується на тезі швидкої (шокової) лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків (неолібералізм), другий (гра-дуалізм) — на поступовому переході до "відкритості" економіки, що передбачає поетапний процес, який має свою структурну специфіку і потребує активної ролі держави в даній сфері взаємовідносин.

Теоретично неолібералізм передбачає повсюдне згортання господарської діяльності держави, форсування інтернаціоналізації економіки, гомогенізацію світогосподарських механізмів регулювання шляхом надання стихійному ринку повної свободи і забезпечення умов вільної конкуренції. Постулюється, що формування єдиного глобального ринку зумовить таке зростання ефективності, яке зможе забезпечити загальний добробут.

Підґрунтям концепції "шокової терапії" є ідеї монетаристів, які виходять з того, що ринок — це найбільш ефективна форма організації економічної системи, яка здатна до самоорганізації, тому трансформація перехідного періоду має відбуватися за мінімальної участі держави. Основне завдання держави — підтримка стійкої фінансової системи, оскільки без стабільної грошової одиниці ринок ефективно функціонувати не може. Саме тому підтримка стабільного валютного курсу і гальмування зростання інфляції, на їхню думку, є основними завданнями. Головним інструментом антиінфляційної політики монетаристи вважають одночасну лібералізацію цін і різке скорочення державних витрат. Слід зауважити, що особлива роль у даній моделі трансформування економічної системи відводиться міжнародним економічним організаціям як координаторам, що реалізують курс на лібералізацію господарської політики.

Досвід економічно розвинутих країн світу показує, що головна роль в економічному розвитку належить конкретним учасникам економічних відносин, а держава покликана окреслювати рамки економічної активності суб'єктів господарювання, стимулюючи або стримуючи їхню діяльність залежно від існуючих економічних пріоритетів. При цьому одним з головних завдань регулювання економічної системи є підтримання макроекономічної рівноваги за визначених показників економічних перетворень у суспільстві. Водночас вельми не просто досягнути одночасно двох визначених цілей: стимулювання економічної активності передбачає порушення макроекономічної рівноваги, а для забезпечення рівноваги необхідна незмінність умов, що, у свою чергу, суперечить економічній активності. Складність розв'язання цієї проблеми пов'язана також з тим, що динамічна рівновага потребує чіткого уявлення про напрям та майбутні показники розвитку, інакше суспільство періодично буде зазнавати значних економічних та соціальних витрат, вирівнюючи пропорції економічного розвитку.

Для досягнення динамічної економічної рівноваги необхідно оптимально поєднувати стимулювання підприємницької активності та регулюючу діяльність держави. Однак у міру формування досконалого економічного механізму як у межах кожної окремої держави, так і в рамках світового господарства роль державного управління економікою має зростати, оскільки з поглибленням інтегрування країни до світової системи господарювання ціна помилки навіть в окремій складовій економічного механізму набуває вагомої величини для суспільства. У зв'язку з цим актуалізується необхідність розробки нових та вдосконалення існуючих механізмів державного регулювання економіки та її сегментів, які відповідали б рівню розвитку виробничих відносин та продуктивних сил у країні.

Досягнення динамічної рівноваги неможливо забезпечити тільки за допомогою традиційних методів державного регулювання — методів грошово-кредитної, фіскальної політики, оскільки вони мають "імпульсивний" характер впливу на економіку та здійснюють одноразове "переміщення" економіки в якісно нові умови, які визначаються насамперед кількісними параметрами, наприклад, підвищенням або зниженням митних ставок. Крім того, економіка реагує на подібні заходи із затримкою часу.

Найбільш оптимальною моделлю взаємовідносин України зі світовим економічним простором є політика помірного протекціонізму: рух у напрямі політики "вільної торгівлі" з точковим використанням інструментарію протекціонізму, зокрема митно-тарифних регуляторів, функціонування і розвиток яких пов'язані з обслуговуванням усього комплексу економічних відносин, що складаються між окремими країнами, суб'єктами господарської діяльності та приватними особами у сфері міжнародних економічних відносин.

