Теорія суспільного вибору в економічній політиці

Концепція державної економічної політики ґрунтується на чотирьох елементах.

Аналіз стану економіки, з якого починається раціональна державна економічна політика. Аналіз проводять на конкретному господарському рівні, визначаючи вразливі місця в економіці країни, галузі, регіону, сфери, оцінюючи терміновість розв'язання проблем, альтернативні наслідки усунення або неусунення негативних явищ.

2. Аналіз цілей. Він починається з окреслення всіх можливих цілей взагалі, з так званої каталогізації цілей. Потім дається характеристика кожної цілі: її відносять до попередніх, проміжних або кінцевих, кількісних або якісних, короткострокових або середньострокових цілей. Деякі цілі можуть одночасно мати різні характеристики; у цьому разі потрібно виокремити головні з них з огляду на сучасну ситуацію. Завершується аналіз побудовою дерева цілей — динамічної системи ієрархії, підпорядкування цілей, тимчасового розподілу їх за рангами та формулювання перспектив переміщення цілей у середині дерева.

3. Аналіз відповідності інтересам системи. Найважливіше питання, відповідь на яке принципово впливає на формування концепції державної економічної політики, таке: наскільки принципи ринкової економіки є недоторканною цінністю, якою мірою від них можна відступати за збереження панування цих принципів для їх же порятунку. Питання це надзвичайно важливе, оскільки від нього залежать можливості застосування адміністративних засобів регулювання, державного програмування, націоналізації і розвитку державного сектору.

4. Аналіз застосування інструментів державного регулювання. Сюди відносять з'ясування умов застосовуваності окремих регулюючих важелів, їх відповідності цілям, сумісності окремих важелів, побічних ефектів їх застосування, ефективності важелів регулювання і достатності обґрунтування необхідності їх застосування.

Концепція державної економічної політики не може мати безконфліктного характеру, оскільки кожна регулююча акція неминуче зачіпає чиїсь інтереси, змінює мотивацію господарської поведінки суб'єктів. Тому концепція, що розробляється, має враховувати, які групи господарських суб'єктів виграють, а які зазнають збитків від здійснення цієї концепції, як зміняться відносини між господарськими групами за інтересами, які нові проблеми можуть виникнути і як вони відіб'ються на соціально-політичному або економічному становищі країни.

Формування й реалізація державної економічної політики зазвичай здійснюються в чотири етапи; цей процес іще називають політичним циклом:

1 етап— визначення суспільних проблем і цілей політики (ініціювання політики).

2 етап— розроблення й легітимація державної економічної політики (формування політики).

3 етап — здійснення та моніторинг державної економічної політики (здійснення політики).

4 етап — оцінювання і регулювання державної економічної політики (оцінка політики).

Якщо розглядати даний процес з погляду взаємозв'язку між суспільними проблемами і державою, то на першому етапі реалізації економічної політики держава повинна визначити ці проблеми (проблеми для держави), на другому етапі — розробити стратегію і план їх розв'язання, а також законодавчо закріпити (легітимувати) політику, на третьому етапі — вжити заходів щодо розв'язання цих проблем (держава для проблем), а на прикінцевому етапі — оцінити результати і накреслити план своїх майбутніх дій (програма для держави). Зміст і результати кожного етапу подано в табл. 2.

Таблиця 2

ЗМІСТ І РЕЗУЛЬТАТИ ЕТАПІВ ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Зміст етапу | Результат етапу

Визначення суспільних проблем, цілей, пріоритетів і напрямів політики | Постановка суспільних проблем, визначення цілей і завдань органів державної влади

Розроблення і легітимація політики | Офіційний документ щодо державної економічної політики або програми

Здійснення і моніторинг політики | Практичні дії органів державної влади

Оцінювання і регулювання політики | Оцінювання результатів і розв'язання питання про майбутнє державної економічної політики або програми

На першому етапі відбувається визначення і постановка суспільних проблем, що передбачає:

о об'єктивне існування ситуації, сприятливої для суспільства або державних органів влади;*

виокремлення проблеми і перетворення її в суспільну за умови, якщо вона зачіпає велику кількість людей, здатних згуртуватись для її вирішення, діючи через політичні партії або групові інтереси;*

усвідомлення державними органами влади важливості проблеми і нагальної потреби в її розв'язанні.

Загалом тут можливі два підходи: превентивний, коли намагаються на підставі аналізу і прогнозування розвитку ситуації заздалегідь спланувати і вжити заходів, і реагуючий (реактивний), за якого починають активно діяти вже після того, як проблема набуде вкрай серйозного характеру для суспільства.

Важливо зазначити, що в розробленні й реалізації державної економічної політики беруть участь приватні та суспільні структури й організації, а не тільки органи державної влади й управління. Це дуже ускладнює процес розроблення і провадження політики, оскільки згадані структури прагнуть обстоювати свої групові інтереси, і часом буває важко знайти розумний компроміс і дійти згоди.

Загальну схему розвитку державної економічної політики з функціонального погляду подано на рис. 1.

