Під впливом загальних процесів розвитку світового господарства в системі міжнародного права виникають нові галузі правового регулювання міжнародних правових відносин (комплексна галузь права): космічне право, валютне право, атомне право, транспортне право, природоохоронне право, банківське право і под. Міжнародне митне право — це галузь міжнародного публічного права, яке регулює міждержавні зв'язки тільки у сфері митних відносин, які виникають у процесі переміщення через митний кордон товарів, предметів, капіталів, послуг та фізичних осіб.

Основними завданнями митного права є:*

забезпечення міжнародної економічної безпеки і беззастережного виконання невід'ємного суверенного права держави вибору власної митної системи;*

свобода міждержавного спілкування від свавілля і незаконних ембарго, бойкотів, торгових, митних, кредитних та технологічних блокад;*

забезпечення використання міжнародних відносин з метою уникнення експлуатації менш розвинутих в економічному плані країн більш розвинутими; недопущення політичного тиску; усунення неправомірних економічних відносин;*

сприяння розбудові міжнародних економічних відносин на принципах поваги до державного й економічного суверенітету, рівноправності і взаємовигоди, створення сприятливих умов для розвитку співробітництва між державами у сфері митних зв'язків і взаємодопомоги.

Митне право, яке є складовою міжнародного права, діє як на підставі міжнародного публічного права загальноприйнятих принципів (повага національної незалежності і суверенітету; невтручання у внутрішні справи; незастосування сили або погрози сили; повна рівноправність; повага до національних інтересів і права кожного народу розпоряджатися своєю часткою; взаємовигоди, недискримінація), так і специфічних принципів міжнародного митного права. При цьому, враховуючи особливості предмета правого регулювання даної сфери діяльності, галузеві принципи розвивають, доповнюють і конкретизують основні принципи сучасного міжнародного публічного права. До специфічних галузевих принципів міжнародного митного права належать:*

принцип сприяння становленню нового економічного порядку, який грунтується на справедливості, сукупній рівності національних економік, взаємозалежності, спільності інтересів, взаємовигоді в митному співробітництві між усіма державами незалежно від їх економічних і соціальних систем;*

принцип заборони прямих або непрямих дій, які мають на меті перешкоджати здійсненню економічної суверенності держави;*

принцип забезпечення постійного розширення і лібералізації світової торгівлі, який ґрунтується на універсальному використанні режиму найбільшого сприяння нації;*

принцип рівноправного використання державами переваг міжнародного поділу праці, сприяння розвитку широкого різнобічного торговельного обміну товарними масами з дотриманням рівноправності всіх форм власності на підставі використання переваг інтернаціоналізації господарського життя;*

принцип сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються;*

принцип удосконалення організаційного механізму міжнародного митного співробітництва в рамках організацій, конференцій універсального, континентального, функціонального і субрегіонального масштабу.

Принципи міжнародного митного права як найбільш важливі і найбільш загальні правила поведінки учасників міжнародного спілкування здійснюють певний вплив на розробку міжнародних митних норм, які фіксуються конкретними правилами поведінки держав у сфері міжнародних митних відносин. Кожний конкретний принцип сприяє становленню правил поведінки. Ці загальні і конкретизовані специфічні правила, які розвивають і деталізують принципи міжнародних митних відносин держав і є системою норм міжнародного митного права.

Митно-правова норма— це юридично обов'язкове правило, яке встановлено і санкціоновано державою відповідно до правових актів, що регулюють митно-тарифні відносини і невиконання (порушення) якого призводить до відповідальності, яка встановлена і забезпечена державою.

Структура митно-правової норми складається з гіпотези, диспозиції, санкції.

Гіпотеза містить зазначення на фактичні умови, за наявності яких потрібно або можливо діяти певним чином. Диспозиція визначає саме правило поведінки, яке приписано, дозволено чи рекомендується цією нормою права. В санкції вказуються несприятливі наслідки, які загрожують порушникам установленого даною нормою правила. Типовими в даних випадках санкціями є заходи адміністративної та дисциплінарної відповідальності, а також заходи припинення.

Норми митного права належать до норм матеріального та норм процесуального митного права. При цьому митно-тарифні норми, які є складовими формування правового механізму функціонування підприємств у сфері зовнішніх зв'язків, можуть мати як спеціальний, так і загальний характер. Існує така систематизація митних норм:

уповноважуючі — які встановлюють права суб'єктів на здійснення тих чи інших дій. Наприклад, створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюється ДМСУ (ст. 15 МК);

зобов'язувальні— які зобов'язують суб'єкта виконувати обов'язки щодо здійснення певних дій певного змісту. Наприклад, при отриманні ліцензії на відкриття митного складу чи обов'язки декларанта (ст. 88 МК);

забороняючі — які встановлюють зобов'язання суб'єкта стримуватись від дій певного характеру, Наприклад, обмеження щодо вивезення громадянами за межі митної території України окремих товарів, (ст. 251 МК).