Отже, митно-тарифні відносини пов'язані з розвитком міжнародних економічних відносин, які виникли внаслідок переходу від натуральної системи господарювання до товарно-грошових відносин. Становлення національних держав створило передумови для укріплення внутрішніх виробничих відносин, а з розвитком останніх— і між національними господарствами. Подальший розвиток виробничих сил виявився як у збільшенні масштабів виробництва, так і в покращанні умов транспортування товарів, створивши можливість для розширення господарських, у тому числі торговельних зв'язків між країнами. Окрім того, розвиток великого машинного виробництва посилив для окремих країн необхідність зовнішньоторговельного обміну.

Таким чином, функціонування всієї сукупності міжнародних економічних відносин безпосередньо пов'язано з формуванням та розвитком митної системи. При цьому слід зауважити, що використання даного інструментарію зовнішньоекономічної політики країни диктується, як правило, внутрішніми потребами кожної держави в забезпеченні національних, насамперед економічних інтересів.

Розглядаючи зовнішньоекономічні відносини між країнами, можна зазначити, що поява інституту держави як форми організації суспільного життя обумовила створення системи формалізованих відносин, які регламентують як внутрішню, так і зовнішню сферу взаємовідносин. Тоді як внутрішні чинники визначають умови і можливості окремо взятої країни забезпечувати власні національні державні інтереси з урахуванням ступеня її інтегрування до світової системи господарюванні дія зовнішніх чинників зумовлена прагненням інших країн-учасниць міжнародних відносин реалізовувати насамперед свої інтереси, а також тим, що процес світового розвитку лише відносно передбачуваний. Внутрішні й зовнішні умови формують шкалу пріоритетів кожної країни, на підставі якої будується її зовнішньоекономічна політика, яка провадиться урядом у різних напрямах — зовнішньоторговельному, валютному, у сфері залучення іноземних інвестицій до країни тощо.

Визначаючи місце митних відносин у моделі "внутрішні відносини— кордон— зовнішні відносини", необхідно виходити з того, що суть і значення зовнішніх і внутрішніх чинників принципово не змінюються, оскільки митні відносини є частиною як внутрішньо-економічних, так і зовнішньоекономічних відносин. У даному контексті важливим є те, що митні відносини, спочатку й історично формуючись на кордоні дії зовнішніх і внутрішніх чинників, відіграють роль певного регулятора, значною мірою — бар'єра чи обмежувача, який перешкоджає імпорту, а в окремих випадках — експорту або транзиту товарів.

Таким чином, необхідність регулювання зовнішньоекономічних відносин зумовила створення митно-тарифної системи зі специфічними нетарифними заходами, які забезпечують захист економіки.

Циклічність митних відносин передбачає їх тимчасову прив'язку до митної політики, яка провадиться органами влади. Ця циклічність має просторово-обмежений характер, оскільки стосується особливостей розвитку митних відносин окремої держави (або групи держав) зі світовою системою господарювання і викликана насамперед суперечністю економічних інтересів країн при визначенні пріоритетів напряму розвитку зовнішньоекономічних відносин як у плані теоретичних обгрунтувань, так і під час здійснення зовнішньоекономічної політики держави.

Слід зазначити, що ні політика вільної торгівлі, ні протекціонізм на практиці жодного разу не були реалізовані в чистому вигляді, навіть за найліберальнішого підходу до принципів організації зовнішньоекономічної діяльності держава завжди залишала за собою право хоча б мінімального регулювання. Періоди вільної торгівлі змінювалися посиленням захисних тенденцій для національної економіки, і навпаки, що пояснювалося різним розумінням економічних інтересів і вигід окремо взятої країни в кожний конкретний історичний період.

Розгляд митних відносин через митну політику держави зумовлений тим, що митна політика уособлює заходи, спрямовані на відбиття в законах, методах регулювання міжнародних економічних відносин системи цінностей і пріоритетів у відносинах з іншими країнами. Провадження тієї чи іншої протекціоністської політики зумовлює відповідні негативні наслідки, наприклад, економічна блокада або "митні війни". Водночас останні чинять негативний вплив на організаційно-прикордонне регулювання міжнародних економічних відносин, що призводить до самоізоляції країни від зовнішнього світу.

Обопільна залежність зовнішньоторговельних і митних відносин пояснюється тим, що політика, яка провадиться державою стосовно зовнішньоекономічних відносин, суттєво визначає характер митних відносин. У свою чергу, особливості побудови