Уряд в останні роки проводить непродуману політику щодо оновлення засобів праці за рахунок фонду заміщення, вилучаючи в бюджет значну частину амортизаційних відрахувань. У розвинутих країнах, навпаки, законодавчо встановлюють прискорені строки амортизації, оскільки за сучасних умов техніка повинна оновлюватись кожні 4—5 років.

Фонд споживання — частина національного доходу, яка використовується для індивідуальних і суспільних потреб членів суспільства. Джерелами фонду споживання є необхідний і частина додаткового продукту. Основними структурними елементами фонду споживання є фонд особистого споживання населення і суспільні фонди споживання. Фонд особистого споживання охоплює вартість придбаних населенням продуктів харчування, предметів тривалого користування, зношування житлового фонду, побутове споживання електроенергії, газу, води. Суспільні фонди споживання пов'язані із суспільною формою задоволення потреб населення в освіті, професійно-технічній підготовці, частковим отриманням безплатної медичної допомоги, соціальним забезпеченням (пенсії, допомоги, стипендії, утримання дітей у дошкільних закладах, дотації держави на утримання житлового фонду та ін.), охоплюють вартість матеріальних затрат установ сфери нематеріального виробництва, що обслуговують населення, включаючи зношування основних невиробничих фондів.

Основну частину фонду споживання розподіляють відповідно до вартості робочої сили та результатів праці (у колишньому СРСР ця частка становила понад 80 % ). Другу частку (суспільні фонди споживання) поділяли безплатно або на пільгових умовах (витрати на освіту, охорону здоров'я, фізичну культуру, виплати багатодітним сім'ям та одиноким матерям, дотації на утримання дітей в яслах, на комунальні послуги та ін.), а також залежно від результатів праці (оплата відпусток, пенсій, виплати, пов'язані з хворобою).

У колишньому СРСР на фонд споживання витрачалось у середньому до 75 % національного доходу, а 25 % йшло в фонд нагромадження; фонд особистого споживання становив приблизно 86 %.

За час економічної кризи в Україні відбувається катастрофічне падіння абсолютних розмірів фонду споживання. З 1990 по 1995 рік питома вага цього фонду в національному доході скоротилась з 82,2 до 67,4 %. Про це також свідчать різке падіння обсягів національного доходу, зниження частки заробітної плати працівників у національному доході, зниження частки особистого споживання в загальному фонді споживання, значне зниження платоспроможного попиту населення. З 1995 по 2002 рік кінцеві споживчі витрати щодо ВВП збільшилися з 76,4 до 76,5 %; валове нагромадження основного капіталу зменшилось з 23,3 до 20,3 % (у 1999 р. — 19,3 %), витрати держави — з 36,7 у 1997 р. до 27,8 % у 2002 р.

Фонд нагромадження — це частина національного доходу, що використовується для розширеного відтворення, а також утворення суспільних резервів і страхових запасів. Основним джерелом нагромадження є додатковий продукт. Фонд нагромадження формується з фондів виробничого і невиробничого нагромадження. До фонду виробничого нагромадження належать приріст основних виробничих фондів (машин, устаткування, будівель, споруд та ін.), матеріальних оборотних засобів (запасів сировини, матеріалів, палива, сільськогосподарської продукції та ін.), приріст державних матеріальних резервів і страхових запасів тощо. За інтенсивного типу економічного зростання, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки приріст основних виробничих фондів відносно збільшується, а приріст матеріальних оборотних засобів скорочується. Фонд невиробничого нагромадження утворюється з житлового фонду, будівель, споруд й устаткування в галузях освіти, охорони здоров'я, науки, культури та ін.

Оскільки закономірністю сучасного суспільного виробництва у розвинутих країнах є збільшення питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва, то фонд невиробничого нагромадження повинен зростати швидше, ніж фонд виробничого нагромадження. Випереджаюче зростання фонду невиробничого нагромадження у розвинутих країнах набуває ознак економічного закону. Воно зумовлене четвертим суспільним поділом праці — відокремлення сфери послуг від матеріального виробництва. Водночас діє загальніший економічний закон нагромадження, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між зростанням життєвого рівня населення і зростанням обсягу та якості національного багатства на основі нагромадження1.

Для забезпечення розширеного відтворення необхідно виготовляти певний надлишок засобів виробництва, який використовуватиметься для будівництва нових об'єктів сфери матеріального і нематеріального виробництва. Оскільки для праці на них необхідно залучити додаткову кількість працівників, то з фонду нагромадження треба виокремити частину коштів для виробництва додаткових предметів споживання, а також для підготовки і перекваліфікації необхідної кількості працівників.

