Аграрні, грошово-кредитні та фінансові кризи

План

1. Аграрні кризи та їх особливості в Україні. 

2. Грошово-кредитні кризи. 

3. Фінансові та біржові кризи. 

4. Література

Аграрні кризи та їх особливості в Україні.

Аграрні кризи тісно пов'язані з промисловими. Під час аграрних криз скорочується попит на сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, інші промислові товари, що негативно впливає на розвиток промислового виробництва. Основною причиною аграрних криз є суперечність між потребами розвитку продуктивних сил у сільському господарстві та існуючими там типами і формами економічної власності.

Аграрні кризи — економічні кризи у сільському господарстві, які виявляються у скороченні обсягів виробництва, посиленні аграрного перенаселення, зростанні нереалізованих запасів тощо.

Перша аграрна криза розпочалась у 1873 р. і тривала до другої половини 90-х років XIX ст., охопивши Росію, США, Західну Європу; друга аграрна криза — у 1914—1918 pp., тривала до Другої світової війни. Після неї (у 1948) виникла третя аграрна криза, яка поширилася на США, Канаду, Австралію та деякі інші країни. Ця криза на початку 70-х років змінилася кризою недовиробництва.

Аграрні кризи триваліші, ніж промислові. Це зумовлено як особливостями розвитку сільського господарства, так і більшою тривалістю структурних змін у цій сфері, політикою "ножиць цін", яку проводить уряд та великі промислові компанії тощо. Найвідчутніше аграрні кризи позначаються на дрібних фермерських господарствах.

Системна криза вразила сільське господарство України в останнє десятиліття XX ст. На початку 90-х років в Україні вироблялося на душу населення майже така сама кількість продукції, як і в країнах Європи. За 1991—1999 рр. обсяг виробництва сільськогосподарської продукції скоротився більш ніж удвічі. Системний характер аграрної кризи в Україні зумовлений кризовою ситуацією в кожній ланці економічної системи: у продуктивних силах, техніко-економічних та організаційно-економічних відносинах, відносинах економічної власності та господарському механізмі.

У межах продуктивних сил причинами кризових процесів в аграрній сфері є: скорочення посівних площ; зниження ефективності використання залучених ресурсів; нераціональна структура землекористування, що виснажує посівні площі, перешкоджає самовідтворенню і стабільному розвитку агробіоценозів; значне скорочення обсягів внесених у грунти органічних і мінеральних добрив та їх подорожчання; величезні обсяги еродованих земель (понад 80 %); низький рівень ветеринарної служби; істотне погіршення матеріально-технічної бази; значне послаблення селекційної роботи та ін.

З боку техніко-економічних відносин кризові явища в аграрній сфері зумовлені насамперед зниженням рівня концентрації сільськогосподарського виробництва (внаслідок ліквідації великих рентабельних колективних господарств), значним послабленням внутрігосподарської спеціалізації. Тому більшість сільськогосподарських підприємств різних типів і форм власності стали багатопрофільними.

Зумовленість аграрної кризи кризовими процесами з боку продуктивних сил і техніко-економічних відносин загалом характеризує причинно-наслідкові зв'язки між цими явищами в межах технологічного способу виробництва. Погіршення умов його розвитку та функціонування є загальною причиною аграрної кризи. Технологічний спосіб виробництва у розвинутих країнах в аграрній сфері дедалі більше ґрунтується на впровадженні ЕОМ, досягненнях біотехнологічної революції, а в Україні — на ручній праці та використанні застарілих машин (тракторів, комбайнів тощо) надзвичайно низької якості. Придбання незначної кількості досконаліших і дуже дорогих машин лише погіршувало фінансовий стан сільськогосподарських підприємств.

У межах організаційно-економічних відносин такими причинами є відсутність науково обґрунтованого менеджменту і проведення необхідних маркетингових досліджень.

У межах економічної власності кризові процеси в аграрній сфері зумовлені:

1) диспаритетом цін на промислові товари та сільськогосподарську продукцію, а отже, недотриманням вимог закону вартості;

2) поспішним волюнтаристським реформуванням відносин економічної власності, зокрема намаганням насадити пріоритетність приватної форми власності;

3) недосконалістю банківської системи України, внаслідок чого виділені НБУ пільгові кредити для розвитку сільського господарства майже не доходили до адресата, а на початку XXI ст. надавались під високі ставки і на короткий період (здебільшого до кінця збирання врожаю, коли ціни на зерно були дуже низькими), тому значна частина господарств не змогла за них розрахуватись і стала збитковою;

4) значною заборгованістю держави селу, бартеризаціею торгівлі, внаслідок чого посередницькі комерційні структури посилюють диспаритет цін у сільському господарстві (скуповують за низькими цінами сільськогосподарську продукцію, а за завищеними продають пальне, мастильні матеріали та ін.);

5) відсутність раціонально спрямованих державних дотацій сільському господарству (ті кредити, що надавались, були "розпилені", а частина з них не доходила до села) та ін. Загалом обсяг таких дотацій становить в Україні 0,6 % ВВП, що в десятки разів менше, ніж у розвинутих країнах.

