Акціонерні компанії, капітал. Акції та контрольний пакет акцій. Концепція демократизації капіталу

План

1. Сутність акціонерних компаній та акціонерного капіталу

2. Акції і контрольний пакет акцій

3. Концепція демократизації капіталу

4. Література

Сутність акціонерних компаній та акціонерного капіталу.

Синонімом поняття "акціонерна компанія" є категорія "корпорація". Цим можна пояснити відсутність першого у сучасних економічних словниках і наявність другого. Проте економічне тлумачення цієї категорії, як правило, відсутнє.

Так, у словнику "Управління організацією" корпорація охарактеризована як "сукупність юридичних або фізичних осіб, об'єднаних для будь-якої діяльності, і утворюють суб'єкт права — юридичну особу". У "Великому економічному словнику" зазначено, що "корпорація — широко розповсюджена у розвинутих країнах форма підприємницької діяльності, що передбачає пайову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління у руках вищого ешелону професіональних управляючих (менеджерів), які працюють за наймом". В "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна дається аналогічне визначення цієї категорії, але, крім цього, стверджується, що "корпорація — це сукупність осіб, які об'єднались для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності і утворюють самостійний суб'єкт права — юридичну особу". У "Сучасному економічному словнику" подано тотожне визначення.

Однак у більшості визначень простежується:

1) абстрагування від суспільної форми корпорації — відносин економічної власності. В одному із них зазначається про пайову власність, що, з одного боку, заперечує існування колективної власності пайовиків, а з іншого — така пайова власність не розглядається як суспільна форма розвитку та функціонування корпорацій, а отже, як цілісна корпоративна власність, або акціонерний капітал;

2) ігнорування вимог принципу суперечності, що означає виокремлення в ній не лише суспільної форми, а й речового змісту, який формує матеріальну основу будь-яких видів підприємств. Специфікою речового змісту корпорації є наявність у більшості з них значно складнішої системи продуктивних сил, а також більш глибоких і розвинутих форм суспільного поділу праці і передусім одиничного поділу праці;

3) необгрунтоване твердження про наявність функцій управління лише у руках менеджерів вищої ланки, які нібито працюють тільки за наймом.

Якщо уникнути наведених недоліків і врахувати основні методологічні вимоги, можна дати загальне визначення економічної категорії "корпорація".

Корпорація (лат. corporatio — об'єднання) — колективна капіталістична власність, яка виникає шляхом об'єднання Індивідуальних капіталів і розвивається у всіх сферах суспільного відтворення на основі досконалішої системи продуктивних сил з метою привласнення максимального прибутку.

З погляду організаційно-економічних відносин корпорація є основною формою організації великих, частини середніх і малих підприємств, власність яких формується шляхом злиття капіталів засновників компанії, а також випуску цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та їх продажу. Об'єднання капіталів та їх поповнення за рахунок купівлі-продажу цінних паперів, зокрема акцій, здійснюється з метою підприємницької діяльності. Купують акції дрібні акціонери, а також банки, страхові компанії, пенсійні фонди та інші колективні акціонери-власники.

Діяльність акціонерних компаній формують продуктивні сили і відносини економічної власності. Продуктивні сили акціонерних компаній представлені у засобах виробництва (машинах, устаткуванні, будівлях тощо)" наукових лабораторіях, інститутах, патентах, ліцензіях та інших об'єктах. Відносини економічної власності — це відносини між засновниками, найманими працівниками, власниками акцій, державою з приводу привласнення цих об'єктів та створеного необхідного і додаткового продукту. Таке привласнення здійснюється через виплату заробітної плати найманим працівникам і прибутків керівництву компанії, дивідендів — власникам акцій, фіксованих доходів — власникам облігацій, податків — державі тощо. Відносини між різними суб'єктами акціонерної компанії з приводу привласнення різних об'єктів власності формують суспільну форму категорії "акціонерний капітал" (власність), у якій виокремлюють матеріально-речовий зміст і вартісні відносини.

Акції і контрольний пакет акцій.

Акції як предмет постійного продажу і купівлі мають свою ціну. Зазначена на акції сума — це її номінальна вартість. Фактичну ціну, за яку продано акцію, називають її курсом. Курс акцій перебуває у прямій залежності від розміру виплачуваного дивіденду і в оберненій — від рівня позичкового відсотка.

Розрізняють такі види акцій: іменні, на пред'явника, привілейовані та прості.

У разі продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію (у тому числі про власника і час придбання акції), а також про їх кількість у кожного акціонера. Ці акції, як правило, випускають великим номіналом.

