Безробіття, його форми і причини

План

1. Сутність безробіття. Підходи до визначення його рівня

2. Вплив безробіття на стан національної економіки. закон Оукена

3. Види та форми безробіття

4. Література

Сутність безробіття. Підходи до визначення його рівня

Безробіття — це соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не зайнята у сфері економіки. Безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Графічно безробіття можна зобразити так (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Графічне зображення безробіття за класичною теорією

Згідно із класичною теорією, причиною безробіття є перевищення ставки заробітної плати над її рівноважним рівнем. Висока заробітна плата приводить до збільшення сукупної пропозиції праці та зниження попиту на неї, в результаті чого виникає безробіття [69, с. 149].

"Кейнсіанське" безробіття виникає через "жорстку" заробітну плату у відповідь на переміщення кривої попиту на працю D0 до позиції D1, яке викликано зниженням сукупного попиту в економіці. При цьому рівень заробітної плати не змінюється, як передбачає класична теорія, внаслідок чого виникає розрив між рівнем попиту і пропозиції при фіксованій заробітній платі — L1Le. "Кейнсіанське" і "класичне" безробіття можуть співіснувати. При цьому загальне безробіття L1L2 складається із LeL2 — рівноважного "класичного" безробіття та L1Le — "кейнсіанського" безробіття (рис. 9.2).

Рис. 9.2. "Кейнсіанське" безробіття [43, с. 210; 13, с. 89]

Марксистською теорією виникнення безробіття пояснюється тим, що з розвитком науки і техніки підприємці все більшу частину прибутку вкладають у капітал і меншу — в заробітну плату, і таким чином, капітал заміщує робочу силу [13, с. 89].

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" до зареєстрованих безробітних належать працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку чи інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

До безробітних, за методологією МОП відносяться особи віком 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом основним умовам: а) не мали роботи (прибуткового заняття); б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві; в) були готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві. До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення. Більш детально з розбіжностями вітчизняної методології та методології МОП наведені в джерелі [69, с. 157].

Згідно із сучасною економічною літературою, рівень безробіття може визначатися за формулами:

Рівень безробіття за методологією МОП визначається відношенням (у відсотках) чисельності безробітних віком 15— 70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки:

Рівень зареєстрованого безробіття в Україні з 2005 року визначається як відношення чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до середньорічної чисельності населення працездатного віку.

Це обумовлено удосконаленням методології розрахунку показника, яка враховує діючу демографічну структуру населення та методику розрахунку рівня безробіття за методологією МОП. До цього року показник розраховувався як відношення (у відсотках) чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до працездатного населення працездатного віку на відповідну дату.

З метою здійснення порівнянь за даними вибіркового обстеження населення з питань економічної активності, проводиться розрахунок середньої за період (за місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, рік) чисельності зареєстрованих безробітних. Відповідний показник рівня безробіття рахується по відношенню до економічно активного населення працездатного віку за відповідний період. Слід відмітити, що через недостатню кількість вільних робочих місць в офіційному секторі та розповсюдження неформальної зайнятості у сільській місцевості чисельність зареєстрованих безробітних в окремі періоди перевищує обсяги безробіття, визначеного за методологією МОП.

Різні підходи до визначення безробіття, виміру офіційно розрахованого рівня безробіття, приводять до неточностей розрахунків. Цей недолік можна ліквідувати, використовуючи методику розрахунку коефіцієнта безробіття, запропонованої координатором Департаменту зайнятості й розвитку МОП Г. Стендінгом. Визначаючи реальне перевищення пропозиції робочої сили над попитом у перерахунку на еквівалент повного робочого часу, Г. Стендінг припускає, що в разі неповної зайнятості тривалість роботи становить половину середньої тривалості робочого часу. Звідси рівень безробіття можна подати в такому вигляді:

де Ufte — коефіцієнт безробіття в перерахунку на еквівалент повного робочого часу; Uft, Upt — кількість безробітних, які шукають роботу відповідно на повний і неповний робочий час; РТ1 РТ2 — відповідно кількість вимушено та добровільно зайнятих неповний робочий час; FТ— кількість зайнятих повний робочий час.

Цей коефіцієнт безробіття більш точно показує взаємодію попиту та пропозиції робочої сили, тому що виходить за межі поділу найманої робочої сили на зайнятих і безробітних, ураховуючи можливості часткової зайнятості.

Для виміру безробіття користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце (коефіцієнт навантаження).

Вплив безробіття на стан національної економіки. закон Оукена

Безробіття вважається, з одного боку важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого— великим суспільним лихом. Експерти Міжнародної організації праці вважають, що найближчими роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Спробу математичними розрахунками визначити вплив безробіття на обсяги валового національного продукту країни зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсотки приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсоток. Аналогічно, кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один відсоток.

Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості зростання безробіття. У зв'язку зі збільшенням кількості працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5—3% щорічного приросту реального ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць, здатних утримувати безробіття на певному рівні.

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безробіття, що, як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринкової економіки. Так, для 60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х — 6—7 %. В інших країнах він може бути нижчим через менші масштаби і мобільність ринку праці.

Існують різні концепції щодо визначення природного рівня безробіття в кількісному аспекті: 1) природний рівень безробіття — це така його величина, за якої заробітна плата та інфляція стійкі або знаходяться на допустимому рівні; 2) природний рівень безробіття— це така його величина, за якої кількість незайнятих робочих місць дорівнює кількості безробітних; 3) природний рівень безробіття — це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення чисельності безробітних; тобто, це — рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне.

Безробіття фрикційного і структурного типу існує у будь-який період економічного розвитку, тому термін "природний рівень безробіття" можна визначити як рівень безробіття, що відповідає ситуації макроекономічної рівноваги [ 13, с. 12].

Поняття природного і фактичного безробіття ілюструє крива Беверіджа (рис. 9.3). Вона характеризує залежність, яка склалася в економіці між безробіттям і числом вільних робочих місць та вакансій. При будь-якому рівні безробіття завжди є вакансії (непрестижні робочі місця, робочі місця і вакансії, структура яких не відповідає структурі та якості вільної робочої сили). Аналогічно навіть за наявності великої кількості вакансій є безробітні. Тому криві, наближуючись до вісей, ніколи їх не торкаються.

Рис. 9.3. Крива Беверіджа [13, с. 97]

Крива Беверіджа для будь-якої економіки представлена кривою А. Фактичний рівень безробіття на даний момент дорівнює Uх. Бісектриса прямого кута Oz перетинає криву А в крапці Y, якій відповідає безробіття Uv. При цьому Uv = Vv тобто чисельність безробітних відповідає кількості вакансій. Це означає, що природний рівень безробіття для економіки А дорівнює Uy. І якщо фактичний рівень Uх перевищує рівноважний Uv, то таке перевищення пояснюється передусім циклічним безробіттям.

Положення точки фактичного безробіття на Кривій Беверіджа характеризує напруженість ринку праці на даний момент. Відношення числа безробітних до числа вакансій називається коефіцієнтом напруженості, або навантаження на вільне робоче місце (А):

У точці рівноваги К дорівнює одиниці. Якщо К зростає, то збільшується у першу чергу циклічне безробіття. Рівень К в Україні та його динаміка представлені в темі 12.

Крива Беверіджа не є постійною. Зміна економічної ситуації викликає її переміщення, наприклад у положення В, де спостерігається вищий рівень природного безробіття — щ і більша кількість вільних робочих місць — Ур. Це означає, що економіка має значні структурні зміни [43, с. 213].

Залежність між темпами зростання заробітної плати і