Інтеграційні процеси в арабському світі. Діяльність РСАДПЗ
План
1. Економічна політика Ради
2. Співпраця в галузі торгівлі
3. Координація інформаційної політики
4. Література
Економічна політика Ради
Програмні документи РСАДПЗ акцентують увагу на політико-економічних питаннях розширення та прискорення торговельно-економічної й виробничої кооперації та інтеграції країн-членів. Механізмом розробки й уніфікації інвестиційної стратегії РСАДПЗ є Інвестиційна корпорація Затоки (ІКЗ, англійська назва — Gulf Investment Corporation), керівником якої нещодавно обрано державного міністра фінансів та промисловості ОАЕ Ахмада Хумейда ат-Таїра. Метою ІКЗ є фінансування проектів спільних підприємств у всіх галузях економіки. ПСЗ займається також пошуком інвестиційних можливостей у всьому світі. ІКЗ бере участь у фінансуванні 18-ти інвестиційних проектів та в їх експертизі. Штаб-квартира ІКЗ є в Кувейті. У рамках РСАДПЗ функціонує також спеціалізована проектно-стандартизаційна Комісія зі штаб-квартирою в Ер-Ріяді. За час своєї діяльності вона асигнувала кошти на розробку проектно-кошторисної документації 574 об'єктів. З огляду на значну кількість спільних проектів країн-членів РСАДПЗ при Раді було утворено також Технічне бюро зв'язків, штаб-квартира якого розташована в Бахрейні.
Під час другої зустрічі в верхах в Ер-Ріяді в листопаді 1981 року держави-учасниці РСАДПЗ підписали Об'єднану економічну угоду (Unified Economic Agreement), яка визначила основні напрямки економічної кооперації на довгостроковій основі. На третій сесії в Манамі в листопаді 1982 року країни Ради домовились, що виконання деяких пунктів Угоди почнеться з 1 березня 1983 року. Оскільки вже тоді відчувалася тенденція до зниження надходжень від нафти, РСАДПЗ усвідомила необхідність уніфікації економічної стратегії, в якій чільне місце відводилося б концепції планового розвитку економік країн Ради. На Угоду покладались чималі сподівання, багато з яких так і не вдалося реалізувати у задуманому обсязі. В угоді, яка нараховує 28 статей, містяться положення про ліквідацію митних зборів і сплат між державами-членами РСАДПЗ у тих випадках, коли товари в країні-експортері мають 40-відсоткову додаткову вартість (ст. II і III). Пропонувалось встановити мінімальну загальну зовнішню тарифну сітку від 4 % до 20 % (ст. IV), узгодити експортно-імпортну політику, сформувати колективні миротворчі сили, які мали б укріпити позицію держав-учасниць Ради у стосунках з іноземними постачальниками (ст. IX), скоординувати політику в нафтовій галузі (ст. XI), промисловості шляхом стандартизації промислового законодавства, спеціалізовано зосереджувати промислові підприємства у тих країнах Ради, де для цього існують відповідні умови (ст. XII). Угода передбачала також координування політики країн Ради в галузі технологій і підготовки кваліфікованої робочої сили (ст. XIV—XVII), формування єдиного підходу до морського, сухопутного та повітряного транспорту (ст. XVII—XX), формування інвестиційної стратегії, координацію монетарної, банківської та фінансової політики аж до введення в обіг спільної валюти (ст. XXI—XXIII).
Одним з найпроблематичніших і водночас найперспективніших пунктів економічної Угоди є стаття XI, яка передбачає координацію політики країн Ради в нафтовій та газовій галузях. Члени РСАДПЗ володіють щонайменше двома п'ятими світових запасів нафти, але складність полягає в тому, що ресурси шести країн Ради розподіляються вкрай нерівномірно. Так, ні Бахрейн, ні Оман не мають достатніх запасів аби забезпечити собі членство в ОПЕК. Членство в цій організації важливе для отримання експортних квот на нафту. Наприклад, Бахрейн з-поміж інших членів РСАДПЗ взагалі опинився в унікальній ситуації, коли тривалий час не експортував сирої нафти, а повністю залежав від продажу перероблених нафтопродуктів. Проблемою для Ради є також різний ступінь державного контролю над усіма нафтовими запасами тієї чи іншої країни. Лише Кувейту вдалося націоналізувати всі ланки економіки. Газ, виробництво якого тісно пов'язане з переробкою сирої нафти, породжує дедалі більше питань з оптимальним розміщенням у регіоні відповідних енергомістких підприємств, безперебійне і надійне функціонування яких, в свою чергу, викликає необхідність впровадження єдиної для всіх членів РСАДПЗ системи енергопостачання. Ця проблема вперше розглядалася ще на четвертому саміті Ради у 80-х роках і з того часу розмови про створення об'єднаної системи енергомереж країн Ради не припиняються. Передбачалося двостороннє здійснення проекту. Перший етап потребував орієнтовно 1,94 млн дол. для об'єднання енергомереж Кувейту, Саудівської Аравії, Катару та Бахрейну. Другий етап, вартістю в 1,4 млн дол., передбачав підключення до системи ОАЕ та Оману. Проект був загалом схвалений і отримав підтримку глав держав-членів РСАДПЗ, але війна в Перській затоці 1990—1991 роках змусила країни Ради відкласти його реалізацію. Проблему не вдалося вирішити й досі, але вже через брак коштів. Адже впродовж декількох років зросла вартість матеріалів та робіт, а також було підготовлене нове спільне дослідження проекту єдиної енергосистеми РСАДПЗ як складової частини об'єднаної енергосистеми всіх арабських країн. З огляду на це, для реалізації проекту вирішено залучити кошти приватного сектора.