З боку господарського механізму аграрна криза зумовлена зламом державного регулювання (в тому числі раціональних форм і методів) і домінуванням застарілих ринкових важелів саморегулювання в цій сфері. Такий розвиток подій суперечить вимогам економічних законів, не враховує досвід розвинутих країн, де сільське господарство практично виведене за межі механізму ринкового регулювання і захищає вітчизняного товаровиробника від міжнародної конкуренції. Держава повинна встановити ефективний контроль за розвитком усіх елементів економічної системи в сільському господарстві, забезпечити пріоритетний розвиток села і тим самим гарантувати продовольчу безпеку країни.

Грошово-кредитні кризи.

Вони є специфічною формою економічних криз.

Грошово-кредитні кризи — глибокий розлад грошово-кредитної системи, примусове і тимчасове вирішення її суперечностей.

Формою прояву таких криз є різке скорочення банківського і комерційного кредиту, швидке зростання норми відсотка, масове вилучення вкладів з банків та крах багатьох банків, падіння курсів цінних паперів, платоспроможності підприємств, а їх причинами — циклічні кризи перевиробництва і недовиробництва, загострення суперечностей процесу відтворення, серйозні порушення у грошово-кредитній сфері зумовлені впливом окремих урядів наймогутніших країн, війн, стихійного лиха, надмірних бюджетних дефіцитів, докорінної трансформації існуючої економічної системи (в тому числі грошової та кредитної підсистем) та ін. Розрізняють циклічні та грошово-кредитні кризи.

Циклічні кризи є провісниками і одночасно формою прояву промислових, торгових, фінансових криз, розвиваються на їх основі й поглиблюють їх. Так, за надвиробництва товарів загострюються проблеми їх реалізації, уповільнюється кругооборот капіталу (оскільки ускладнюється перетворення товарної форми капіталу в грошову). Це стримує потік грошей до промислових компаній, що, в свою чергу, унеможливлює своєчасні платежі за борговими зобов'язаннями, виплату заробітної плати та ін. Попит на грошовий капітал зростає, а банки припиняють надання кредитів, що зумовлює різке підвищення позичкового відсотка, кризу платоспроможності (масові неплатежі промислових компаній одна одній, а функціонуючих капіталістів — банкам). Банки стають неспроможними виплачувати відсотки за депозитами, що призводить до масового вилучення вкладів і банкрутства найслабших банків. Так, у США підчас кризи 1929—1933 рр. збанкрутувало до 10 тис. банків.

Криза банківської системи зумовлює кризу фінансів, фондових бірж. У свою чергу, криза на фондовій біржі, як правило, ініціює грошово-кредитну кризу. Так, у США під час кризи 1974—1975 рр. втратили акції внаслідок катастрофічного знецінення до 7 млн акціонерів, а під час кризи 2002 р. акціонери втратили майже 10 млрд дол. В Україні грошово-кредитна криза 90-х років XX ст. мала циклічний характер. Основними формами її вияву була криза неплатежів і масова заборгованість підприємств, грошовий голод, величезні відсотки за кредит, банкрутство багатьох банків тощо.

Грошово-кредитні кризи виникають незалежно від економічних, існують у сфері кругообороту грошового капіталу та відповідних фінансово-кредитних інститутів. їх причинами є надмірні дефіцити державних бюджетів, погіршення платіжного балансу, війни, стихійні лиха, порушення законів розвитку і функціонування цієї сфери, зумовлені нераціональним законодавством, неадекватні вимогам часу та дійсності методи державного грошово-кредитного регулювання. Тому глибокий розлад грошово-кредитної системи може відбуватися спочатку і за економічного підйому. Через певний час грошово-кредитні кризи загострюють суперечності процесу суспільного відтворення капіталу, поглиблюють циклічні кризи.

В умовах інтернаціоналізації господарського життя, економічної інтеграції грошово-кредитна криза в одній країні зумовлює кризові явища у грошово-кредитній сфері інших країн, погіршення платіжних балансів. Причинами цих явищ є неплатоспроможність іноземних позичальників, відмова банків та експортерів товарів і послуг надавати кредити іноземним компаніям та ін.

Особливість грошово-кредитної кризи в Україні полягає у тому, що вона проходить в умовах кризи недовиробництва. При цьому відбувалася емісія величезної маси грошей, що за скорочення товарної маси призвело до масштабного руйнування народного господарства. Крім того, у 1998 р. із 19 трлн крб. загальної маси випущених в обіг грошей тільки 9 трлн крб. повернулись у каси банків. У 1996 р. поза межами банківського обігу перебувало до 45 % грошової маси країни.

В Україні грошово-кредитні кризи виявилися у значному зниженні платоспроможності, гіперінфляції, погіршенні платіжного балансу, високих відсоткових ставках та ін. Так, наприкінці 1998 р. кредитна заборгованість підприємств України становила понад 127 трлн крб., що майже вдвічі більше від заборгованості дебіторів. На кожного працівника державні підприємства мали в середньому понад 5 млн крб. чистого боргу. На початку вересня 1995 р. дебіторська заборгованість між підприємствами становила до 1 квдрлн 700 трлн крб., а кредиторська — перевищила 2 квдрлн, що в кілька разів збільшило суму заборгованості на кожного працюючого.

Фінансові та біржові кризи.

Причинами фінансової кризи є циклічні кризи перевиробництва, війни, революції, стихійні лиха, докорінна трансформація існуючої моделі соціально-економічного розвитку країни, порушення законів грошового обігу внаслідок непродуманої економічної політики уряду та ін. Формами