Під час реєстрації акцій на пред'явника реєструють лише відомості про їх загальну кількість. Ці акції випускають малим номіналом.

За розміром отриманого дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного фіксованого відсотка, незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачують володарям привілейованих акцій, а у разі ліквідації акціонерного товариства їм повертають вкладені в акції кошти за номінальною ціною акцій. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році.

Звичайні акції поширені у розвинутих країнах. Формально кожен власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право брати участь у прийнятті рішень, але щоб відчути себе співвласником фактично, треба мати таку кількість акцій, дивіденди на які становили б не менше 30 % щорічної заробітної плати найманого працівника. Так, американська корпорація "АТТ" має 3 млн акціонерів, але половина з них володіє менше ніж 15 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на "одноголосі", "багатоголосі" та "безголосі". Серед населення розповсюджують, як правило, "одноголосі" та "безголосі" акції, а великі пакети "багатоголосих" або "голосуючих" акцій зосереджуються у керівників цих компаній. За визнанням Дж.-К. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують при погіршенні економічної кон'юнктури або банкрутстві компанії. Останнім часом в багатьох розвинутих країнах держава страхує дрібних власників від таких ризиків, що посилює стабільність фондового ринку. В Україні таке страхування відсутнє.

Оскільки "голосуючі" акції дають право обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, встановлювати контроль над іншими компаніями, то наприкінці XIX — на початку XX ст. для того, щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи, треба було володіти 51 % загальної кількості акцій. Така кількість дістала назву "контрольний пакет акцій". Із збільшенням кількості акціонерів, що мешкають у різних регіонах, і зростанням могутності акціонерних компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частка. Нині у багатьох країнах для цього достатньо володіти до 5 % загальної кількості акцій.

Контрольний пакет акцій — частка акцій, яка надає їх власникам змогу встановити реальний контроль за акціонерним товариством.

За допомогою контрольного пакета встановлюється багатоступінчаста система залежності й контролю однієї могутньої компанії над меншими. Так, "Дженерал моторз" у такий спосіб встановила контроль над 40 дочірніми компаніями. З правової точки зору дочірнє підприємство означає юридично самостійне підприємство, яке відокремилося від основного (материнського) і засноване останнім через передачу частини майна. Завдяки цьому також посилюється цілісність економічної системи.

Концепція демократизації капіталу.

Економічну неминучість "демократизації капіталу" вперше теоретично обґрунтував німецький економіст Е. Бернштейн (1850—1932) наприкінці XIX ст. Його висновки у 20-ті роки XX ст. розвинув американський економіст Т. Карвер, а потім — американські вчені А. Берлі, М. Сальвадорі та ін. її активно підтримали сучасні західні економісти П.-Е. Самуельсон, Д. Белл, П. Дракер, Р. Гессен та ін.

Теорія демократизації капіталу — концепція щодо процесу поступового і наростаючого поширення акцій великих компаній серед найманих працівників, внаслідок якого частина працівників стає співвласниками колективної капіталістичної власності І в обмежених масштабах здійснює управління нею.

У США такий процес спостерігається тільки протягом трьох-чотирьох останніх десятиліть, а перехід акціонерних компаній у власність трудових колективів здійснювався не лише через механізм розповсюдження акцій, а й через нав'язування трудящим викупу окремих нерентабельних філій. Викуп трудовими колективами частини підприємств також стимулювала держава через механізм пільгового оподаткування тощо. Але велика корпорація не перейшла у народну власність в жодній країні.

Основною хибою твердження, що придбання акцій перетворює дрібних акціонерів на співвласників капіталістичних підприємств, є ототожнення дрібних акціонерів з капіталістами, середніми і великими акціонерами та економічного статусу таких акціонерів з їх юридичним статусом. Згідно з підрахунками американського економіста Дж. Лівінгстона, у 1960 р. серед сімей із щорічними доходами до 3 тис. дол. акції мали 2,5 % сімей, серед сімей з доходами 3—5 тис. дол. — 5,8 %, з доходами 5—7 тис. дол. — 7,9 %, а серед сімей з річним доходом понад 25 тис. дол. — 43,3 %. Другий американський економіст Ф. Ландберг стверджував, що тоді 65 % акцій було зосереджено у руках 1 млн 400 тис. акціонерів. Отже, з 12 млн акціонерів у 1960 р. реальними співвласниками можна було вважати лише 9 % власників акцій. У 1980 р. кількість акціонерів у США становила понад 40 млн, але 2,5 % найбагатшого населення володіло 52 % всього акціонерного капіталу.

За середніми показниками на початку 80-х років один акціонер володів акціями на суму 600 дол., а середньорічний дохід