З кінця 80-х років XX ст. помітно зросло прагнення країн Ради відігравати більш активну роль у світових господарських зв'язках, спостерігаються серйозні зрушення в міжнародній економічній політиці РСАДПЗ, вимальовується курс на відхід від односторонньої орієнтації на Захід, прагнення відшукати своє місце в міжнародному розподілі праці, вийти за рамки регіональних пріоритетів, продемонструвати свій політико-економічний та фінансовий потенціал на світовому рівні, чітко простежується лінія на встановлення збалансованих відносин з різними країнами, пошуки нових ринків, зокрема в Центральній та Східній Європі.
Основними торговельно-економічними партнерами країн Ради е ЄС, Японія та США. Значна увага надається розвитку зв'язків з ЄС. Ратифікована і вступила в силу з 1 січня 1990 року Угода про співробітництво, яка була підписана 5 червня 1988 року. Сьогодні на РСАДПЗ припадає 35 % усіх іноземних інвестицій в ЄС, експорт країн ЄС в Затоку перевищує 13 млрд дол. США. РСАДПЗ та ЄС впродовж декількох останніх років ведуть переговори щодо угоди про вільну торгівлю. На шляху її досягнення стоять такі перепони, як відсутність уніфікованих митних тарифів серед країн Ради та наполягання ЄС на введенні податку на енергоносії. Саудівська Аравія, Оман, ОАБ, Катар, Кувейт та Бахрейн щорічно проводять переговори щодо створення між собою спільного ринку — основної мети їхнього об'єднання в 1981 році в Раду Співробітництва, проте й досі не можуть дійти згоди стосовно єдиних митних тарифів, які в цих країнах коливаються від 4 до 20 відсотків. Уніфікація митних тарифів серед самих країн-членів Ради — головна передумова, з позиції ЄС, для створення зони вільної торгівлі між двома угрупованнями держав. Разом з тим країни Ради домагаються безмитного доступу своїх нафтопродуктів на європейський ринок, розглядаючи податок на енергоносії, на введенні якого наполягають ЄС та США, як загрозу для прибутків, які вони отримують від нафти. Досягнення Угоди про вільну торгівлю стримується також побоюваннями ЄС, що в разі зняття 13—15-від-соткових податків на нафтопродукцію держав-членів РСАДПЗ європейський ринок буде наповнений дешевшою продукцією з регіону Затоки, що може негативно позначитись на нафтопереробній промисловості ЄС. Рада ж наполягає на знятті тарифів як на нафтопродукти, так і на європейські товари. Водночас податок підніме вартість енергоносіїв для кінцевих споживачів, що, в свою чергу, викличе підвищення цін на товари та послуги, які експортуються в країни, що розвиваються. Це має негативно вплинути на світову торгівлю, а відтак і на економічний розвиток. У 1994 році ЄС дав, нарешті, згоду на те, щоб передати арабським країнам Затоки окремі технології, які ставлять за мету створення індустріальної бази та диверсифікацію залежної від нафти економіки. ЄС погодився включити країни Ради до своєї "інвестиційної програми", яка підтримує створення малих та середніх спільних підприємств за участю обох сторін. Програма має позитивно відбитися на економіках країн Ради та сприяти підвищенню кваліфікації їхньої робочої сили, надати нові можливості для бізнесменів цих країн. Вона спрямована на розвиток торгівлі між двома спільнотами держав і на підтримку тих проектів, які ефективно сприятимуть розширенню технічного співробітництва. Європейськими банками передбачається фінансування промисловості, сільського господарства та послуг. На думку аналітиків, цей крок ЄС зроблений у відповідь на неодноразові прохання РСАДПЗ щодо розробки спільних промислових проектів та передачі технологій, що диверсифікувало б джерела надходження їхніх прибутків. І все ж ні ЄС, ні СІЛА та Японія — два інші головні партнери РСАДПЗ — не виявляють особливого ентузіазму щодо участі у великих проектах у регіоні Затоки, розглядаючи місцевий ринок як незначний, а ситуацію в регіоні як нестабільну. В обмін на технології країни Ради пропонують потенційним партнерам стабільні довготермінові поставки сирої нафти. Декілька зустрічей з цього питання завершилися безрезультатно, а небажання ЄС допомогти країнам Ради технологіями викликає нарікання з боку цих країн, які не влаштовує, щоб їх розглядали лише як ринки збуту товарів. З огляду на ці обставини, відшукати свою специфічну технологічну нішу в країнах Ради могла б Україна.
Принагідно можна зазначити, що 18 травня 1996 року Генеральний секретар РСАДПЗ Джаміль Худжейлан зустрічався з Послом Росії в Саудівській Аравії з