Ще один аспект науки політичної економії полягає у вивченні відносин економічної власності та її законів. їх кількість залежить насамперед від ступеня плюралізму типів і форм власності у певній суспільно-економічній формації, оскільки кожному типу і формі власності властиві свої внутрішні закони розвитку. Водночас кожна з них має спільні для всіх форм власності закони, які модифікуються у межах окремих форм. Так, закон концентрації власності характерний і для дрібнотоварної, і для капіталістичної власності, але він має свою специфіку в межах кожної з них. В онтологічному аспекті категорія "економічний закон" відображає насамперед економічні зв'язки між людьми з приводу привласнення різних об'єктів власності (засобів праці, робочої сили, необхідного й додаткового продукту та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення; у гносеологічному — взаємозв'язки між такими категоріями, як власність на робочу силу, власність на засоби виробництва, власність на додатковий продукт, трудова власність та ін.

Закони економічної власності взаємопов'язані з іншими типами економічних законів, властивих технологічному способу виробництва, товарному виробництву. Взаємодіючи між собою, вони формують єдину сукупність законів (разом із законами, притаманними господарському механізму), іманентну певній економічній системі.

Четвертий аспект предмета політичної економії — пізнання відносин між працею і капіталом, дослідження сутності капіталу загалом і окремих його форм зокрема. Внаслідок цього реальним змістом наповнюється категорія "капітал" (або капітал взагалі) і такі конкретні її форми, як "оборотний", "основний капітал", "нагромадження капіталу", "конкуренція капіталів", "капітал як кредит", "капітал як грошовий ринок", "обіг капіталу" тощо. Це зумовлює появу окремих груп підприємств (торговельних, промислових капіталістів та ін.), кожна з яких має специфічні інтереси, конкурує з іншими групами тощо. Існування таких законів означає, що економічні закони діють не лише на рівні всезагальності (йдеться про всезагальність у межах однієї суспільно-економічної формації), а й на рівні особливості (закони нагромадження капіталів, конкуренції капіталів та ін.) і навіть одиничності. Так, прибуток, відсоток і рента, які є формами реалізації різних форм капіталу, регулюються різними економічними законами.

Економічні закони діють як закони-тенденції: визначають лише основну лінію, спрямованість розвитку економічної системи, модифікуються багатьма обставинами, не передбачаючи всіх відхилень і випадковостей такого розвитку. Але саме через відхилення і випадковості формується така особливість закону, як необхідність. Тому тенденцію співвідносять із законом лише у статистичних процесах, де відбуваються індивідуальні відхилення, де необхідність втілюється через певну сукупність випадкових подій, постійних коливань. За-кону-тенденції властиве й домінування на певному проміжку часу то однієї, то другої сторони його внутрішньої суперечності. Так, у законі адекватності виробничих відносин (економічної власності) довго домінував розвиток продуктивних сил, притаманні їм внутрішні закони. У період трансформації однієї економічної системи в іншу визначальними можуть стати виробничі відносини. Якщо при цьому встановлюються прогресивні типи і форми власності, розвиток продуктивних сил прискорюється, якщо регресивні — гальмується і навіть може фізично руйнуватися. Саме така ситуація склалася в Україні в 90-ті роки XX ст. та в перші роки XXI ст., коли масово розкрадалася державна власність, розвивалася тіньова економіка тощо. Це суперечило інтересам основної маси найманих працівників, отже, руйнувало стимули до праці.

Основними протидіючими чинниками, які гальмують і навіть тимчасово паралізують дію економічних законів, є дії державної влади і насамперед економічна діяльність. Вона конкретизується у податковій, кредитній, фінансовій, аграрній, амортизаційній політиці тощо. Несприятливими чинниками є також зовнішні обставини (наприклад, стрімке подорожчання енергоносіїв), світові економічні кризи, масові виступи трудящих та ін.

З'ясовуючи сутність економічного закону, не слід розглядати форми його вияву як його пряме підтвердження або вияв. Між дією закону і господарською діяльністю існують проміжні ланки — потреби, інтереси й цілі працюючого населення. Тому неправомірно розглядати потреби, інтереси й цілі окремих соціальних верств і груп як форму вияву законів усієї системи продуктивних сил або відносин економічної власності. Форми вияву законів можуть збігатися з об'єктивними вимогами цих законів тоді, коли йдеться про інтереси переважної маси працівників протягом тривалого часу.

Дії економічних законів притаманний історизм: відмирання одних законів і поява інших (що властиво специфічним законам), виникнення якісно нових форм руху для окремих типів таких законів (що діють на всіх етапах розвитку людства або в декількох формаціях), нових протидіючих факторів та ін.

Економічні закони можна характеризувати і за критерієм різних рівнів об'єктивності, посилення в них елементів свідомості, які розвиваються у процесі вдосконалення економічних систем, при переході від сфери безпосереднього виробництва до сфери розподілу, обміну і споживання. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються стихійно, подібно до сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, коли основним типом капіталістичної власності є колективна (передусім акціонерна, в межах якої у СІЛА виробляють до 90 % ВВП), стихійна дія економічних законів коригується елементами їх свідомого використання через механізм державного і наднаціонального регулювання економіки, розширення масштабів планомірності в межах гігантських монополістичних об'єднань. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів тепер є визначальним, а стихійність — підпорядкованим елементом їх реалізації. Держава може створити передумови для розвитку об'єктивних законів, змінюючи умови: вдосконалюючи право власності, господарський механізм за допомогою державного регулювання та ін.

Отже, економічні закони незалежні від свідомості, але залежні від свідомої діяльності людей. На їх пізнання впливає зрілість досліджуваної економічної системи та період дії певного закону. Щоб виявити цю дію, необхідно вивчати економічні процеси тривалістю не менше 7—10 років, застосовуючи діалектичний метод дослідження.

Література

1. Алле М. Экономика как наука. — м.: Наука для общества, 1995.

2. Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Слід, 1993. — 328 с

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т.: Пер. с франц. — м.: *Международные отношения*. 1994.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведев В. С. Політична економія. — К.: "Ніка-Центр Ельга", 2000.

5. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — М., 1999.

6. Блауберг И. В., Юдин Э. Г. Становление и сущность системного подхода. — М.: Наука, 1973.

7. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М.: Дело, 1994. — 720 с.

8. Боди 3., Мертон Р. Финансы: Пер. с англ.: Учеб. пособие. — М.: Изд. дом -Вильяме-. 2000.

9. Большой экономический словарь / Под ред. А. н. Азрилияна. — 3-е изд. — м.: Институт новой экономики, 1998. — 864 с.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристъ, 1997. — 568 с.

11. Брагинский С. В., Певзнер Я. А. Политическая экономия: дискуссионные проблемы, пути обновления. — М.: Мысль. 1991.

12. Булатов М. А. Логические категории и понятия. — К.: Наукова думка, 1982.

13. Бьюкенен Дж. Избранные труды. — М.: Альфа пресс, 1997.

14. Вводный курс по экономической теории / Под ред. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М. 1997.