Правовий аспект митних відносин передбачає чітке розмежування прав і обов'язків усіх сторін і учасників зовнішньоекономічної діяльності, законодавче закріплення митної політики, правил і принципів регулювання зовнішньоекономічної діяльності на державному і наддержавному рівні.

Організація митних відносин означає облаштування митного простору і передусім митних кордонів, створення митної системи, координацію дії митних органів, забезпечення ефективного функціонування організаційно-технологічного механізму регулювання міжнародних економічних відносин.

Циклічність взаємодії всіх елементів митної системи виражається в такому. Для реалізації встановлених завдань митної політики розробляється відповідна міжнародна законодавчо-правова база, і на підставі останньої починає діяти весь механізм зовнішньоторговельних відносин. Зовнішньоекономічна діяльність впливає на організаційну взаємодію всередині держави, що потребує адекватної реакції митної політики. У результаті існування зворотного зв'язку держава коригує напрям розвитку зовнішньоекономічної політики, і, відповідно, відбуваються зміни в митній політиці країни.

Виникнувши як система відносин з приводу регулювання торговельно-обмінних процесів (спочатку між обмеженою кількістю найближчих сусідів), митно-тарифні відносини поступово ставали формою взаємодії прикордонних територій у питаннях організації передусім зовнішньоторговельних операцій. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків унаслідок географічних відкриттів, розвитку транспортного комплексу, наукових досягнень у різних галузях людської діяльності надала митним відносинам дещо іншого значення.

Об'єктом митно-тарифних відносин є всі види зовнішньоекономічної діяльності, під час здійснення яких відбувається процес переміщення через митний кордон, експорт (імпорт) товарів, капіталу, робочої сили; експорт (імпорт) послуг; науково-технічна та науково-виробнича кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності; спільна підприємницька діяльність; міжнародні орендні операції; організація та проведення міжнародних виставок; різнобічні форми зустрічної торгівлі.

Зберігши принцип організації зовнішньоторговельного обміну як цільового напряму, почала зростати роль регулятивної і захисної функцій митних відносин. Цьому сприяло збільшення кількості суб'єктів митних відносин. З одного боку, це всі країни світу, які здійснюють операції у сфері міжнародних економічних відносин і провадять відповідну зовнішньоекономічну політику, а з другого — це сукупність приватних осіб, підприємств, організацій, котрі здійснюють зовнішньоекономічну діяльність і взаємодіють безпосередньо з митними органами. Значно розширився і спектр об'єктів митних відносин. Якщо на ранніх етапах розвитку це в основному були товари чи валюта, то в подальшому під дію митно-тарифних регуляторів підпали не тільки послуги, а й результати інтелектуальної власності.

Залежно від конкретних цілей можна виділити такі види митно-тарифних відносин:*

організацію митної системи країни;*

механізм переміщення через митний кордон товарів та транспортних засобів;*

систему регулювання митних режимів;*

нарахування та сплату митних платежів;*

систему митного оформлення;*

митний контроль за товарами та транспортними засобами, які переміщуються через митний кордон;*

систему валютного контролю;*

систему взаємовідносин, які виникають у разі порушення митного законодавства;*

участь України в міжнародно-правовому співробітництві та регулюванні митної справи в рамках інтеграційних об'єднань.

Митно-тарифні відносини є однією з основних складових міжнародних економічних відносин, і як похідні від національних відносин головний імпульс для свого розвитку вони отримують від світо господарських зв'язків.

Варто зауважити, що митно-тарифні відносини— це не пасивний об'єкт регулювання. Вони є активним фактором розвитку національної системи господарювання, оскільки, прискорюючи або стримуючи іноземну конкуренцію, стимулюючи або перешкоджаючи процесу іноземного інвестування, захищаючи національного товаровиробника чи національний ринок, митно-тарифні відносини позитивно впливають на стабілізацію та розвиток національної економіки, сприяють підвищенню ефективності вітчизняного виробництва.

У низці публікацій митні й тарифні відносини ототожнюються, при цьому зазначається, що підґрунтям їх використання є митні тарифи. Якщо можна погодитись з тим, що основою функціонування тарифних відносин є застосування митного тарифу як одного з регуляторів міжнародних економічних зв'язків, то природа функціонування митних відносин зовсім інша. Тому вважаємо, щ") митно-тарифні відносини мають вивчатись і досліджуватись як цілісна система і розглядатись одночасно з кількох площинах, а саме як митні відносини і тарифні відносини.

Під поняттям "митно-тарифні відносини" слід розуміти всю сукупність економічних, організаційно-правових та психоетичних взаємовідносин у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які базуються на законодавчо закріплених принципах і напрямах митної політики країн-учасниць міжнародних економічних відносин. Сучасні митні відносини передбачають взаємодію і, в деякому розумінні, взаємообумовленість митних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності різних держав, що пояснюється значною залежністю економік країн світу одна від одної.

Міжнародні митні відносини — це сукупність суспільних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств під час переміщення їх через митний кордон. Об'єктивним підґрунтям функціонування даного виду відносин є переміщення факторів виробництва за територіальні межі окремої країни. Призначенням митних відносин є обслуговування міжнародних економічних відносин.