Джерелами міжнародного митного права є:*

внутрішнє законодавство в галузі митної справи;*

міжнародний договір — як загальний, так і зі спеціальних питань міжнародних митних відносин;*

міжнародний звичай, який визначений державами як правова норма;*

практика у сфері міжнародних митних відносин;*

прецеденти міжнародних відносин;*

рішення міжнародних організацій з питань міжнародного митного співробітництва і взаємодопомоги держав.

Як додаткові джерела можуть використовуватись рішення міжнародних судів і арбітражу, а також офіційні доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права.

Приймаючи національні законодавчі акти у сфері зовнішньоекономічної діяльності, укладаючи двосторонні та багатосторонні угоди, країна створює відповідне правове середовище, в якому взаємодіють суб'єкти господарської діяльності.

Міжнародний договір— це угода між державами, що зазначається, як правило, у письмовій формі з різних питань їхніх взаємовідносин у політичній, економічній, митній та інших сферах співробітництва, на ґрунті добровільності і сукупної рівності. Оскільки міжнародний договір, на відміну від міжнародного звичаю— зрозуміліша форма угод, яка меншою мірою піддається довільному тлумаченню, то більшість норм міжнародного митного права — це норми, сформульовані й узгоджені між державою у міжнародних договорах.

Міжнародні договори України у сфері зовнішньоекономічної діяльності створюють цілу правову систему, в якій можна виділити багатосторонні і двосторонні угоди, договори, які містять у собі загальні норми про зовнішньоекономічну діяльність, а також основні положення її питань.

Поділ міжнародних угод на двосторонні і багатосторонні залежить від їх змісту і від кількості учасників. Серед багатосторонніх угод виділяються своєю значущістю і відповідно кількістю учасників універсальні угоди, які відображають інтереси всіх держав та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Прикладом багатостороннього договору є Конвенція ООН про міжнародні, договори купівлі-продажу товарів на наднаціональному рівні (доповнення), яка розроблена Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (УНСІТРАЛ) і прийнята у 1980 р. Застосовується вона до угод купівлі-продажу товарів між сторонами, які представлені суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності різних держав, які є учасниками конвенції. Конвенція надає право сторонам встановлювати інші правила. У Конвенції чітко регламентуються права та обов'язки продавців і покупців при здійсненні угод з купівлі та продажу товарів.

Прикладом багатосторонніх угод на регіональному рівні можуть бути документи, підписані Україною з країнами СНД.

Варто зауважити, що багатосторонні угоди визначають напрями руху міжнародного інтегрування між країнами; двосторонні договори вирішують конкретні економічні проблеми у сфері зовнішньоекономічних зв'язків.

Як правило, предметом двосторонніх договорів є:*

торговельно-економічне співробітництво;*

заохочення та взаємний захист інвестицій;*

сприяння капіталовкладенням в економіку країн;*

промислове і науково-технічне співробітництво;*

торговельні угоди;*

проблеми кредитування взаємовідносин;*

питання, що стосуються подвійного оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

За перші вісім років існування України як держави Верховною Радою України було ратифіковано 292 міжнародні угоди (конвенції, хартії, договори і протоколи до них). Завдяки цьому було започатковано і розширено договірно-правові відносини з 54 країнами світу (в тому числі укладено 37 договорів про встановлення дружніх стосунків або принципів взаємовідносин), з рядом впливових міжнародних організацій (Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, ЄС, Європейський банк реконструкції та розвитку, Бельгійсько-люксембурзький Економічний Союз, СНД тощо). Україна приєдналася до 51 міжнародної угоди універсального рівня та 34 регіональних.

Міжнародний звичай— це давня форма формування норм міжнародного митного права, правило поведінки держави, яке використовується і призначається країною як обов'язкова норма.

Традиційні норми міжнародного митного права формуються у практиці міжнародних відносин унаслідок часто повторюваних дій держав, які стають правилом. Нормою вона стає лише, коли визнається всіма або більшістю країн як обов'язкове правило, що відображає загальну практику держав.

Звичай як джерело міжнародного митного права може мати як універсальний характер— з огляду на загальність визначення, так і регіональний — шляхом визнання обмежених економічних відносин у тих чи інших сферах співробітництва; наприклад, звичаї торгових портів, національні звичаї і традиції народів. Існують, наприклад, збірники "Звичаї портів", які видаються адміністраціями міжнародних торговельних портів або торговельними портами окремих держав.

У певних випадках джерелом міжнародного митного права можуть бути зв'язки (торговельного і митного характеру) і національні традиції, що мають міжнародний характер.

Ці звичаї знайшли своє відбиття в ряді документів міжнародної організації, а також у збірнику "Інкотермс" 1953, 1980, 1990 рр., Одноманітних правилах для документальних акредитивів 1974 р., розроблених Міжнародною торговельною палатою, і Загальних умов торгівлі, розроблених Європейською економічною комісією ООН, та ін.

Одним із додаткових джерел міжнародного митного права є діюча практика у сфері міжнародних митних відносин, а саме: практика митного контролю держав з реалізації норм і правил національного законодавства і норм міжнародних угод. Прикладом може слугувати система прикордонного контролю за валютою і валютними цінностями в Україні, система митного контролю