Андська спільнота націй. Історія створення. Цілі організації, її органи та інституції
План
1. Андська спільнота націй
2. Історія створення
3. Перший етап (1969 — поч. 1980-х років)
4. Андський пакт і завершення другого етапу (1982-1988 роки)
5. Третій етап (1989 рік — триває досі)
6. Цілі організації, її органи та інституції
7. Сутність основних завдань АГ та АСН
8. Основні органи організації
9. Спеціальні інституції спільноти
10. Андська спільнота націй
11. Література
Останні п'ятдесят років економічного розвитку принесли багато широковживаних нині понять, таких як "регіональна економіка", "транснаціоналізація", "інтеграція" та "глобалізація", "центри і периферії світової економіки" чи "мондиалізм". Однак лише економічна інтеграція стала однією із найяскравіших тенденцій другої половини XX століття.
Жодна сучасна країна, навіть велика і розвинена, не може існувати, розвиватися, без впливу міжнародних обставин. Поряд з традиційною тенденцією утворення, становлення і розвитку національних держав спостерігаються процеси виникнення різного роду наднаціональних угруповань на регіональному та субрегіональному рівнях. Вони не лише розширюються, охоплюючи все нові групи країн, а й якісно поглиблюються. За її очевидної перспективності до цього часу немає однозначного розуміння сутності економічної інтеграції, її місця в еволюції світового господарства. Відповідно різняться між собою й прогнози її подальшого розвитку. Якщо повернутись до витоків інтеграції, то їх можна розглядати як реакцію на кризу індустріальної цивілізації, складових глобального переходу до постіндустріального суспільства. Тож закономірно, що основною тенденцією розвитку сучасної економіки є, власне, процес інтернаціоналізації суспільства. Формування нової системи відносин ставить перед суспільством нове завдання — створення на глобальному рівні єдиного механізму регулювання, який відповідав би існуючим потребам. При цьому акцентується на реалізації не тільки інтересів окремих держав, а й наднаціональних інтересів, що є мегарівнем реалізації економічних завдань.
Універсальним закономірностям еволюції індустріалізму підлягають усі регіони світу, однак їх розвиток може мати специфічні особливості, що прослідковуються, зокрема, в історії розвитку економіки Латинської Америки. Свого часу розпад іспанської колоніальної системи призвів до катастрофічних наслідків у економічному житті Латинської Америки, поділивши її на безліч ізольованих регіонів з напівнатуральним господарством. На той час Латинська Америка не мала регіональних ринків, більше того, лише всередині XIX століття країни цього регіону розпочали створення власних національних ринків. Однак життя змусило їх, не завершивши ендоінтеграцію, перейти до розвитку міжнаціональних господарських відносин. Роль каталізатора в інтеграційних процесах на початку минулого століття відіграли зовнішні чинники, такі як панамериканські конференції, а пізніше програми Панамериканського союзу з розвитку континентальної автотранспортної системи. Однак інтенсивна інтеграція країн Латинської Америки припала на час так званої епохи загального процвітання. Цей процес переніс пріоритети інтеграції з військово-стратегічного партнерства (Організація американських держав, 1948 рік) на господарсько-технологічну сферу (Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, 1974 рік).
У 90-х роках, поряд з НАФТА та МЕРКОСУР, виникли ще й інші зони вільної торгівлі, яким завдяки їх економічній потужності та політичній стабільності відводиться велике значення і в майбутньому. Андській спільноті націй чи Андській групі як одній із найдавніших спроб інтеграції на субконтиненті надається нове значення за змінених умов. Після більш як тридцятилітньої історії розвитку андські держави знаходяться на початку нової фази економічних та політичних перетворень. Як далеко просунулись країни АГ/АСН на шляху інтеграції, які проблеми та труднощі існували/існують всередині угруповання? Не на останньому місці також з'ясування питання, як розвивалась АСН та яке її майбутнє місце і роль у процесі створення зони вільної торгівлі західної півкулі.
Історія створення
Перший етап (1969 — поч. 1980-х років)
Початком інтеграційних процесів у країнах Латинської Америки переважно вважають визвольну революцію кінця XVIII— початку XIX ст. Плани "великого визволителя" С. Болівара щодо створення "Великої Колумбії" і тепер є взірцем для ідейно-політичних рухів за єднання країн Латинської Америки. Проте через низку обставин об'єктивного і суб'єктивного характеру ані в XIX, ані в першій половині XX ст. не виявлено, мабуть, значних кроків у напрямку створення постійних (чи хоча б довготривалих) латиноамериканських регіональних і субрегіональних об'єднань.