Міжнародні тарифні відносини— це сукупність економічно-суспільних відносин, які опосередковують рух товарів (предметів) у сфері міжнародних економічних відносин. Їх зародження почалося з процесом формування держави як форми суспільних взаємовідносин. Але функцій регулятора вони набули у XIX столітті, коли почали використовуватись як безпосередній інструмент зовнішньоторговельної політики.

Поглиблення економічних зв'язків на світовому ринку безпосередньо залежить від розвитку тарифних відносин. Адже основна їхня роль зводиться до вдосконалення та стимулювання міжнародної торгівлі, капіталообміну та міжнародної економіки в цілому в такий спосіб, аби всі її учасники отримували максимально можливу користь, що забезпечуватиме ефективність та процвітання економічних систем, які формують світову систему господарювання.

За допомогою тарифного регулювання держава може стимулювати ввезення або вивезення відповідних товарів або обмежити їх; створити рівні економічні умови як для національного товаровиробника, так і для іноземного; провадити певну економічну, науково-технічну, екологічну, валютно-фінансову політику у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, спрямовуючи функціонування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в русло загальнонаціональних інтересів залежно від мети і функціональності.

На початку XX ст. австрійський економіст Р. Шуллер сприяв широкому розповсюдженню доктрини "невикористаних факторів виробництва", відповідно до якої тарифи стимулюють включення до виробництва додаткових факторів, насамперед робочої сили і землі. Відповідно до даної доктрини протекціонізм дає додаткові стимули для імпорту капіталу, розширення національного виробництва.

Отже, сферою функціонування міжнародних тарифних відносин є система митного оподаткування, у першу чергу економічні взаємовідносини, тоді як об'єктом регулювання міжнародних митних відносин є передусім система митного контролю і митного оформлення, тобто правові взаємовідносини.

На різних етапах розвитку національної економічної системи можуть домінувати ті чи інші види взаємовідносин. Так, за умов функціонування централізовано-планової моделі господарювання домінантою стають митні відносини. СРСР почав практично використовувати тарифні регулятори тільки з 1961 р. Основна цільова мета їх застосування— отримання певних торговельних поступок на переговорах з промислово розвинутими країнами. Тому тарифи диференціювались за принципом індивідуального та комерційного імпорту. Але оскільки обсяги індивідуального імпорту були незначними і більша частина комерційного імпорту здійснювалась через зовнішньоторговельні організації на підставі отриманих квот і в рамках двосторонніх угод, то фіскальний ефект від даного інструменту зовнішньоторговельної політики був незначним.

За умов формування ринкової моделі господарювання значно підвищується роль економічних важелів регулювання економічної системи. Одним із головних регуляторів зовнішньоекономічних зв'язків стає запровадження митного тарифу як податку на зовнішню торгівлю. Разом з тим слід зауважити, що в процесі приєднання країни до Світової організації торгівлі роль тарифної системи як регулятора міжнародних економічних відносин буде зменшуватись.

Створення глобальної інформаційної мережі кардинально змінює картину світових економічних потоків, дає змогу повністю відстежити рух товарів, грошей і послуг, валютних курсів, фондових цінностей у масштабі світового господарства.

Активний розвиток світогосподарських зв'язків потребує створення нових підходів до розробки і прийняття ефективних управлінських рішень з питань регулювання зовнішньоекономічних зв'язків як на макро-, так і на мікрорівні. Кожна держава, провадячи свою зовнішньоекономічну політику, чітко розробляє стратегію розвитку, визначає галузеві пріоритети, впроваджує у практику заходи стимулювання експорту і захисту від іноземних конкурентів, орієнтуючись насамперед на задоволення власних економічних інтересів.

У даному контексті митно-тарифні регулятори використовуються як інструменти реалізації цієї політики, і особлива їх роль обґрунтовується передусім функціональною спрямованістю, а саме:*

вони є універсальним інструментом регулювання міжнародних економічних зв'язків незалежно від конкретної форми взаємовідносин: це може бути міжнародна торгівля товарами чи послугами, спільне підприємництво або міжнародна науково-виробнича кооперація;*

за своєю економічною природою вони більше відповідають ринковій моделі господарювання, ніж паратарифні заходи (адміністративні обмеження зовнішньоекономічної діяльності);*

ефективно виконують функцію захисту економічного суверенітету держави за умов посилення іноземної конкуренції на національному ринку;*

дають можливість оперативно розв'язувати проблеми незбалансованості з певного товаропотоку або з певною країною чи групою країн;*

є підґрунтям створення адекватного механізму регулювання й управління світогосподарськими зв'язками як на національному, так і міждержавному рівнях.

Основні суб'єкти функціонування митно-тарифних відносин країни; групи країн (інтеграційні об'єднання країн), міжнародні організації, транснаціональні компанії; юридичні особи (підприємства й організації, зареєстровані як суб'єкти господарювання) та фізичні особи (громадяни окремої країни, іноземні громадяни, особи без громадянства).

Система митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності функціонує на п'яти рівнях:*

мікрорівень— рівень суб'єктів господарювання як юридичних, так і фізичних осіб: підприємства, фірми, організації, які експортують чи імпортують товари, предмети, послуги;*

мезорівень — рівень різного виду національних галузевих і регіональних об'єднань. Це насамперед міністерства і відомства, які безпосередньо здійснюють регулювання зовнішньоекономічних відносин (Міністерство економіки, Національний банк України, Анти монопольний комітет України, Міжвідомча комісія