(дивіденд) на ці акції становив 1500 дол. (цей показник досить умовний, оскільки передбачає рівномірний розподіл дивідендів між усіма акціонерами). Для нормального проживання американській сім'ї з чотирьох осіб потрібно було мати приблизно 20 тис. дол. на рік. Отже, твердження західних вчених про перетворення дрібних акціонерів на власників також відірване від дійсності. Один з авторів теорії демократизації капіталу Самуельсон визнавав, що хоча у США налічуються десятки мільйонів людей, які володіють акціями, лише кожний десятий з них отримує високий дивіденд. Приблизно така сама ситуація була в США у 1960 р. — кожен дев'ятий акціонер отримував високі дивіденди. Ці дані (за період 1960— 1980 pp.) дають підстави екстраполювати їх на наступний період. Якщо приблизно кожний десятий акціонер стає реальним власником великої корпорації, то наприкінці 90-х років за наявності 140 млн акціонерів частковими реальними співвласниками гігантських концернів стали приблизно 14 млн акціонерів, до того ж за заниженими критеріями.
Твердження про перетворення власників акцій на співвласників корпорацій частково підтверджується щодо середніх акціонерів (за чисельністю акцій, що їм належать). Наприкінці 90-х років середній дохід такого акціонера
(як правило, висококваліфікованого фахівця) становив до 10% його щорічного заробітку, або приблизно 6 тис. дол. Така сума дивідендів не перетворює працівника на капіталіста (основну масу доходу він отримує від продажу своєї робочої сили), але привласнення її дає певне відчуття господаря, співвласника того підприємства, на якому він працює. Крім того, багато корпорацій не виплачують дивіденди.
Помилкою деяких авторів концепції демократизації капіталу щодо дрібних акціонерів є ототожнення їх правового статусу з економічним. З точки зору юридичної власності володіння навіть однією акцією певною мірою означає, що її власник ставиться до майна корпорації, як до свого, оскільки акція (за винятком фіктивного капіталу) є частиною такого майна. Формально будь-який акціонер, згідно зі статутом, має право брати участь у виборі керівництва компанії, розподілі прибутків. Проте неправомірно ототожнювати реальні права акціонерів з їх формальними правами.
З класом капіталістів висококваліфікованих спеціалістів об'єднує те, що до 15% свого доходу наприкінці 90-х років вони отримували у вигляді дивідендів. Ця пропорція може знижуватися внаслідок знецінення або навіть повної втрати акцій під час економічних криз, банкрутства тих корпорацій, акції яких вони придбали. Так, у США з 30 млн акціонерів у 1970 р. 2577 тис. осіб отримували за дивідендами до 5 тис. дол. на рік, а у 1975 р. їх кількість скоротилась до 841 тис. У бік капіталізації пропорція може змінюватись за наявності в частини найкваліфікованіших робітників і службовців інтелектуально та інформаційно-насиченої робочої сили. Так, деякі науковці і спеціалісти, працюючи за наймом у науково-дослідних лабораторіях корпорацій, університетах тощо, паралельно займаються підприємницькою діяльністю (стають суб'єктом власності).
Література
1. Основы внешнеэкономических знаний / Под ред. И. П. Фаминского. — М., 1990.
2. Основы предпринимательской деятельности. — М.: Финансы и статистика, 1994.
3. Основы экономической теории. Политэкономия: Учебник / Под ред. Д. Д. Москвина. — М.: "Эди-ториал УРСС", 2001. — 527 с.
4. Основы экономической теории: политэкономический аспект: Учебник / Под ред. Г. Н. Климко. — 3-е изд. — К.: "Знання-Прес", 2001.
5. Пезенти А. Очерки политической экономии капитализма: В 2 т. — М., 1976.
6. Піндайк Р. С, Рубінфелд Д. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — К.: Основи, 1996.
7. Политическая экономия: Словарь / Под ред. О. И. Ожерельева и др. — М.: Политиздат, 1990.
8. Пригожий И. Р., Стенгерс И. Порядок из хаоса. — М., 1986.
9. Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б. Современный экономический словарь. — М.: ИНФРА-М, 1997. — 494 с
10. Рибалкін В. О., Лазня I. В. Теорія власності. — К.: Логос, 2000. — 280 с. Роль держави у довгостроковому економічному зростанні / За ред. Б. Є. Кваснюка. — К.: 1н-т екон. прогнозує. — Харків: Форт, 2003. — 424 с.
11. Сажина М. А., Чибриков Г. Г. Экономическая теория. — М., 1998.
12. Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду. Уроки для України. — К.: Основи, 1996.
13. Самуельсон П. Економіка. — Львів: Світ, 1993. — 496 с.
14. Світова економіка: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. — К., 2000.