Лише в другій половині XX ст. спостерігаються реальні заходи щодо економічного і політичного інтегрування країн. Підготовкою цих заходів було, зокрема, створення в 1948 році за ініціативою Економічної і Соціальної Ради ООН спеціалізованої Економічної комісії для Латинської Америки (ЕКЛА), відомої ще як "група Р. Пребіша" [14]. Можна стверджувати, що саме в межах цієї Комісії було розроблено принципи створеної 18 лютого 1960 року Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), куди з часом увійшли всі країни регіону. "Більшу вигоду від участі у ЛАВТ мали три домінуючі економічні країни — Аргентина, Бразилія та Мексика" [24]. Тому ідея створення власного субрегіонального економічного утворення виникла в андських держав досить рано. Такі плани виношували Чилі та Колумбія ще в 1954 році, але ЛАВТ дала згоду на вимогу країн андського регіону лише 1967 року, хоча їх прагнення до інтеграції були викладені ще у "Декларації Боготи" (серпень 1966 року), розробленої під час зустрічі в столиці Колумбії на честь обрання К. Рестрено президентом країни. Ця Декларація, підписана керівниками Колумбії, Чилі, Венесуели, а також повноважними представниками Еквадору і Перу, відобразила невдоволення цих країн загальною стратегією ЛАВТ: межі асоціації визнавалися недостатньо міцними для справжньої інтеграції, а тому визначався комплекс заходів для невідкладного перетворення соціально-економічних структур, проведення аграрної реформи, закріплення основних норм функціонування іноземного капіталу на внутрішніх ринках, створення широкої системи преференцій на користь менш розвинутих країн. Декларація проголосила основні принципи і норми створення в недалекому майбутньому кардинально нової організації (робоча назва — "Група Боготи"), яка не лише мала протистояти впливу авторитарних режимів Бразилії й Аргентини, але й забезпечити внутрішній розвиток. Щодо зовнішньополітичних питань, то в документі було зазначено таке: "...будь-яка спроба прямої чи непрямої агресії, вчинена на ...континенті чи за його межами, так само як і все, що заважає вільному самовизначенню... народів, абсолютно неприпустимі..." [14]. Було задекларовано також прагнення до загального миру, зміцнення ролі ООН і посилення контролю за розповсюдженням ядерної зброї; висловлено занепокоєння з приводу військових конфліктів у світі, особливо в Індокитаї.
"Декларація Боготи" стала безперечною умовою укладання "Пакту Картахени", який, у свою чергу, був юридичною підставою Андської групи (Grupo Andino). Договір, відомий як "Андський пакт" (чи "Пакт Картахени"), було підписано 26 травня 1969 року в колумбійській столиці Боготі президентами Болівії, Чилі, Еквадору, Колумбії та Перу (у 1973 році до пакту приєдналась Венесуела, а у 1976 році з нього вийшла піночетівська Чилі). Пакт набув чинності у жовтні 1969 року. У початковому варіанті він передбачав знизити внутрішнє мито до 1980 року та встановити спільне зовнішнє мито.
Процес становлення Андської спільноти (Comunidad Andina) відбувся у три основні етапи. Першому — з моменту створення до початку 80-х років — його "закритій інтеграційній моделі" [18] були властиві виражені елементи державного регулювання, спрямованого на заміщення імпорту, та досить жорстка позиція щодо іноземного капіталу. Саме це стало основною причиною того, що в 1976 році Чилі вийшла з Андського угруповання. Перший етап ознаменувався прагненням андських країн реалізувати "етатичну" модель інтеграції, яка передбачала активну участь держави в економічному житті суспільства. Вони досягнули значного прогресу у сфері лібералізації взаємної торгівлі, координації економічної політики, регулюванні діяльності іноземних вкладників капіталу, спільного планування промислового розвитку.
Важливу роль на першому етапі відіграв встановлений у 1970 році спільний режим стосовно іноземного капіталу, який спочатку мав встановити ефективний контроль за діяльністю іноземних компаній, зберегти за національним капіталом основні галузі економіки. Основні перешкоди на шляху до інтеграції цього етапу були пов'язані з протиріччями щодо ступеня лібералізації взаємної торгівлі, розбіжностями в адміністративних та податкових режимах. Розвиток інтеграції стримували і політичні фактори, особливо неурегульованість прикордонних суперечок між Колумбією та Венесуелою, Перу та Еквадором.
Андський пакт і завершення другого етапу (1982-1988 роки)
З глибокої кризи, якої зазнала Андська група (як і вся Латинська Америка) у 80-х роках, розпочався другий етап існування об'єднання. "План інтеграції перетворився на макулатуру" [24].
Через економічну кризу було ускладнено імпорт з країн-партнерів, що стало очевидним протиріччям духові та змісту Картахенської угоди. Існувала загроза розпуску угруповання. Взаємною обіцянкою провести реформи його відклали до 1983 року. Новації ж почалися лише наприкінці 80-х років. Учасники пакту змушені були переглянути попередні моделі розвитку, відмовитись від низки рішень, прийнятих раніше, включно з режимом регулювання іноземного капіталу, перейти до лібералізації економічної політики. Андська група однією з перших у Латинській Америці взяла на озброєння тезу ЕКЛА та ЛАВТ про "відкритий регіоналізм". Розпочався процес переходу до більш відкритого ринку, ліквідації митних бар'єрів, лібералізації режиму інвестицій, макроекономічної стабілізації, відмови від практики протекціонізму. В політичному плані фундаментальним стало відновлення демократії у всьому андському субрегіоні.
Епоху політичної боротьби та протекціонізму між країнами-учасницями Андського Пакту змінила співпраця з метою лібералізації торгівлі. Усвідомлення