На основі комплексного аналізу проблем, урахування їх специфіки і чинників, які впливають на проблеми, визначають цілі й завдання економічної політики. Це дозволяє обрати основні напрями та передбачити сукупність заходів для розв'язання тієї чи тієї проблеми. Одночасно формується механізм реалізації державної економічної політики, що забезпечує виконання накреслених цілей і завдань.

Основними питаннями у вивченні різних аспектів державної економічної політики є такі:

І. Хто і як визначає цілі та розробляє державну економічну політику?

2. Як здійснюється державна економічна політика і хто оцінює її результати?

3. Якою має бути політика держави в окремих суспільних сферах: соціальній, економічній, військовій, житловій, екологічній тощо?

4. Які відносини виникають між різними учасниками державної економічної політики і яке ставлення населення до офіційної державної стратегії і політичного курсу?

Складність і масштабність процесу розвитку державної економічної політики обумовлює участь у ній безлічі організацій і осіб, але найважливішу роль відіграють такі:

1) законодавчі (представницькі) органи влади;

2) виконавчі органи влади;

3) групи інтересів і групи лобіювання.

В окремих випадках це веде до створення "залізного трикутника", в якому кожний з учасників розв'язує відведені йому завдання, виконуючи певні функції, які різняться на кожному з етапів. Разом вони можуть істотно впливати на розроблення й реалізацію політики в певній сфері, захищаючи корпоративні інтереси.

Існують різні моделі розроблення державної економічної політики. Залежно від того, хто посідає провідні позиції, висуваючи цілі та завдання, розробляючи заходи і програми, можна виділити три моделі.

Модель перша— "згори-вниз", коли рішення приймають на вищих рівнях управління, а потім доводять їх до нижчих рівнів і, нарешті, до конкретних виконавців.

Друга модель — "знизу-вгору", за якої формування політики починається з низових структур державного управління, коли активно залучаються громадські групи й організації, що беруть участь у розробленні і здійсненні різних програм і проектів. На основі їхніх пропозицій і думок опрацьовується цілісна державна економічна політика.

"Змішана", третя, модель об'єднує ці два підходи, тобто передбачає механізм залучення до розроблення політики громадян і державних службовців за сильного централізованого управління.

Проте за будь-яких моделей і типів державної економічної політики її результативність насамперед залежить від того, якою мірою органи державного управління додержуються основоположних адміністративних цінностей, характерних для демократичних держав, а саме: надійності, прозорості, підзвітності, адаптованості, ефективності.

Складаючи плани соціально-економічного розвитку держави, визначають заходи в таких напрямах:*

фінансова, грошова і цінова політика;*

структурна політика;*

аграрна політика;*

соціальна політика;*

регіональна економічна політика;*

зовнішньоекономічна політика.

Якщо перейти на інший рівень, то всередині кожного напряму, своєю чергою, можна виокремити багато напрямів державної економічної політики. Наприклад, у межах загальної соціальної політики плануються заходи в таких сферах, як зайнятість населення, пенсійне забезпечення, охорона здоров'я, освіта тощо. Економічна політика також ділиться на промислову, податкову, тарифну, грошово-кредитну, цінову, митну, інвестиційну і т. ін.

Проте можлива класифікація і поділ за іншими критеріями, що дозволяє ліпше зрозуміти характер відносин, існуючих між учасниками розроблення й реалізації політики, а також визначити рівень конфліктності тієї чи тієї політики. За даного підходу виділяють такі види державної економічної політики, як розподільну, перерозподільну, регулювальну, адміністративно чергову.

Таблиця З

Характеристика видів політики за відносинами з-поміж учасників та за рівнем конфліктності

Вид політики | Відносини з-поміж учасників | Рівень конфліктності

Розподільна | Взаємна підтримка і згода | Низький

Перерозподільна | Розбіжності і конфлікти | Високий

Регулювальна | Угоди і компроміси | Середній

Адміністративно-правова | Взаємна підтримка | Низький / високий

Стратегічна | Підтримка і компроміси | Середній

Антикризова | Співпраця і підтримка | Низький / високий

Розподільна політика пов'язана з діями органів влади щодо розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення (соціальні програми, освіта, наука та ін.).

Перерозподільна політика означає, що певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої через податки, тарифи, трансферти тощо.

Регулювальна політика включає дії органів державного управління з регулювання різних видів діяльності (економічне регулювання, захист споживчого ринку і т. ін.).

Адміністративно-правова політика пов'язана з нормативною діяльністю і функціонуванням держави.

Стратегічна політика охоплює взаємини із зарубіжними державами і включає іноземну та оборонну політику.

Антикризову політику держава провадить у разі виникнення надзвичайних обставин, які потребують спеціальних дій.

Ясна річ, що найгостріші суперечності виникають під час проведення перерозподільної політики, коли фінансові, матеріальні та інші ресурси забирають в одної соціальної групи і передають іншій. Між тим не така ситуація складається за розподільної, часто за стратегічної й антикризової політики, коли вдається дійти згоди й налагодити співпрацю і підтримку даного курсу серед різних соціальних і політичних груп. Природно, всі ці аспекти вкрай потрібно