У розвинутих країнах найважливішим елементом фонду нагромадження є невиробниче нагромадження, в Україні — виробниче (оскільки у сфері послуг України зайнято до 32 % працездатного населення, а у передових країнах — до 75 % ). У структурі фонду нагромадження провідна роль належить амортизаційному фонду.

Основною формою використання фонду нагромадження є приріст капітальних вкладень. Проте в Україні з 1990 по 2001 рік інвестиції в основний капітал істотно зменшились: з 18,6 % ВВП (55,4 млрд грн.) до 16,1 % ВВП (35,4 млрд грн.); лише у 2002 році вони збільшились приблизно на 4,6 млрд грн. у фактичних цінах і на понад 12 млрд грн, — у 2003 р. (загалом становили 49,6 млрд грн.).

Важливою характеристикою фонду нагромадження є норма нагромадження до 25 %, а норма виробничого нагромадження — до 15 %. В Україні за період 1961—1989 рр. цей показник знизився з 29,3 до 17,9 %, а за глибокої економічної кризи 90-х — до 9 % національного доходу.

Для забезпечення відтворення між складовими ССП за функціональним призначенням, натурально-речовою формою, вартісною і галузевою структурами повинні існувати певні пропорції.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт — V, додатковий — т, то при простому відтворенні такими пропорціями є:

1) І( v+m) = ІІс. Національний доход, створений у першому підрозділі, повинен дорівнювати фонду заміщення у другому;

2) І(с+ v+m) = Іс + ІІс. Продукція першого підрозділу (засоби виробництва) повинна виготовлятись в такому обсязі, щоб відновити матеріальні витрати в обох підрозділах;

3) ІІ(с+ v+m) = І(v + m) + II (v + m). Продукція другого підрозділу (предмети споживання) повинна виготовлятись у такому обсязі, щоб задовольнити їжею, одягом, житлом тощо робітників першого і другого підрозділів.

Умовами розширеного відтворення е такі основні пропорції:

1) I(v+m) > ІІс. Національний (чистий) доход, створений у першому розділі повинен бути більшим за фонд заміщення другого підрозділу на величину додаткових засобів виробництва, необхідних для нагромадження в обох підрозділах;

2) І(с+ v+m) > Іс + ІІс. Продукція першого підрозділу повинна бути більшою за суму фондів заміщення в обох підрозділах на величину нагромаджуваних у них засобів виробництва;

3) ІІ(с+ v+m) < І(v + m) + II (v + m). Продукція другого підрозділу повинна бути меншою від національного (чистого) доходу в обох підрозділах на величину нагромаджуваних засобів виробництва.

Крім того, в умовах розширеного відтворення повинні існувати такі найважливіші умови реалізації:

1. I( v + m1 v + m2) = I (с + m1 c ).

Це означає, що сума початкового і додаткового змінного капіталу і додаткової вартості, яка особисто споживається капіталістами І підрозділу, повинна дорівнювати сумі початкового і додаткового постійного капіталу у П підрозділі.

2. І(с+ v+m) = I (с + m1 c ) + II (с + m1 c ).

Згідно з цією формулою, річний продукт І підрозділу за вартістю повинен дорівнювати сумі постійного капіталу та його приросту в обох підрозділах.

3. IІ(с+ v+m) = I( v + m1 v + m2) + II( v + m1 v + m2)

Згідно з формулою, вартість річного продукту II підрозділу повинна дорівнювати сумі початкового і додаткового змінного капіталу, а також додаткової вартості, що направляється на особисте споживання в обох підрозділах.

Крім цих умов, необхідне:—

раціональне використання засобів виробництва і робочої сили;—

упровадження найпередовіших форм і методів організації праці, досягнень науки, інформації;—

відповідність засобів виробництва, які спрямовуються на заміщення і нагромадження в обох розділах, найновішим досягненням науки і техніки;—

вивільнення робочої сили зі сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщення її у сферу нематеріального виробництва або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я, культура, рекреаційні послуги тощо);—

виокремлення засобів для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.

Література

1. Шегда А. В. Менеджмент: Навчальний посібник. — К.: Знания, 2002. — 583 С

2. Шницер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.

3. Штайльман К. Новая философия бизнеса: В 3 т. — Москва — Берлин. 1998.

4. Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія: Пер. з англ. — К.: Основи. 1995.

5. Эклунд К. Эффективная экономика. Шведская модель: Пер. со швед. — М.: Экономика. 1991.

6. Экономика: Учебник по курсу "Экономическая теория"